Я – останній Косар на селі. Євген Желєзняков

  • 21 жовт. 2020 14:12
  • 3242
    • Стаття Я – останній Косар на селі. Євген Желєзняков Ранкове місто. Кропивницький

    20 жовтня виповнилося 70 років від дня народження нашого земляка, поета, прозаїка, члена літоб’єднання «Степ» та олександрійського літклубу «Джерело» Євгена Михайловича Желєзнякова.

    Він – письменник від землі, на якій народився в селі Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області в сім’ї вчителів. Туди і повернувся, вийшовши на пенсію.

    У коротку біографію ювіляра вміщено чималий життєвий та творчий досвід.

    Після школи вчився в Олександрійському індустріальному технікумі. Захоплення технічним конструюванням, як і любов до фотографії, акордеону, колекціонування та автосправи залишилися в нього на все життя.

    У 1972 р. Євген Железняков закінчив філологічний факультет Кіровоградського педінституту ім. О. Пушкіна. Під час служби в армії був кореспондентом газети у Прибалтійському військовому окрузі. Свій трудовий шлях продовжив журналістом у телерадіокомітеті, літконсультантом в обласних газетах «Кіровоградська правда» і «Народне слово».

    Літературну діяльність Євген Михайлович розпочав у 70-80-х рр. з публікацій в обласній та республіканській періодиці, альманахах «Вітрила» та «Кроки». У 1976 р. у видавництві «Веселка» вийшла перша книжка поезій для малят «Ходить весело вітрець».

    Не кожен поет може писати для дітей, бо для цього треба не «підлаштовуватися» під них, а на все життя зберегти в собі дитинне захоплення світом, і – в хорошому розумінні слова – наївність сприйняття його. Саме це і присутнє в автора. Він вміє мовою поезії спілкуватися з малечою. Допомагає жвава розмовна інтонація. Фольклорні художні засоби, такі як «котик-муркотик», «ой, суденце – срібне денце» сприймаються дуже органічно.

    Літературний доробок Желєзнякова складають: чотири книжки віршів та оповідань для дітей (крім названої - «Виріс в полі колосок» (1985), «Танкодром» (1987), «Моє село» (1993)); мемуари про війну «Вибухи гримлять на Волині» (у співавторстві з Григорієм Балицьким, 1990); три збірки лірики для дорослих: «Чужая жена» (2001), «Поминальні роки» (2005), «Споришева стежка» (2015). 

    Були в поета з Олександрійщини публікації у десятках журнальних видань в Україні, Польщі, Угорщині, Латвії. Пише він українською та російською, займається перекладами з латиської та російської.

    У своїй поезії письменник-земляк лишається вірний рідному селу та його головній моралі: вчитися жити у природи й оточуючих людей. Про це вірші: «Придорожній спориш…», «Нагідка», «Я приїду в село», «Спасибі, яблунько, тобі», «У бабусі хата». А ще зберігає вірність своїй дитинній натурі: придивлятися, прислухатися, відкривати світ і захоплюватись ним та захоплювати нас. Ювілей автор зустрічає новим вінком білих сонетів і рукописами п’ятьох книг прози та поезії.

    Розуміння дитячої душі, мови і мрії, залюбленість в рідний край роблять рядки Євгена Желєзнякова хвилюючими душу, близькими і дорослим, і дітям.

    З ювілеєм Вас, Євгене Михайловичу, хай довго життя ще радує і надихає братися за перо!

    Запрошуємо на авторський вечір у наш музей після скасування карантину.

    Мельниченко Наталія, наукова співробітниця літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького