«Весна настає для кожного…»

 

Дивуюся завше з поетів, філософів.

Скільки речей вони можуть побачити зі свого вікна.

Я. Івашкевич

 

Цей рядок – заголовок – один з останніх у оповіданні-повісті Оксани Буянової «Митар, фарисей, розбійник» з її нової книги, яка нещодавно презентувалася у Обласній науковій бібліотеці ім. Д. Чижевського, – «Віра й чотири хризантеми» (Кропивницький, ЦУВ, 2019, 113 с.). 

 

Продовження цього рядка, як і початок, філософське: «Тільки не кожен може від усього серця їй порадіти. Залишається тільки віра, що проросте той пагінець, який ще не повністю вбитий на дні серця фарисея…».

 

Ця фраза здалася мені одним із акцентів, на яких наголошує молода літераторка не лише в цій книзі, а й в усій поки що «двокнижній» творчості. Високі слова – віра, надія, любов – не просто слова, а справжні глибокі почуття, головні в житті кожного з нас, у О. Буянової несуть подвійне навантаження – мирське і духовне. Тому й слово Віра – це не просто жіноче ім’я, а й символ, – на обкладинці.

 

Одразу з анотації дізнаємось, що книга – «про нас сьогоднішніх». Але не тільки про сьогоднішніх, додала б я, але й про вчорашніх і завтрашніх. Адже людство розвивається по спіралі й на кожному витку повторює щось хороше й погане.

 

…Знаю Оксану з її 14 років, коли вона вперше показала мені свої школярські вірші, в яких смакували солодкі родзинки перших знахідок. І от через 10 років після першої книги «Мовчати про любов», над якою працювали разом і яку видав меценат і видавець Віктор Лисенко, – друга, доросліша, майже зріла проза буденщини, в якій Оксана зображає своїх героїв. А це набагато важче, ніж зобразити їх у героїчній обстановці. І тут їй допомагає те, чому вона віддана з дитинства, – глибока віра, яка є для неї теорією й практикою життя. Десять біблійних заповідей – то непорушні закони, до виконання яких вона непомітно підводить і підштовхує, спочатку спонукаючи до їхнього розуміння, своїх героїв і героїнь. Це переважно молоді й зрілі люди, міські жителі, часом міцно прив’язані любов’ю до землі. До речі, хоч оповідання її й урбаністичні, але українська природа тут присутня, пульсує красивим життям.

 

Духовність, етика й мораль – серед пріоритетів авторки. Місцями це трошки «випирає» з тексту, як перебільшене моралізаторство, але діє на підсвідомість. Не раз і я, читаючи, ловила себе на думці, що співставляю авторську оцінку та події, які відбуваються з її героями з власним житейським досвідом та подібними вчинками. 

Її письмо – течія спокійної, трохи меланхолійної ріки, яка прагне влитися в море…

 

Серед позитивних вражень є одне й негативне. В останньому оповіданні «Батьків не вибирають» здалося, що надмірна деталізація шляху пошуку обтяжує сюжет.

 

Василь Бондар у передмові до книги «На рівні серця» усі достоїнства авторки майстерно розклав на поличках. Розлогі оповідання, вважає він, можна назвати й міні-повістями. Я ще з її молодих років думала, що врешті-решт вона прийде до прози, бо в її характері й у вдачі головні риси: розсудливість, виваженість, глибина, аналітичність. Так і В. Бондар зауважив, що їй стало тісно в рамках коротких римованих рядків. І ось радіймо, що Оксана, як і її «радісна ріка вийшла з берегів». Хоча ще недавно, у Всесвітній день поезії, Оксана брала участь у проведеному в літмузеї першому (пробному) фестивалі поезії й здобула ІІІ місце, отже, слава Богу, і поезія її не покидає. І тепер вона вправно керує двома веслами – поетичним і прозовим, упевнено виводячи свій човен у вир літературних течій. Вдається Оксані поєднувати в гармонію романтизм і психологічний реалізм. Фахівці кудись її причислять: у модерністи, постмодерністи, а я просто читаю і насолоджуюсь і її поезією, і прозою, і рецензіями та відгуками, літературознавчими есе на книги інших авторів, які Оксані теж вдаються.

 

Знаю, що на відміну від деяких початківців   О. Буянова – активний читач. Ця ерудованість у медицині, зокрема, байкерстві, мистецтві помітна. Вона слідкує за літпроцесом й аналізує його. На жаль, скромнічає, бо рідко друкується в періодиці. І хоч неодноразово успішно брала участь у літконкурсах, усе ще сумнівається у своїх талантах (а це – ознака присутності останнього).

 

Проза її образно-метафорична, як і поезія. Особливо беруть у полон  початки її оповідань. Ось із першого: «Літо випурхнуло пташкою з обіймів весни й принесло багато тепла й світла. Природа вибухнула цвітом,  і буяли квітами їхні почуття». Заінтригувала?

 

На презентації книги було сказано чимало хорошого. Авторка подарувала десяту частину тиражу в бібліотеки області та друзям.

 

Допомогла збутись книзі художнім оформленням Ольга Дашенко. Наклад – 300 штук. Тож хай буяє й далі весняно-молода творчість Оксани Буянової. І хай росте кількість нас, читачів, здатних помітити це буяння.

 

Спасибі, Оксано, за подаровану мені й у музей книгу!

 

P.S. Тим часом, в Олександрії в центральній міській бібліотеці відбулась ще одна презентація книги. Гадаю, книга піде і далі Україною.

 

Антоніна Корінь,

науковець літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого,

м. Кропивницький.