Літературна стежина
Антін Бомболюк
На мою думку, в журі, яке «журить» поетів, не повинно бути поетів. Бо у кожного поета своє «вібратто», своє світосприйняття; один не вловить частоту іншого. Як радіоприймач не вловить частоту тої радіостанції, на яку не налаштований! Ось часто бачена на інших і навіть відчута на собі ситуація. Заслужена мастита поетеса рецензує творчість «немаститого» поета з висоти свого лаврового вінка (чи гнізда, до речі, повністю заслуженого) і примовляє: «Ось, подивись, як треба! Подивись, як в отій моїй книжці написано!»
Звідси вийшла отака акварелька:
ЗОЗУЛЯ І СОЛОВЕЙ
Зозуля каже солов‘ю:
,,Не розумію пісню я твою!
Ну що ти там свистиш?
Багато краще, коли ти мовчиш!
Співати треба пісню ось таку:
Ку! — Ку!
Ку-ку! Ку-ку! Ку— ку!
Отож, і мені дорікають — та у тебе ж ритм в одному вірші змінюється, та треба чотиривіршами писати, тобто «строфами», щоб при цьому перехресна рима була, щоб точно чергувалися вісім і сім складів у строчках! Та подивись, як класики писали, як Тичина писав! А я відбрикуюсь: — Та золотий вік класиків і срібний неокласиків давно відгули! І, до речі, не тому, що ямби і хореї закінчилися. Як, наприклад, і кам‘яний вік закінчився не тому, що каміння закінчилося. А от візьміть і проаналізуйте нотні записи народних пісень — у багатьох із них ритм змінюється прямо всередині куплета. Народ творив душею, а ви з рахівницею до поезії лізете! Я думаю, що краса слова, та і взагалі краса, безперечно, підкорюється законам природи, законам гармонії, та вчені ще не всі ці закони звели в один кодекс, а ті, хто «ліпить» щось своє, інтуїтивно натикається на невідкриті закономірності. Але ж часто буває, що твоє суб‘єктивне бачення ніхто більше і не бачить! Значить — ти зробив красу для самого себе. То сам на неї і дивися, а другим не мороч голову! А я собі придумав відмазку: є вірші, які на папері коли написані, то виглядають абсолютно складно, це «скриптовірші», а на слух вони можуть сприйматися гірше. Я собі роблю «аудіовірші», які, коли я їх читаю, зі своїми інтонаціями, паузами, змінними ритмами, добре сприймаються душами багатьох слухачів. Тоді мені стає затишніше у цьому Всесвіті, це — моя нагорода.
Олександр Антоненко
(Новоукраїнка)
Я зараз так просто живу —
Пливу в океані чАсу:
Колись шанував я горілку й коньяк,
А зараз я радий квасу…
І це не тому,
що ханжею вродивсь,
А просто часу для гульби я не маю,
Як буду на гульбища гаяти час,
То Істину Всесвіту я не пізнаю.
Владимир Стафидов
(Одесса)
Людочке О’кей
Сметают годы феврали,
Тут хоть жалей, хоть не жалей,
Рабы стареют, короли,
И только Людочка О’кей,
Как роза юная цветёт —
Умна, красива, молода,
И не один о ней взгрустнёт,
Потупив очи от стыда.
Когда присядет за фо-но
И к жизни Баха воскресит,
Опять вздохнут, кому дано,
И кто душой не тормозит.
А дальше больше — в ней апрель
Разбудит с кисточкой творца,
И темпера, и акварель,
Цветы и солнце без конца
Любое сердце подожгут.
И нет желанней пепелищ,
Где люди счастливо живут
И видят свет её глазищ.
Тобой прекрасен этот день!
Ну кто он, правда, без тебя?
Так — холодрыга, трень-да-брень,
И вербы старые скрипят.
Прости, мне тесен протокол,
Амикошонство мне претит,
Но лучшей формы не нашёл.
Совсем как юный неофит.
Хочу такого пожелать,
И чтоб оно потом сбылось:
Любить, надеяться, мечтать,
И всё на славу удалось.
Анатолій Чечель
Медитативна лірика про
деяких кандидатів у Президенти
Розчахнутих вельможників і чесних
Не відпускає віри течія.
Ціна сповна триножить долі хресні,
Постава істин в кожного своя.
Хитнулися, як чакра, крутосхили,
Хтось думав про майбутнє і волів
Спалить сумління і розкрити крила,
Доки не змовкла музика Богів.
Сяйнув світанок. Світиться душа
Сподіваного щастя, як основа.
В борні жагучій підійшла межа...
Тріщать льоди... Вирує течія...
Неначе грім — сенсації щодня...
Наталья Шмитке
Амур
Какой чудесный мальчуган –
Цветной колчан и в перьях стрелы…
О Боже, он в меня попал!
Какие скверные манеры.
Наталія Бідненко
***
Я смажила рибу. Шкварчала душа:
Низав олівець мені вірш до вірша.
Про чисте кохання, про світлі надії…
О Боже! Забула долить ще олії!
…Кружляли в диму і метафори, й рими,
І падали строфи — «вагомо і зримо».
То й буде сніданок лише для душі,
Бо риба згоріла.
Лишились вірші.
Олена Надутенко
ТЯЖЁЛЫЙ ЯНВАРЬ
Тяжёлым выдался январь!
Метут пески, прибой белеет,
Умеренно, но ветервеет…
В Тайланде всё, как было встарь!
Лежать уже невмоготу
На пляже бархатном в Паттайе –
Кокосовое масло тает
На теле… запах — за версту!
Я поднимаю тело с хрустом,
Бока до боли отлежав.
На блюде подали лангустов
В гарнире с множеством приправ.
На вертеле ждут крокодилы,
Креветок королевских таз…
Нужны нам для экскурсий силы,
Там накормить грозились нас!
Худеть в Тайланде, это глупо!
В купальник влезла я едва,
Поев блинов, томьяна–супа…
А дома — минус двадцать два!
ЛЕМЕНТ У СЕЛІ
Мені тоді ще рочки з два було.
Вже другий місяць панувало літо,
І сонечко пекло несамовито,
Тож ми поїхали до тітки у село.
Стареньку хату дід лампічить мій,
У кухні їсти порає матуся,
Із-під свиней татусь згрібає гній,
А я між ними дзиґою кручуся.
Поснідала, попила, йди собі,
Не вештайся, малеча, під ногами!
І я пішла. Та ось настав обід…
Дитина де? Зайшлося серце в мами.
Куди непосидющу занесло?
Питали всіх, сусідів і індиків.
Сполохано гуділо все село.
Аж гульк — у березі червоні черевики!
В ставок стрибали сільські хлоп’яки,
Тікала риба, бо вода кипіла,
Гасали понад берегом батьки.
А я з Сірком у конурі сопіла.
Від лементу прокинулась, стою,
Дивлюся і дивуюся під тином.
Тут мама вгледіла кровиночку свою
Й схопила перелякану дитину.
Було всього: погроз, докорів, сліз,
Юрмився натовп, наче вперше бачив,
І пес Сірко теж цілуватись ліз,
А мама з тіткою в хустки тихенько плачуть.
Пройшли роки, поміж солодких снів,
Є сон один, що давить,
наче камінь:
Неначе, загубила я синів…
Згадалося село і очі мами!
Дмитро Танський
ЦІНА ГЕРОЇЗМУ
Я заробив свій геморой,
Коли марксизм веліли вчити.
Не втямив, хто ж таки герой
І за яким зразком нам жити?
Вчимо різню із давніх днів.
Зійшлися велетні під сонцем.
Відвоював проти слонів
Безславно воїн Македонський.
Ще корсиканець не на жарт
В Європі паніку посіяв.
Довоювався Бонапарт,
Коли попхався на Росію.
Батькам, що гідні похвали,
Які ж хорали ми співали!?
Та ж як з ганьбою відійшли
В Берліні Гітлер, в Москві Сталін.
Стан не поліпшив краще вік.
Мундир воєнний пан наш кроїть.
Росте по днях число калік.
І надмогильники героям...
В перебудові — гіркий плід.
Були брати, прийшли бандити.
До родичів горнувся Схід,
Тепер доводиться «мочити».
Не просто так, що рвуть чубів.
Руда й вугілля -— інтереси.
І виникають, як гриби,
Міні-республіки в процесі..
Главком з лампасами штани.
Натяг. Й покинув рідне різне місто..
Роздасть героям ордени
І буде кашу з ними їсти!
КРАЙ ДИТИНСТВА
Край дитинства я згадую сонячний.
Де зібралася дружня сім`я.
Біля хата, у синіх віконницях
Батько й мати веселі стоять.
Пічка літня. Пиляємо дрова.
Під ногами ниряють коти.
Мені гнати належить корову.
Батьку з братом на рибу піти.
Кожен певне отримав завдання.
День без вітру. Пізніше жара.
Чую мами пораду останню:
— Друзі, снідати в хаті пора!
Дмитрик в поле. Ти вухо не чухай.
Вова з батьком беруть поплавки.
Марширують до річки Синюхи.
Миєм з Любою ми тарілки.
Ще спечемо надвечір пампушки.
Як карась, не дай Бог, не бере,
Ми із півня наваримо юшки,
Бо веде у город він курей.
Дістають вудочки із повітки.
Брат наживку і сидір зібрав.
Я ж з хліва вивожу нашу Квітку.
Сумно так, наче в карти програв!
Антоніна Корінь
Головоломка
(з вінка пародій)
ліплені голови з попелу споглядають на мене
ліплені руки і ноги з попелу
виглядають щоб схопити не тільки мою голову
і вишукують голови але не свою
вранці і ввечері лягають спати
думають про голови які у них в голові
десь у полі лежить кам’яна баба
хтось запросив до нас пітьму що не стукає в двері
Станіслав Новицький,
Антологія молодої української
поезії III тисячоліття, К., 2018, с 481
десь у степу лежить кам’яна баба
лiпленi голови ліплені руки й короткі ноги
поглядають на неї не зачіпаючи
бо знають її кам’яну вдачу
грець з нею завжди поруч
сплять вони вранці і ввечері
і думають не про свої голови
які у них в голові
хто запросив до нас пітьму
що не стукає в двері а
преться щораз без запрошення
поперед батька у пекло
вовтузиться в ліплених головах думка
чи не час посипати їх попелом
17.01.2019
Борис Ревчун
БІСЕРИНКИ ВІД СВИНКИ
(НОВОРІЧНІ РОЗСИПИ)
СВИНЯ КОРИТО ЗНАЙДЕ
Східний гороскоп стверджує, що рік Свині принесе представникам цього зодіакального знака ситість і добробут.
ЗАКЛИК
Дайте пожити по-людськи хоча б у Рік свині!
ПРО ДВОГОЛОВОГО ЯНУСА-СТЕРВ’ЯТНИКА
Воркоче голубом у Мінську, та чинить на Донбасі свинське.
НОВОРІЧНА ПОРАДА
Метайте перли перед земляною жовтою свинею — вона оцінить і винагородить!
ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ,
що головним інстинктом у Новому році буде інстинкт салозбереження.
НАМ СВОЄ РОБИТЬ!
Хай собі іноземці зустрічають Рік земляної жовтої свині, а українці будуть святкувати Рік чорноземної синьо-жовтої свині!
ЗАКЛИК
У Рік свині без свинства!
ВІЙНА: ВИД З ВІКНА
Свиняча морда сусідського Мордора.
НОВОРІЧНИЙ ЗАКЛИК-ПОБАЖАННЯ
Будь здорова, як корова, і плодиста, як земляна жовта свиня!
ЗАКЛИК
Даєш більше апельсинів у Рік свині!
НОВОРІЧНИЙ ЗАКЛИК
Запустимо свиню у наш город — нехай нариє нам і їжі, і свобод!
СВИНОФОБІЇ — БІЙ!
Посадимо земляну жовту свиню за новорічний стіл!
АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ЗАКЛИК
Нехай хоча б свиня нариє те, що Феміда не зуміє!
НОТАТКИ БУВАЛОГО
Рік свині прийде — ми й хрюкнути не встигнемо!
ПРО СВИНЯЧИЙ НЮХ
Свиня свій рік знайде.
НОВОРІЧНІ ВИНЯТКИ
Пускай у дім свиняче рило — щоби нарешті підфартило.
ОЛІГАРХІЧНІ АЛЮЗІЇ
Свиня, якщо і сита, все жре до дна корита…
ПИТАННЯ РУБА
Якщо Рік земляної жовтої свині підкладе нам свиню — це буде добре чи погано?
ПИТАННЯ РУБА
Чи пощастить салоїдам у Рік свині?
Бригада шарварківців вітає свого прораба Олександра Антоненка з народженням онука — Антоненка Третього Дениса. Бажаємо, щоб він узяв усе найкраще від діда і був щасливий!
