Шукати стежку навіть у імлі

 

Вітаємо переможців літературного конкурсу «Сокіл степів» 2018 року:

 

Номінація «Поезія» — Світлана Ніколаєвська.

Номінація «Проза» — Микола Голованов та Ніна Даніленко.

Номінація «Літерату–рознавство та літературна критика» — Людмила Островерх.

 

Не знаю, в кого які виникнуть асоціації від назви першої книжки Світлани Ніколаєвської «З ліхтариком щастя». Усвідомлюючи, у який темний і важкий для України час ця молода дівчина робить свій перший крок у поезію. Тобто — ліхтарик щастя, щось обнадійливе, як чарівна паличка,  він освітлюватиме процес пошуку і врешті виведе з тунелю до світла. А в цьому слові — багато значень. Бачу в її творчості традиційну основу. Це  переважно лірика інтимних переживань. Але вона вже пробує освоїти і загальнолюдські надбання: історію, філософію, мистецтво й релігію.

 

Вона, маючи нелегку долю, оптимістка. Тож і перший розділ книжки назвала мажорно: «В передчутті чудових днів». Готова до випробувань і перешкод, вона вірить у «живильну силу» не лише весни, а й «яскравих вогників снігів», аби «не згасла ватра мрій». Поетеса — романтична натура, якій властиві видіння, завороженість чарами, віра в «самотню» казку: «слово привітне, почуте від тебе, запалить натхнення веселку на небі». Але головне для неї очікування —  то любов, яка то обнадіює, то розчаровує. Та перш за все, авторка і тут шукає й знаходить позитив, хоч інколи й відчуває себе «викрадачкою щастя»:

 

Прокидаюсь 

в могутніх долонях,

Наче бджілка посеред квіток.

 

Обожнюючи свій об’єкт любові та відчуваючи свою нерівність, її героїня  все рівно вірить у силу любові, коли:

Спроможна прихилити небо

Душі натягнута струна.

 

Невеликий житейський досвід героїні все ж дозволяє вже робити перші афористичні та образні висновки із ситуацій та стосунків: «Наша історія — попіл бажань», «Відстань — то найбільша кара…», «Щастя шукало у вогнища квоти — дозвіл відчути кохання на дотик». Серед автохарактеристик зустрічаємо й таку: «Я — смуток  і смугастий сміх», оздоблену звукописом.

 

У двох наступних розділах авторка звертається до громадянської лірики, завдання якої — зрозуміти, «як жити на зламі віків». Пробує освоювати і народно–пісенні, і Шевченківські та Франкові мотиви, і духовну царину поезії. Шире й патріотичне слово поетеси, сповнене вірою в перемогу добра над злом. Для дозрівання  поетові завжди потрібно освоювати вершини.(що вона й робить) з яких спивати «ковтки живильної води». Я вірю, що «з ліхтариком щастя» в руках поетеса і її героїня знайдуть «загублену стежку».

 

Антоніна Корінь,

член національної спілки письменників України.

 

Світлана Ніколаєвська

 

Народилась я  в центральній частині України, а саме в місті Кіровоград і з дитинства писала дитячі сценарії до новорічних свят, а з 15 років почала писати вірші російською мовою. Цьому значною мірою сприяла моя вчитель російської  мови і літератури Макловська Л. Я., яка своїми неймовірно цікавими уроками пробудила у мене інтерес до читання якісної літератури.

Моя мама дізналася, що при бібліотеці  для юнацтва (ім. О. Бойченка) існує літературний клуб «Ліра», і повела мене туди. Там збиралися молоді поети та прозаїки. Було дуже цікаво познайомитися з цими талановитими людьми.

З того часу я стала багато читати, серйозно займаючись літературною творчістю. Спілкуючись з талановитою молоддю, я поступово набувала досвіду,  відшліфовувала свої твори. В літературному клубі «Ліра» знайшла друзів, котрі підтримували мене у моїх творчих починаннях. 

 

Згодом я вступила до КДПУ ім. В. Винниченка. на факультет філології та журналістики, назавжди поєднавши власну долю з художньою літературою, стала писати українською мовою.  Декілька років поспіль була старостою літературної студії «Обрій» при  університеті.

 

Починаючи з 2–го курсу, почала відвідувати  творче об’єднання «Парус», де моїми вчителями по перу  були:

Г. З. Керуцкєнє та П. П. Пархоменко. Улюбленою  моєю поетесою є Ліна Костенко.

Мої вірші були надруковані в семи збірках: «Що вмістилося у слові» (2007), «Перша хвиля» (2009), «Мы  все из колыбели с названьем светлым Русь» (2010), «Озвалась ліра водограєм» (2009), «Десять лет под Парусом» (2010), «Намалюй мені ніч» (2014), «Чатує в століттях Чернеча гора» (2014) «Духовний центр Кіровоградщини» (2016), а також у часописах: «Благовіст» (2007), «Зуб–ренок» (2012), в газетах: «Університетський меридіан» та «Народне слово». Також вони звучали в кількох радіо передачах Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії: «Молодіжний мікрофон», «Вечірні зустрічі», «Криниця», «Арт–мозаїка», «Мистецький салон», «Моя Україна».

З 2012  року — член кіровоградського літературного об’єднання «Степ».

 

Весна

Скупатися б в твоїх зіницях,

Прозорих,чистих, як вода.

Твої обійми, наче криця –

За мене б душу ти віддав.

В долонях вітру шепіт чутно,

Який летить за небокрай.

Слова любові незабутні,

Неначе в серці знов розмай.

Весна квітує, мов царівна,

Всім людям радість роздає.

Пісні дарує нам чарівні

І тепло на душі стає.

Хай кожен день приносить втіху,

Живе надія повсякчас.

Хай заколише мрії стиха,

Щоб захистити від образ.