Вулкан родом з Бобринеччини
19 грудня письменнику-земляку Вулкану Козлову виповнилося б 95 років
На початку зими 1925 року у селі Гортопанове на Бобринеччині сталася незвичайна подія. В родині Козлових та їхніх сусідів народилися хлопчики. Та, коли їх хрестили, батьки не поставили гідний могорич батюшці і той, ображений, нарік малят досить незрозумілими для сельчан іменами – Вулкан та Гейзер.
Сліди Гейзера загубилися, а Вулкан виріс до підполковника та став відомим письменником. Поселився за місцем служби у місті Ужгороді біля західного кордону України.
Та все по порядку. Один із братів Миколи Козлова зумів вибитися у помітне керівництво в області і переселив родину у місто Зінов`євськ, де Вулкан захопився модним тоді потягом до авіації. Він поступив на курси ДТСААФ і навіть виконав кілька стрибків з парашутом. З нападом німецько-фашистських військ на місто товариство евакуювали під Сталінград, за Волгу, у селище Римники.
Та, як не дивно, Вулкану Козлову на фронті воювати не судилася і пілотом він не став. Після визволення України від фашистів його направили на навчання в школу КДБ, яка на той час базувалася у місті Львові. Після її закінчення молодому чекісту довелося тривалий час вистежувати та переслідувати залишки фашистського підпілля та озброєних банд, які влаштовували бійню й терор новій владі. За сумлінну службу Вулкану місцева влада виділила двоповерховий особняк як батькові шістьох дітей, та пів гектара земельної ділянки. Всі діти не опорочили імені батька.
А писати про те, що він пережив і чув від товаришів по спільній справі, Вулкан Миколайович почав після виходу у запас. З-під його пера, починаючи з 1994 року, вийшли повісті про чекістів «Люди і вовки», «Секунди віку», «Пробуджений пострілом ранок», «Кальмар». Я ж зупинюся на художньо-документальному романі двології «В степах Громоклея», яка охоплює події, що відбувалися на Бобринеччині в довоєнні роки минулого століття.
З цією метою він прибув у Кіровоград у гості до брата Володимира. Там я зустрівся з ним. До цього Вулкан ознайомився з документами у Львівському та Кіровоградському архівах. Поїхав на батьківщину у села рідному йому Бобринецького краю. Спочатку я не уторопав, чому і до кого їде, адже їхні батьки покояться на місцевому кладовищі, а коли він пояснив, що збирається писати роман про своїх земляків, побуває у знайомих селах, зустрінеться зі ще живими очевидцями минулого, – подиву не було меж. Вулкан запропонував мені чорновий зшиток – редагувати рукопис майбутньої книги.
Роботи було чимало. Рукопис кілька разів пересилався туди і назад. Обростав новими фактами і доповненнями. Сюжетні лінії пересікалися спогадами живих свідків та обростали історичними фактами. Особливо цінна робота для місцевих та й вітчизняних краєзнавців і істориків.
Цікаво, що тітка обох братів Козлових, Меланка, служила в селі Янівка в маєтку Давида Бронштейна, батька Лева Троцького, соратника Леніна, у той час як його переслідувала царська охранка. Коли революціонер навідався до батьків, жандарми прийшли з обшуком, то Лева замаскували в купі головок капусти. Все переривши, жандарми, так і пішли ні з чим. А Лев з вдячністю подарував золотий перстень Меланці, що встигла попередити про небезпеку.
Важкі часи, як увесь український народ, тяжко пережили і боролися люди Бобринецького краю роки війни з гітлерівськими окупантами. В одному строю на боротьбу з ворогом, окрім українців, ставали представники інших народностей, що населяли степовий край. Біда одна, що чужі і свої зайди спотворили землю. Тому й повимирали колись багаті хутори і заможні села.
А Вулкан Козлов – Качан (ще одне прізвище взяв дівоче від матері) пригадав імена і праведні діяння своїх земляків, що боронили рідну землю, яка рясно полита їхньою кров’ю, не здалася на розграбування чужинцям даремно.
Якщо виникне цікавість або потреба ознайомитися з творчістю нашого земляка, зверніться до книжкового фонду обласної наукової бібліотеки ім. Д.Чижевського.
Дмитро Танський, журналіст
На знімку: Вулкан Козлов – Качан в грудні 1959 року.
