Головне для геральдиста — бажання ним стати

 

Так вважає художник та геральдист із Кропивницького Володимир Філімонов. Його батько, Сергій Пилипович, здобув освіту у Ленінградському художньому училищі, викладав у дитячій художній школі, працював методистом обласного будинку народної творчості. 

 

Тож навчав сина змалечку спостерігати, як об’ємний, складний, невловимий за кольором і фарбою предмет перетворюється в чіткий рисунок на плоскому полотні, а потім вбирається в барви, стає яскравим і «живим». 

 

 

З теплотою в голосі згадує Володимир Філімонов нині покійного директора міської дитячої художньої школи Леоніда Івановича Бондара, який протягом 1959 — 1964 років вивів метикуватого й непосидючого учня на самостійний шлях живописця. Володя перейняв його закоханість у неповторний світ. 

 

За плином часу не стерлися з пам’яті прізвища тодішніх ровесників і однодумців із першого випуску художньої школи. У нашій розмові називає прізвища Володі Погрібного — головного художника керамічного заводу в Ленінградській області, Емілії Руденко, яка після закінчення Одеського художнього училища багато років була співробітником Кіровоградського обласного художнього фонду, Лариси Яковлєвої — працювала за спеціальністю в художніх майстернях поблизу колишнього кіровоградського аеропорту по вулиці Короленка. 

 

— Як склалося ваше творче життя?  

 

— Трудову діяльність розпочав у 1966 році після закінчення 24-ї кіровоградської школи та художньої школи на посаді художника-рекламіста кінореклами обласного управління кінофікації, — відповідає. — Невдалим виявився вступ до Одеського художнього училища. На екзамені з російської мови «зрізався», хоча творчі конкурси пройшов успішно. Далі — служба в армії з одночасним навчанням у Московському заочному університеті образотворчих мистецтв. 

 

Як не згадати сьогодні із вдячністю Євгенію Михайлівну Чабаненко — тодішнього заступника голови Кіровоградської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури! Саме завдяки цій неспокійній жінці (до слова, колишньому директору 27-ї школи. — Авт.) у місті було відкрито виробничий творчий експериментальний комбінат охорони пам’яток історії і культури. Туди запросили на посаду художника-оформлювача.

Запам’яталася Володимиру Філімонову участь в оформленні експозиційної частини літературно-меморіального музею драматурга Івана Микитенка в селі Рівному Новоукраїнського району, музею бойової слави в селі Володимирівці Кіровоградського району та музею героя Вітчизняної війни 1812 року генерала Миколи Раєвського (усипальниця родини Раєвських). А ще він працював над експозиціями краєзнавчих музеїв у селах Рівному Новоукраїнського та Богданівці і Макарисі Знам’янського районів, у Новоукраїнці.

 

— Не звик себе афішувати та вихваляти, — каже геральдист. — Зайвим це вважаю для людини. А ось геральдикою як специфічним історичним джерелом зацікавився близько п’ятнадцяти років тому. 

 

Став членом республіканського геральдичного товариства. Час від часу зустрічаємося, обмінюємося інформацією, одержаною не лише з нашого фахового журналу, а й від друзів-однодумців зі Львова та Донецька, де створені і діють потужні геральдичні осередки. Починав роботу із створення гербів трьох населених пунктів Кіровоградського району — сіл Соколівське, Обознівка та Первозванівка на основі історичних довідок та інших фактографічних матеріалів. 2009 року став лауреатом обласної премії у галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка. Цікаво було працювати над створенням герба та прапора Аджамки.

Консультував відомого краєзнавця Василя Доценка — ініціатора створення власної символіки на території Гаївської сільської ради теж Кіровоградського району, де створено найбільшу кількість в області гербів та прапорів.

 

— Мені відомо про вашу подвижницьку діяльність щодо створення герба та прапора Великосеверинівської сільської ради. Хотілося б почути щось цікаве з цього питання…

 

— Цією справою займалися разом зі мною голова обласного осередку Віталій Кривенко та краєзнавець Костянтин Шляховий. 21 березня цього року на зборах обласного відділення Українського геральдичного товариства я представив три варіанти проекту символіки села. Після обговорення та внесення змін і поправок рішенням сесії сільрада вирішила затвердити герб села, авторами якого є автори: Кривенко, Філімонов та Шляховий, а також опис та пояснення символіки, Положення про порядок використання герба і прапора села. 

 

— Мабуть, ви глибоко вивчали історію села, брали за основу історичні дані.

 

— Авжеж. Його засновником був Ігнат Увалов, за іншим переказом — Северин, від імені якого й виникла назва села. У гербі села використано гамований (гачкуватий) хрест — один з давніх солярних сонячних знаків у комбінації з древнім символом засіяного поля — ромбом з цяткою, що символізує ідею родючості та достатку. Срібна балка представляє Северинку, в гирлі якої розташовавне село. Синій колір прапора символізує чесність, вірність, бездоганність, що відповідає стихії повітря, фігурально представляє небо. Зелений колір — надію, достаток, радість — трав’яний луг та родюче поле. Червоний колір символізує любов, мужність і сміливість, кров, пролиту за віру і державу. Золото симіволізує християнські чесноти — віру, справедливість, милосердя та мирські якості — могутність, сталість, багатство. Срібло символізує чистоту, правдивість. 

 

Своєю чергою, Андрій Гречило — голова УГТ, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, член комісії державних нагород та геральдики при Президентові України високо поцінував за результатами Геральдично-вексикологічної експертизи від 14 травня 2018 року роботу наших земляків-геральдистів.

 

Про реалізацію колективного задуму щодо створення герба та прапора для власної територіальної одиниці розповів Великосеверинівський сільський голова Сергій Левченко. 

 

— Торік представники Великосеверинівської сільської ради відвідали День села на території Оситнязької сільської ради, яка входить до складу Великосеверинівської громади, що вже має свій прапор і герб, — каже він. — Подумалося про те, що й нам конче необхідно вирішити це питання. І ми цю роботу провели з відмінним результатом.

 

— Протягом тринадцяти днів червня за підтримки Українського географічного товариства тривав трансукраїнський велопробіг, протяжність якого становить 1447 кілометрів, територіями Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Миколаївської областей із заїздом до Добровеличківки — географічного центру України, — розповідає один з трьох його учасників, учитель географії Великосеверинівської школи Віталій Дубовий. — І скрізь я розгортав прапор нашої Великосеверинівської

ОТГ, у тому числі в Добровеличківці на Кіровоградщині. 

Знай наших! 

 

Анатолій Саржевський  

 

Фото автора