Ольга Полевіна: Удачі – є!
Як письменнику, а головне, журналісту мені завжди цікаво, що відбувається в інших областях. Особливо – в галузі літератури. Тому часто спілкуюся з колегами, цікавлюся їхньою діяльністю, успіхами й досягненнями. Тож, звичайно, що не могла не відреагувати на події, які відбуваються у сусідів – на теренах Кіровоградської області. Поміркуємо разом: Кіровоградському обласному літературному об’єднанню «Степ» ім. В.Погрібного виповнилося 80 років... Тому і звернулась за інформацією до його керівника, члена НСПУ і своєї давньої приятельки Ольги Полевіної.
– Літоб’єднання «Степ» відзначає 80-річний ювілей. Які досягнення, які цілі й завдання ти ставиш перед собою та перед літераторами області? З якими проблемами стикнулась на цьому шляху? Чи маєш у заліку тільки перемоги?
– Мета будь-якого літературного об’єднання – створити ґрунт, на якому комфортно буде розвиватися тим, хто має здатність до літературної творчості. Таких людей чимало, багато хто йде своїм шляхом. Але пливти на великому кораблі набагато продуктивніше. Слухаючи розбір чужих текстів, починаєш робити менше помилок у своїх власних. Після першої публікації (а «Степ» підтримує своїх авторів у ЗМІ і в однойменному альманасі) набагато швидше настає інша публікація... «Степ» – це літературна «школа», «відмінники навчання», які вийшли з неї, стають професійними письменниками і поповнюють ряди письменницької організації. Багато хто з членів обласної організації НСПУ
– вихідці зі «Степу». І ваша покірна слуга – у тому числі...
Останні 48 років «Степом» керував письменник, поет, публіцист, журналіст, громадський діяч В.Погрібний. Замисліться над цією цифрою! Десятки студій за цей час створювалися й розпадалися, а степівчани з місяця в місяць, з року в рік збиралися двічі на тиждень. Систематична робота голови мала неабиякий результат. Видано понад 100 книжок, виходив альманах «Степ», у газеті «Кіровоградська правда» колись була тематична літературна сторінка «Стежина».
Про покійного Віктора Олексійовича можна розповідати годинами. Він створив цілу імперію, яка охоплює всю область. Понад 100 членів. Ті, хто писав прозу чи віршував, прагнули в «Степ», з часом хтось відсівався, хтось залишався, поступово перетворюючись на письменника... Це дуже складно у творчості – навчити, не вбивши, вказати на помилки, не принизивши, похвалити, не потураючи амбіціям, аби автор захотів працювати. У нього – виходило. Завжди спокійний, ввічливий, небагатослівний, короткою фразою міг дати точну оцінку авторові... Тож недарма його ім’я носить літоб’єднання «Степ».
Після його смерті впродовж останніх двох років я обіймаю цю посаду. Намагаюся підтримати колишній рівень і розвинути те, на що йому не вистачило життя. Удачі – є. Літоб’єднання почало поступово відходити від шоку, викликаного смертю керівника. Відроджено літературну сторінку «Стежина» в «Першій міській газеті» (підготовлено вже 23 сторінки!), створена ще одна сторінка «Різнобарв’я степу» в обласній газеті «Народне слово» (підготовлено дев’ять сторінок). Тепер щомісячно вдвічі більше публікується віршів і прози. Літератори записують радіопередачі. Відбувається висунення здобутків степівчан на літературні конкурси і премії різного рівня. Є й перемоги в них... Сприяємо підготовці та друку книжок коштом місцевих бюджетів. У цьому році вийшла книжка для дітей Лариси Каленської, відредагована і подана на комісію з книговидання від «Степу», підготовлені таким чином ще два рукописи, які чекають свого часу. І, звичайно ж, ведеться робота студії, де розбираються тексти, відбувається планомірне знайомство авторів-аматорів з творчими доробками не лише степівчан. Наприклад, на останніх засіданнях був прочитаний з коментарями весь сонетний цикл Шекспіра в перекладі Олександра Архангельського, члена НСПУ та «Степу», і драматична поема Ліни Костенко «Сніг у Флоренції» в моєму перекладі російською. Читали в особах, як у театрі, із захопленням. Погодьтеся, систематично прочитати всі 154 сонети Шекспіра не кожен зможе, а тут на студії їх прочитали й прокоментували. Після прочитання драматичної поеми Л.Костенко багато хто потягнувся до оригіналу. Тобто мета перекладу була досягнута...
І, звичайно ж, вихід альманаху «Степ», де в №1-2/19 за 2019 рік представлені твори 49 авторів! Це – найбільша вдача. Зокрема, на сторінках знайшлося місце для номінантів на здобуття літературної премії ім. Юрія Яновського, відродженої за сприяння департаменту культури облдержадміністрації та Компаніївської районної ради.
А невдачі – вони матеріального характеру. Катастрофічно не вистачає фінансування на видання. Альманах видається двічі на рік мінімальним тиражем, який навіть повною мірою не забезпечує бібліотеки області. Але ж це – творчість сучасників-земляків, і де ж, як не тут, підтримати їх? До того ж матеріал має стати в пригоді вчителям літератури при вивченні «Літератури рідного краю».
– Шекспір, Костенко, та ще в перекладі членів «Степу» – це дуже серйозна робота! А що і хто друкується в альманасі?
– У нас такі рубрики: поезія, проза – велика форма (романи, повісті) і мала. Рубрика «Пам’ять» планомірно з номера в номер піднімає пласти обласної літератури минулих років, друкуються твори земляків. У цьому нам допомагає літературно-меморіальний музей ім. І.Карпенка-Карого, у якому і ми всі – «експонати»... Даємо коротку довідку про автора, статтю-спогад про нього та про його творчість. За два роки освіжили в пам’яті творчість п’ятьох авторів – Миколи Петрова, Федора Непоменка, Анатолія Кримського, Світлани Барабаш, Леоніда Безпалого.
У рубриці «Літературна майстерня» друкуємо критичні статті та есе. Назва говорить сама за себе. Порушувалися теми щодо проблем перекладу, про засоби художньої виразності. Вважаю цю рубрику необхідною для тих, хто займається літературою. Це – як підручник з творчості. В останньому номері відкрили нову рубрику «Образотворче мистецтво», яку веде художник Андрій Надєждін, автор обкладинки журналу. На внутрішньому форзаці альманаху даються ілюстрації картин автора, про якого він пише. Не так часто той, хто займається суміжними видами творчості, може ще й писати. Андрій Надєждін – щасливий виняток. Його стаття про Володимира Кир’янова – прекрасний зразок цього жанру. Бо краще художника, який володіє словом, про художника ніхто не напише.
Цього року через обмежене фінансування обидва номери вийшли під однією обкладинкою. У №2 зібрані публікації в пресі творів членів літоб’єднання за півтора року. Це – блискучий калейдоскоп віршів і оповідань, які можна читати з будь-якої сторінки: у газеті велику форму не опублікуєш... Думаю, читабельність альманаху від цього тільки виграла.
– Але є ж в альманасі рубрика «Велика форма»?
– Зрозуміло. І це – наше нововведення. Раніше «Степ» великі форми не публікував через обмежений обсяг, нерегулярне фінансування і часто – через відсутність такої... Прозаїків менше, ніж поетів, а романістів – і поготів... У трьох номерах за 2018-2019 роки опублікований роман «Вінок сонетів», написаний мною у співавторстві з Олександром Архангельським. Можна було б вкластися у два номери, але ми вважали, що занадто об’ємні частини не дадуть можливості показати творчість інших авторів, тому й розтягнули публікацію на два роки.
У рубриці «Мала форма» опублікована підбірка оповідань відомого письменника-фантаста з Кропивницького Олексія Корепанова, автора 14 романів і великої кількості оповідань та повістей, редактора журналу «Поріг»...
Гості «Степу» – лауреати літературної премії ім. Ю.Яновського – Світлана Бреславська, поет, перекладач, голова Івано-Франківської обласної організації НСПУ, київський поет Дмитро Лазуткін та Віктор Терен, наш земляк, український політик та письменник, лауреат премій імені Володимира Сосюри, імені Олександра Копиленка, «Благовіст». Володіє словацькою та французькою мовами.
– За яким критерієм редколегія відбирає вірші для друку?
– Критерій один – художність. У прагненні допомогти авторам у публікації не можна забувати і про читача: надруковане має бути цікавим і художньо цінним. Можливо, деякі автори ображаються, що не все, подане ними, йде до друку. Так, редагуємо, пропонуємо варіанти. Редакція не стосується образного ряду, але орфоепічні помилки, збій ритму, невдалі звороти ми намагаємося виправити... Або у разі відмови автора від редакції твір не друкуємо. Вважаю, ми зробили б погану послугу авторові, пропустивши до друку відверто слабкий або технічно недосконалий твір. Це призвело б до консервації зарозумілості й неякісного підходу до роботи над твором у подальшому.
– Ти – автор понад десятка книжок, лауреат кількох літературних премій, переможець конкурсів. Яких саме? Про що ти пишеш?
– Так, є декілька перемог. Обласна літературна премія ім. Є.Маланюка за переклад поем Л.Костенко, літературна премія НСПУ ім. М.Кірієнка-Волошина за роман «Королева полину» (2016), літературна премія ім. Ю.Яновського за повість «Завіса» (2018), перемога у конкурсі портала «Инфо-лайф» за оповідання «Острів Схерія» (2019)... Але для мене важливіше, що мої книги є у бібліотеках області і, виходячи з їх стану, бачу, що їх читають... Про що вони? Про людей. Про стосунки між ними. Про глибинну мотивацію їхніх вчинків, про вічну боротьбу чорного і білого в наших думках...
– Дивує, чому не згадуєш твори, написані зовсім в іншому ключі? Фантастику, містику? Адже ці оповідання увійшли до збірок творів сучасних українських письменників, були відзначені нагородами?
– Моя фантастика аж надто реалістична... Фантастика – це не мета, а засіб. У фантастики більше можливостей розкриття образу. «Завіса», «Острів Схерія» написані у цьому жанрі. До всеукраїнських журналів частіше потрапляють мої твори у жанрі хорор («Повернення», «Миші на горищі»). А щодо розмаїття жанрів – то кожен, хто володіє Словом, може писати у різних жанрах.
– Твої плани на майбутнє – і як керівника літоб’єднання, і як письменника.
– Збільшити обсяг і тираж альманаху, вийти на всеукраїнський рівень – адже наші письменники не поступаються іншим, але невідомі... Мати можливість видавати твори членів «Степу», щоб можно було представити їх на літературних конкурсах різного рівня... Видати ті чотири романи, повісті і оповідання, переклади, вірші, які вже давно написані, щоб вони не зникли, коли зникну я... І, головне, написати щось таке значиме, що виправдає моє існування на цьому світі. Про останнє – шуткую, зрозуміло...
Розмовляла Еліна Заржицька
