«Не бійся обпалити серцю крила»

 

Творчий вечір на тему: «Тобі вклоняюсь, рідна земле!» недавно відбувся в кіровоградському літоб’єднанні «Степ». Звітувала землячка, поетеса й перекладачка, яка пише для дорослих і для дітей, Любов Баранова віршами з нової книги «Плід любові й снаги». Вона родом з Долинщини, але давно живе в Кривому Розі. Звучала її поезія для дорослих і дітей — публіцистична, пейзажна, інтимна, жартівлива. А за формою — традиційні й білі вірші та верлібри, рубаї. Познайомила також зі своєю книгою перекладів з Анни Ахматової.

 

До того ж поетеса розповіла про Асоціацію криворізьких літераторів та літстудію «Рудана», до яких належить журнал «Саксагань», де вона є членом редколегії. А також про те, як вона виховує юних патріотів і поетів у шкільному літературному гуртку.

 

Гостя одержала схвальні відгуки про свою творчість від членів НСПУ, Конгресу літераторів України, членів літоб’єднань «Степ» та «Парус: В.Погрібний, А.Корінь, В.Бондар, Л.Кокіна, Н.Шмітке, О.Буянова, А.Чечель, вчительки В.Шамкова. Грунтовний аналіз її поезії зробила молодий літературознавець, кандидат філологічних наук Надія Частакова. Л.Барановій вручили членський квиток, подарували журнал «Степ» і квіти.

 

Назавтра вона взяла участь у роботі науково-практичної конференції бібліотекарів області та була запрошена на виступи до кількох бібліотек. А ввечері представила свою поезію на зібранні творчого об’єднання «Парус». Патріотично прозвучав її виступ по обласному радіо «Скіфія центр», в якому вона віддала данину любові рідному краю. В останні роки ми не раз зустрічались з нею на творчих заходах у Кропивницькому, Долинській, Кривому Розі.

 

Любов Баранова народила черговий «Плід любові й снаги» — яскраву книгу історіософської та інтимної лірики, віддавши свій борг матінці-землі.

Як і попередня книга — «Тріумф і тиша», вона вишукано оформлена  фоторепродукціями робіт художника-співавтора, якому вірш-присвята, — Леоніда Давиденка, з чиїм високодуховним світом козаччини гармонійно зливається її патріотична, пейзажна й інтимна лірика. 

 

Назви чотирьох розділів: «Добром розімкну я безвиході коло»; «Передостанній падолист»; «Міжсезоння навпрошки» та «Втрачені світи» одразу вводять нас в неоднозначний драматичний світ її думок, переживань, сумнівів і прагнень. Це поетеса, яка постійно перебуває «в полоні барв, в полоні співу», але вміє відчути й передати трагізм буття: «Тільки б край мій не пощез на атласі». 

 

Вона сама — приклад оберегу родинного вогнища, доказ дієвості афоризму «Цвіт материнства землю прикрасить». Усе це — заради того, аби «кобзарська правда не канула в Лету». Її поезія  пускає коріння вглиб історії. Кожен поет — трохи пророк і Л.Баранова — не виняток. Ще за два роки до агресії Росії вона попереджала нас: «Не треба низько кланятись Росії».

 

Невичерпну жертовність кохання проявляє її лірична героїня, не прагнучи возвиситись:

 

Без тебе, мій коханий, 

друже, брате,

Я — плотик в океані без весла.

 

У багатьох віршах крізь рядки проступає дитинно-музична, первозданно-наївна душа авторки, для якої світ продовжує дарувати свої відкриття й таємниці. Тож і мова її чиста й непередбачувана як потічок, виграє як блискітками — римами: «сонця — боці», «грифом — лихо», «кольорів — відзорів»; метафорами: «зажди лозу любові обрізати»; «вже на мрії роки нанизую»; епітетами: «небо стобарвінкове», «хтось — наднедосяжний». Розмаїта строфіка поетеси, як і нюанси почуттів: то дворядкові, шести, восьми, навіть десятирядкові — поміж традиційних — чотирьохрядкових.

Цікаві паралелі вміє проводити поетеса між явищами природи і людськими стосунками, наповнюючи їх співставленням і протиставленням.

 

«Втрачені світи» — такий розділ уперше в її книгах — білі вірші.

 

Шукала глибини в собі, 

у людях — 

Вжахнулась мілкоти.

А хтось бездонний, недосяжний

Дивився з докором 

крізь вічність.

 

«Полюси», «Повернення до себе», «Яблуко спокуси», «Несхожі і єдині», «Мета Всесвіту», «Спокуса жити», «Доросле дитинство» — особливі вірші. Вони верлібри філософського плану підтверджують одну із заронених думок: «із гнізд наших зболених душ вилітають небесні птахи, щоб на іншому боці життя промінь любові зачати». Особливо вражає вірш «Триєдинство», де теж оригінально досліджені стосунки чоловіка і жінки, націлені на животворящу силу любові:

На родючому полі життя

Любов ми удвох висівали.

 

Уперше представила Л.Баранова освоєння класичних східних рубаїв. І дуже переконливо вживила їх в українську ментальність:

 

Бабусі чудотворні рушники — 

Мов давніх манускриптів сторінки:

В них є глибини роду, код землі,

Щасливих і трагічних дат вінки…

 

Або:

Ані в любові, ні в звитяжнім герці

Не бійся обпалити крила серцю.

Поки горить — 

нам світло й жар дарує,

Згасаючи — 

на камінь обернеться.

Схоже, за цим щирим і правдивим кредо поетеса живе і творить.

 

 

Антоніна Корінь