Талановиті люди Кіровоградщини. Олександр Ляшко

 

Знайомство

 

Проживши більше шести років у селі Червона Поляна Добровеличківського району, я й гадки не мала, що в моєму селі живе (та ще й на кілька років довше за мене) колишній одесит, творча людина, надзвичайно непересічна особистість… І лише 19 грудня на зустрічі в Добровеличківському краєзнавчому музеї я познайомилася з Олександром Васильовичем Ляшком.

 

Честь і хвала музею, честь і хвала його працівникам, які невтомно вишукують талановитих людей в районі, будь це письменники, вишивальниці, художники! Організовують творчі зустрічі, презентації книжок, виставки, виконуючи функцію справжнього культурного осередку на Добровеличківщині.

 

На цей раз у нас була насичена програма: спочатку я провела презентацію першого міжнародного проекту – українсько-болгарського альманаху поезії і прози, а потім до слова був запрошений Олександр Ляшко. Розповів, що народився у Підмосков’ї, у місті Ногінську (тепер Богородицьк), але разом з батьками відвідував діда, який мешкав у Лисій Горі на Миколаївщині, та часто їздив у гості до маминої сестри тітки Наді на Чернігівщину, до берегів прекрасної ріки – «зачарованої» Десни, любов до якої проніс через все своє життя.

 

Шкільні роки Сашка пройшли в російських містах, оскільки батько його, кадровий військовий, служив у різних куточках «нашей необъятной Родины». Після школи був Ленінградський перший медичний інститут.

Тепер мені б хотілося навести основні віхи біографії О.Ляшка, щоб читач сам розібрався, як його правильно характеризувати: лікар і письменник, мандрівник і поет…

Десь близько п’ятнадцяти років Олександр Ляшко пропрацював лікарем на різних типах суден Чорноморського флоту, а коли той десь безслідно щез, продовжив працювати з іноземними пасажирськими компаніями Португалії, Греції, Ізраїлю, Кіпру і США.

У 1999 році ніс річну вахту на рятувальному кораблі на островах Зеленого Мису.

 

З 2011 до 2013 року брав участь у Міжнародному космічному проєкті «Морський старт» зі штаб-квартирою в Лос-Анджелесі на Лонг-Біч. Учасниками проєкту були п’ять країн: Україна США, Норвегія, Росія, Франція. Там використовувалась одна з найкращих у світі ракет «Зеніт» – дітище знаменитого Дніпропетровського Південмашу.

Брав участь у легендарній полярній лижній експедиції «Комсомольской правды» під керівництвом Дмітрія Шпаро.

2004 року був координатором медичного штабу наметового містечка на Майдані. За свою самовіддану працю удостоєний ордена.

Заслужений журналіст України.

 

Після розповіді ми слухали вірші… Пан Олександр пише російською мовою, але позиціонує себе так: «Я українець, який розмовляє російською».

Його вірші притягують до себе увагу своєю різноплановістю, філософською направленістю, свіжістю образів і високою емоційною напругою, яка не може залишати байдужим слухача.

 

Ось така поетова реакція на дощ:

 

Как лило! – небо финкой вспороло,

Невозможен от хлябей отрыв…

 

Філософічне:

Одиночество горше, чем старость. Хуже нет – разлагаться в тоске.

 

Негаразди в суспільстві – поет також відгукується на них:

 

Я в море ушёл,

Чтоб укрыться от века.

От бреда,

что вспять двигал

стрелки часов.

 

*** 

…совесть, скорбно упавшая ниц.

 

Спомини про щасливе дитинство і Десну:

 

Вселенской стужей веет даль.

Ни огонька, чтобы согреться.

И впереди, как ночь, печаль.

И позади, как солнце, детство.

 

*** 

Понадёжнее книжной строки

Совесть детской души 

пробуждала

Непонятная сила реки,

Что когда-то меня воспитала.

 

Глибоким душевним болем звучать вірші про Чорнобильську трагедію:

 

Высоко, высоко в поднебесьи

перелётные птицы летят над Десной, 

над печальным Полесьем,

над сиротством чернобыльских хат.

 

Поруч з патріотичною поезією і філософськими роздумами дуже гармонійно вписується і любовна лірика:

 

Зряшны откровенья-открыванья.

Не докажешь всем, что не верблюд.

Разве только губы окровавлю

О краеугольное – люблю.

 

Поет майстерно грається словами, сполучає їх в химерні ланцюжки, які на перший погляд здаються ненадійними, а вчитаєшся –

то міцнішого й шукати годі:

Із диптиха «Гойя»

 

…Взирают пороки

с холстов, как из ложи.

И тысячи лет,

как в зеркало,

будут смотреться эпохи

в полотна. Нет, в душу

презревшего смерть.

 

***

 

Кто же тот алхимик (уж не я ль?),

что червонно злато извлекает

из гремучей смеси бытия

с неподъёмно-философским камнем.

 

Проте, як би я не намагалась докладніше розповісти про цього неординарного поета, сказати краще, ніж сказав про Олександра Ляшка його друг Борис Нечерда, навряд чи вдасться: «Саша живе з оголеною душею і пише так само».

 

Наталія Бідненко