Смертельний соль-дієз

 

Так називається нова книга, яку щойно випустило Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного. Тут вміщено твори, написані в період з 24 лютого по вересень 2022 року. Редактор – Олександр Архангельський, коректор – Людмила Островерх. Збірка надрукована у видавничо-поліграфічному центр «Імекс-ЛТД»(м. Кропивницький).

 

Книга має 164 сторінки. У двох виданих раніше збірках подібної тематики і аналогічного обсягу були вірші літераторів з усієї України, з Кіровоградщини та з-за кордону. А «Смертельному соль-дієзі», окрім поезій, є есе, казка, оповідання та новели. І всі автори  – виключно із Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ»! Це свідчить про потужний творчий потенціал «степівчан».

 

Поезія

Олена Трибуцька. У віршах є часові мітки найперших місяців війни – «холодний березень, холодний…» та наближення Великодня. «Все ніби, як завжди. Все ніби, як і завше, у тихім сяянні молитви і журби. Лиш молимось тепер уже інакше, розірве тишу дня сирен звіриний крик». Ворог у авторки – Князь темнолиций,  Вурдалак, Сатана – і вона впевнена, що нечисті настане кінець: «Ночі криком розкраяні, жахом сповнені дні, та імперської слави не зосталось й на дні».

 

Валентина Кондратенко–Процун адресує гнівні слова ворогам, які «вбивають безжально життя не зачаті», сумує за загиблими і вірить в перемогу: «Господь забирає найкращих. Та прагнення волі – святе. Святе не буває пропащим. Те місце не буде пусте».

 

Людмила Ніколаєвська один із віршів присвячує українським переможцям Євробачення(гурт із Калуша з піснею «Стефанія»): «Стефанія, Стефанія, Стефанія. Все співає, надихає, душу гріє. Світ милується весняним цвітом. Біля вирви вже тюльпан розквітнув». Весна минула, але війна триває: «А  вже панує щедре літо. Та всюди попіл, дим, вогонь. І ніде страх і біль подіти, як сивину завчасну скронь»…

 

Наталія Фесенко виносить вирок нападникам: «На квіту цвіт морожене напастя, яке смакує, коли діти плачуть». І ось яке майбутнє їм пророкує : «Хай вам валиться шлях під ногами із сватами, кумами й синами, і куди б не пішли ви по світу, вас на шмаття розніс помсти вітер!»

 

Тетяна Микитась римованими рядками пригадує обстріли Сум, Харкова, Маріуполя і чорний день 23 липня 2022 року, коли на місто Кропивницький впало 13 ворожих ракет. Поетеса закликає зберігати пам’ять про загиблих: «Доспівайте, люди, їхню долю…»

 

Назарій Назарів. Зруйнований Ірпінь, розпач, колони біженців, а довкола «Лежать в землі закопані тіла, бо їх убила вогняна стріла». І далі: «Лежить дитина, більше не жива, росте із тіла м’ята й кропива». І ще далі – побажання нападникам: «Дощі криваві хай над ними йдуть, ви знаєте мою прадавню лють, хай діти царства голі й без води їдять його війни сухі плоди».

 

Надія Чичкан образними рядками передає відчуття людей, у яких вогненний вал війни вкрав весняний спокій. І висловлює їхню мрію про те, щоб чужинські ракети розвернулися на ворожі міста: «Щоб ті, хто в безумстві направив сюди, й самі не уникли лихої біди».

 

 Олександр Архангельський присвячує вірші загиблим: землякам із Кіровоградщини батькові й сину Сергію та Богдану Залевським, льотчикам Наталії Пераковій і Євгенові Лисенку, жертвам обстрілу вокзалу в Краматорську. «Плачуть Київ, Харків і Обухів, сліз ріка в країні розлилась, ми – мов цвяхи, сильні тілом й духом, вбити можна, а зігнути – зась!».

 

 Ольга Полевіна. Її диптих про життя, поділене на "до" і після", пояснює, що означає назва всієї книги: «Над моєю країною лунає сирена на ноті «соль-дієз»…

 

Проза

Ніна Даниленко, «Третя дитина». Гостросюжетна історія двох людей, що зустрілися  у військовому шпиталі. У тому, що чоловіку й доньці байдуже до її долі, героїня остаточно переконалася з початком війни. Герой же був зраджений і покинутий  своїми рідними давно  і аж тричі. Війна і  нова знайома примусили його по-іншому оцінити деякі події та людей із минулого.

 

Максим Липкан, «Звичайний день». Український боєць знаходить у зруйнованому будинку щоденник дівчини, де вона описує свій звичайний день. Вчителька підозрює її в тому, що вона не сама виконала вправу, а списала; подруга навчає, як «крутити» хлопцем; увечері починається дощ і допомагає розслабитися після шкільного «катування» – воно було найбільшим нещастям у цей звичайний день 23 лютого 2022 року…

 

Галина Суржок, «Сім кроків до життя». На очах у дівчини загинули батько, мати і коханий, а саму її зґвалтували окупанти. Українські бійці врятували  від смерті, але  життя здалося їй непотрібним, коли дізналася про вагітність. І пішла туди, де «Дніпро любо перешіптувався малесенькими, ледь помітними хвилями з легесеньким вітерцем», але вона бачила тільки безодню під семиметровою кручею…

 

Людмила Олександрук, «Пісня Тавріки» . Це  казка про те, як дівчина Тавріка разом із козаком Богданом Дібровою і дідом Славутою здолали чудовисько Брухуна. Ця морська потвора не давала життя рибалкам і насправді виявилася  жалюгідним хробаком , що боявся нескорених людей. І коли зустрів спротив, то море «викинуло на берег цього огидного слизняка. І щез він під землею доживати своє нікчемне життя».

 

Олександр Архангельський, «Війна і переоцінка цінностей» – під цим заголовком вміщено 5 есе із роздумами про різні війни та вторгнення: другу світову, афганську, чеченську, агресію  Росії проти Грузії, анексію Криму. Бабусю автора розстріляв нацистський снайпер, коли вона вийшла по воду в Сталінграді. І він не бачить різниці  між тодішніми фашистами і нинішніми орками, яким «муляє їхня генна нікчемність». Письменник, педагог за фахом, вдячний своїм учням: «Це  ви, мої діти, кого я любив, коли ви були малими,не зганьбили гордого ім’я Українець! Це ви і ваші сини бороните нашу землю, бо іншої у нас немає і не буде».

 

Ольга Полевіна, «Смертельний соль–дієз» – це враження від найперших  днів і війни  і найперших тривог. Авторка бачить диявольську іронію в тому, що через спадкоємицю Радянського  Союзу, який  колись був за мир в усьому світі, «я користуюся совіцьким бомбосховищем, а «загниваючий імперіалізм» надає допомогу моїй країні».

 

 «Байки з Чорнобаївки  цієї ж авторки– цикл із 12 коротких новел, в 11 з яких головними дійовими особами є російські окупанти. Вони коять свою вбивчу  справу в українських містах і селах, у Чорнобильській зоні, на острові Зміїному; російські пілоти скидають ракети на місто, де колись навчалися літати – а кінець для всіх один, і він фатальний. Де ЗСУ допоможуть, де цивільні бабуся з онучкою, а де й істоти з різних міфологій – домовики, зомбі, Ахілл, Нептун. А також   містичні  персонажі з українського фольклору  –  песиголовці, потерчата, Чугайстер, нявки. А в новелі «Золоті  стріли» українська дівчинка – чарівниця збирає всі свої сили і знищує того, хто послав  орду на війну.

 

Стефанія Сапсан