Плюси і мінуси першої книги кропивницької поетеси

Плюси і мінуси першої книги

 

Іноді знайомство з книгою я починаю з кінця. Так сталося і з книгою, яку Наталія Шмітке (на фото — ліворуч) подарувала нам у День музеїв.

 

Коли читала Наталчин рядок «Я пыталась решить задачу», згадувала кількарічні будні в «Степу», в «Парусі» та свої спостереження за її довгим шляхом до першої книжки, з якої й сліпому видно, що «задачу» вона рішила: стала самобутньою поетесою у зрілому віці, коли жінки люблять кокетливо говорити про осінь. «Накокетувала» і вона цілий розділ «Осенняя грусть», хоча я вважаю, що рано ще їй журитися. Тим більш, що не тільки осінні красоти помічає, а й заслуги осені. 

Посеред традиційно золотих принад раптом несподівано вривається тривожна дійсність і ми бачимо, що осінь не лише «подруга» чи «торговка», а й співучасниця воєнних дій, бо авторка порівнює дерева з обелісками:

 

И застыла вселенная

На минуту в отчаянье.

Это осень ушедших

Провожает молчанием. 

 

Хвилює поетична публіцистика Наталії Шмітке, суть якої — в її афоризмі: «Дайте правде воды напиться!»

Як ліричній поетесі романтизувати «мир пьяный от безделия и зла»?

 

Як змиритися, як сприймати світ, де «те, что сейчас враги, были вчера родня»? Як любити «серую планету», на якій чуються «серого марша военные звуки»? Що може поет? Лише попросити: «не оборви, век 21-й, повесть». Бо поет завжди оборонець і охоронець держави.

Кожен поет, а особливо поетеса, по-моєму, найяскравіше розкривається в інтимній ліриці. Тож і в першій книзі авторки «Как в янтарном сосуде» дуже рвійним, пристрасним, відчайдушно-драматичним і болючим вийшов розділ «Я тебя видумала». Я вловила його лейтмотив ось у цьому рядку: «а слепое счастье не ко мне стучится». Мудра, зріла жінка, пройшовши горнила любовей і кохань, розчарувавшись, все ж леліє надію на журавля: «держу синицу, цену счастья знаю». І це відповідає покликанню поета: шукати в людях те, що їх вивищує, вірити в добро.

 

Цікавим вийшов коротенький розділ «За гранью времен…», де читачеві відкривається тайна духовної любові, духовних захоплень, «предметом» яких є творчість В.Висоцького, А.Вознесенського, М.Цвєтаєвої, О.Вертинського, Ніки Турбіної. Серед цих висот — і любов-пам’ять до мами. Поруч і розділ «Выбор», де поетеса розкриває свої душевні й духовні скарби. А розділ «Раны затянутся шрамами» — глибоко філософський  і в той же час інтимний. Бо ж не кожен поет приходить до читача зі сповіддю про те, як  «на спине горят от крильев шрамы».  Бо й крила не кожному даються. «О старом по-новому» — цей розділ здався мені дещо штучно виокремлений, адже і в сусідніх — подібні сповіді та каяття…

 

Найбільш оригінальним видався мені розділ «Размышления или странные создания». Серед цих віршів і коронний «Корова пела» —  про два світи: наш і братів наших менших і про складні порозуміння протилежностей та узгодження парадоксів.

Кожен поет — король в країні дитинства. Цікаво «королевить» у ній і наша авторка.

 

А ось перший розділ — програмний, що дав назву книзі, «Как в янтарном сосуде», мені здався недостатньо виразним.  

Звісно, важко видати першу книгу без недоліків. І хоч їх у Н.Шмітке небагато, але…Часто конкретні назви віршів звужують їх розгін і сприйняття як багатопланових. Здається, вірші без назв звучали би переконливіше і більш таємничо. Одинадцять розділів — таке велике «хазяйство» вимагає більш стрункої композиції.

Сильні сторони поетеси бачу у справжності почуттів, відсутності красивостей, природному володінні російською мовою, інтелектуальною та емоційною наповненістю поезії. Хіба цього мало для першої книжки? Дай Боже, щоб творчий потенціал поетеси, яка наполегливо вивчає українську мову та літературу й навіть робить перші вдалі спроби перекладів, у майбутньому порадував нас новими творами.

 

Колись Григорій Білоус сказав, що серед поетів, як і серед літер у алфавіті, мало голосних, більше приголосних. Час покаже, до яких причалить авторка першої книжки Наталія Шмітке.

 

Антоніна Корінь