Сніжинка на долоні
СТЕЖИНА № 48
ЧАСОПИС ОБЛАСНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ОБ’ЄДНАННЯ «СТЕП» ім. В. ПОГРІБНОГО
Відповідальна за випуск О. Полевіна
Текст підготував О. Архангельський
Ольга Полевіна
(з книги «Володарі скрипкового ключа», рукопис якої отримав диплом переможця Міжнародного літературного конкурсу «Молода короНація» у 2020 році)
Мороз розмалював скло. На вулиці – сніжно і вітряно. Горло дере і голова розколюються... Цей клятий грип ніяк не проходить! Але хворіти не можна: через тиждень сесія, треба займатися... Іспит з музлітератури ніхто для неї не скасує...
Ірина зітхнула – і розгорнула книжку.
«Микола Андрійович Римський-Корсаков... композитор, педагог, диригент, музичний критик, громадський діяч, учасник «Могутньої купки»...
Ох, уже ця «Могутня купка»! Спробуй їх усіх запам'ятати! Ніби як заснував Мілій Балакірєв (от ім’ячко!), а навколо нього «скучкувалися» – хто ж там?.. Даргомижський, Мусоргський, Бородін, Чайковський... Ні, останнього, здається, не було... А! Цезар Кюї! Балакірєв був старшим, допомагав усім в оркестровці, постановці опер... Ось і Римський-Корсаков прийшов туди 17-річним і відразу ж, за порадою Балакірєва, замахнувся на симфонію...
…Задзвонив телефон. Це Ліка. Вони збиралися разом позайматися: Ірині по концертмейстерству задали арію Снігуроньки, а Ліка якраз її співала по вокалу...
У Ліки чудове лірико-колоратурне сопрано, чисте, як кришталь! Ірина заслуховувалися її співом. Треба ж! Дає ж Бог таке! В Ірини – чистий голос невеликого діапазону, у хорі співає альтом. Такий голос – у багатьох. А ось Ліка, безперечно, буде оперною співачкою!
Вона вже вийшла й незабаром буде тут. Треба б прибрати книжки з фортепіано... Ох, Ірина ж не вивчила партію акомпанементу! Ліка буде незадоволеною, коли вона в найвідповідальному місці візьме не той акорд...
«...Народився в дворянській сім'ї... Мати була дочкою кріпачки і багатого поміщика...».
Це ж треба... Батько не відмовився, її виховали, як панночку, дали освіту... Знала французьку... уміла грати на фортепіано, навчала сина... Як цікаво!.. Гм... А він не збирався бути музикантом! Його вабили подорожі, і, за сімейною традицією, він закінчив Морський кадетський корпус. Навіть ходив у моря до самої Північної Америки – за три роки побачив стільки країн!.. Але на цьому його морська служба й закінчилася. Уже дорослим став учитися музиці у прекрасних педагогів. А тут ще й цей... Мілій. Ну, той самий Балакірєв, що заснував «Могутню купку», заманив його на цю стезю. Повернувшись з подорожі, знову зближується з композиторами... Ні, таки був і Чайковський серед них! Хоч би не забути, не пропустити нікого на іспиті...
Отакої! Його запросили працювати професором консерваторії в Петербурзі! А в нього не було музичної освіти – не встиг! Зате був цілий оберемок написаних творів! Так він, цей самий Римський-Корсаков, не гребував разом зі своїми студентами відвідувати лекції інших викладачів з теорії музики! Який молодець! От би їхній викладач з музлітератури сидів з ними на уроках сольфеджіо! Ірина дала б йому навіть списати диктант, хі-хі! Ірина швидше за всіх у групі пише музичні диктанти – у неї абсолютний слух, та до того ж ще й кольоровий! Кожна нота для неї звучить певним кольором. І в нього теж був такий слух. Усі його «морські» твори написані в мі мажорі – Римському-Корсакову він здавався синім. А Ірині – ніжно-рожевим... У кожного «абсолютника» – свої кольори...
Римський-Корсаков пропрацював у консерваторії 35 років. Тепер вона носить його ім'я. Він знаменитий своїми учнями: більше 200 відмінних музикантів, і серед них ті, чиї біографії теж доведеться вчити...
Був одружений. Мав сімох дітей. Дружина – піаністка, познайомився з нею в період роботи над оркестровкою – потрібна була помічниця...
Знаємо ми, чим закінчуються спільні музикування! Сашко з третього курсу теж попросив Оленку з другого пограти з ним його пісні в чотири руки. Так, пограли... Тепер Сашко на четвертому курсі, а Оленка – у декреті... Студентське весілля...
Так... Значить, з особистим життям у нього все було нормально – не так, як у багатьох інших композиторів. Усім якось не щастило в цьому плані... Бетховен, наприклад, так і не одружився... Даргомижський – теж... А тут усе в порядку – можна займатися творчістю. Що він і робив. Бог ти мій! 15 опер! 3 симфонії, інструментальні концерти, вокальна та духовна музика! Основоположник композиторської школи!..
…Дзвінок у двері перервав її заняття. Це Ліка!
Подруга, рум'яна від морозу, увійшла, потираючи замерзлі руки.
– Чим займаєшся?
– Та ось... Учу твого Римського-Корсакова...
– А що там учити! Усе ясно, як Божий день! Програмна музика. Казка – улюблений жанр. Улюблене дітище – опера «Снігуронька», яку ми з тобою зараз озвучимо...
– Програмна – це як?
– Це коли слухачеві натякають, про що буде музика. Пам'ятаєш, був такий француз – Гектор Берліоз. Так той взагалі писав докладний текст до кожної частини своєї симфонії, що і як відбудеться. А Ференц Ліст обмежувався заголовками – слухай і уявляй, що хочеш, в заданому напрямку...
– Яка ти розумна... – усміхнулася Ірина.
– А то! – розсміялася Ліка. – Я ж іноді розгортаю підручник... Давай, сідай за фортепіано, я вже зігрілася і готова співати...
Ірина розгорнула ноти і сяк-так зіграла вступ.
– Халтурниця! – сказала Ліка. – Давай ще раз! І перед моїм вступом слухай! Поки я не вдихну, не почну – не грай далі.
Зі мною що? Блаженство – а чи смерть?
Захоплення яке і почуттів утома.
О матір Весно! Дякую тобі
за радість –
Любові світлий дар!
Яке блаженство тече в мені!
О Лелю, у душі пісні твої магічні!
В очах вогонь, і в серці, і у крові всій – вогонь!
Боже, як вона співає!.. Сонячний голос... Трепетний акомпанемент... Ірина заслухалася – і пропустила такт...
Люблю – і тану
Від чар кохання я…
Тож прощавайте, подруги
І наречений любий!
Тобі останній погляд, любий…
Ніжні звуки, що завмирають. Душа полетіла у височінь, зникла, випарувалася...
– Ну, ти й співаєш! – захопилася Ірина. – Але ж вона знала, що розтане! Вона ж – з льоду! Навіщо їй той Мізгир! Жила б собі... У чому фокус?
– У неї був вибір: любов – і смерть, або життя – без любові. Вона вибрала – любов. Але це того варте! А смерті тут немає – жодної трагічної ноти! Щемливо-прекрасно, світло і сумно... Гімн любові і життю – адже життя і є Любов... А знаєш, на цю п'єсу Островського спочатку Чайковський написав музику, але вона не запам'яталася, так і пройшла непоміченою. Коли Римський-Корсаков уперше прочитав казку, йому вона не сподобалася. І тільки набагато пізніше відкрилася у всій красі. І музика ця – геніальна... Давай, починай грати, але не помиляйся!
Ірина слухняно поклала руки на клавіші. З кожним разом грала впевненіше і впевненіше. І це приносило радість.
За вікном стемніло, а вони все музикували...
– Знаєш, мені так хочеться заспівати партію Любаші з «Царської нареченої»!
Ірина болісно намагалася пригадати, чия ж це опера.
– Та його ж! У нього 15 опер! Це така музика!.. Ось тільки Любаша – це меццо сопрано, мені низько, я не можу співати в оригіналі. Але якщо підняти на три тони – буде саме те. А ти зможеш транспонувати? А хочеш, я тобі всю арію перепишу в іншій тональності, а ти зіграєш?
Ірина знизала плечима: транспонування – це перенесення твору з однієї тональності в іншу. Ну, начебто стіл на першому поверсі, а ти переносиш його на третій. Стіл той самий, але стоїть набагато вище...
– Розумієш, мій голос розрахований на ліричних героїнь. Я вже співала Джильду з «Ріголетто», Мікаелу з «Кармен». Це все – жертви. Ніжні і слабкі. А Любаша – це сила, пристрасть. Любов – але інша. А для таких персонажів, як змовилися, пишуть для меццо сопрано... Темний тембр, низький регістр...
– Кармен! – згадала Ірина. – Вона теж – меццо сопрано!
– Ну, Кармен я не зможу... Не настільки я смілива і сильна... Але мені так подобається меццо сопрано! Такий рідкісний голос... Сопрано – повнісінько, верещать і пищать...
– Ну, сказала! Так, як ти співаєш – мало хто зможе! Такі високі ноти береш – і вони в тебе так тепло звучать, так чисто, так прозоро. А найрідкісніший жіночий голос – контральто. Віолончель. А ти – скрипка...
– А ти – альт, теплий і оксамитовий. Треба тобі підібрати романси невеликого діапазону. Якщо хочеш, я тобі транспоную, сама перепишу партію.
Ірина задумалася. Співати – це так здорово! Вона звикла грати і мовчати. Але ж може і заспівати! Про це завжди мріяла... Є дуети – для сопрано і альта, ось було б здорово розучити їх з Лікою...
– Уже так пізно! – вигукнула Ліка. – Мені пора. Ти молодець! Навіть якщо не завжди впевнено знаєш свою партію, усе одно слухаєш мене і вступаєш точно. Це особливий дар – дар концертмейстера! Я з Валентиною пробувала – вона ніби й краще за тебе грає, але барабанить своє – і співати під її акомпанемент неможливо! На іспиті ти будеш мені грати, добре? Тільки вивчи текст, будь ласка!
Ірина радісно кивнула. Їй самій це принесло задоволення. Навіть головний біль пройшов!
Ліка зав'язала теплий шарф: берегла горло.
– Ну, бувай! Не хворій!
Ірина зачинила за нею двері й повернулася до підручника з музлітератури. Але тепер взяла його в руки з інтересом: що ж там далі було з цим композитором?
Оркестрові сюїти «Шехерезада», «Іспанське капріччо»... Але ж вона слухала «Шехерезаду» і закохалася в цю музику! Як тонко виписана партія скрипки, яка виконує тему легендарної казкарки! Східний орнамент мелодії – не віриться, що це той же композитор, який написав «Пісню Леля»! І вони точно програмні, ці твори! До початку налаштовуєшся на певний образ. І музика тебе не обманює...
Помер, дізнавшись, що відкладено постановку опери «Золотий півник». Цензори побачили в ній сатиру на царя...
Ірина засмучено згорнула книжку. Адже ж він – відомий композитор, його супроводжував успіх! Невже людство ніколи не навчиться дбайливо ставитися до талантів? Хіба багато народжується людей з такими здібностями? Хіба сучасники зовсім сліпі? Чому ж тоді доля така жорстока до них? А міг би ще стільки написати...
Ірина доторкнулась пальцями до холодної шибки. На ній утворилася проталинка, крізь яку було видно, як у світлі ліхтарів кружляє дрібний сніг. Вулиця була безлюдною, і це було сумно. Ірина, підкоряючись раптовому пориву, прочинила вікно. Їй на руку впала сніжинка – неймовірно прекрасна. Але вона не встигла її як слід роздивитися...
Ось так само і Снігуронька розтанула, мов сніжинка. Її можна побачити, але зберегти неможливо. Щастя – миттєве...
І невідступно звучала мелодія, яка для Ірини раптом набула глибинного сенсу:
О, любий мій! Твоя! Твоя…
Тобі останній погляд, любий…
