Петро Мельник «Дивовижна подорож Соні й Асі до Давнього Єгипту»

 

 

Відгук на книжку Петра Мельника «Дивовижна подорож Соні й Асі 

до Давнього Єгипту» і роздуми про дитячу літературу Кіровоградщини

 

 

Усе проходить, усе минає, казав мудрець. Давно знала Петра Мельника як поета з Новоукраїнки, потім – з Добровеличківки, як кропивницького журналіста і «батька» журналістів, кореспондента газети Верховної Ради «Голос України». І от Петро – ще й казкар. Уже чотири роки, як «впав у дитинство».

 

 У липні цього року він побував у літературно-меморіальному музеї І. К. Карпенка-Карого на презентації вистав-ки Олександра Коломінова до Дня фотографа. Вітаючи «іменинника», і музей ощасливив своїми книжками для дітей.

 

Видавець Тамара Самиляк повідомила, що книжки також надіслані в Італію, для української бібліотеки в Мілані. То що ж таке він утворив?!

Зазирнула в іменну картотеку – рубрики «Петро Мельник» там ще немає, бо ж у музеї книжки тільки-но з’явилися…  Отже розміщення їхнього опису та перших відгуків будуть і першими кроками до безсмертя, яке гарантоване всім, хто має «реєстрацію» в музейних документах.

 

«Дивовижну подорож… до Давнього Єгипту» прочитала за годинку. Юному читайлику на 80 сторінок тексту знадобиться, мабуть, днів десять. Чи є нині запеклі юні читачики, чи багато молодих батьків куплять книжку, чи візьмуть у бібліотеці і прочитають своєму чадові? Європейські на вид, повнокольорові збірочки у твердій палітурці з ілюстраціями відомого художника Федора Лагна коштують 115-125 гривень. 

 

Приваблює шрифт – незграбним дитячим почерком на обкладинці накалякано: «Дивовижна подорож Соні й Асі…». Найперша асоціація – образ професора Ноя Ражби, викладача історії Стародавнього Світу, якому в Харківському інституті культури в роки шістдесятників ніхто з нас із першого наскоку не міг здати її величність історію. Ану ж бо, тепер, подумалось, наздожену упущене, коли вже діти-онуки виросли з дитячих книжок і подорожують світом, в тому числі і в Єгипет. А мене хлібом не годуй – позви в мандри. І ось ми вже «летимо» з героїнями книжки  – дівчиною Сонею і кішкою Асею на кілька тисячоліть у минуле уявною машиною часу на крилах… маминого зошита рецептів, якого ненавмисне донька розсипала… Друга асоціація – а чи це не та кішка, про яку моя подруга-поетеса Валентина Кондратенко-Процун написала дітям про досі заборонені любов і вагітність («Наша Ася розрослася, за-кохалась кішка Ася»)?

 

Хобі в героїнь Петра Мельника – кулінарія. Вперше зустрінута у дитячій літературі серія «Кулінарна казка» піймала мене на гачок. Додав спокуси і підзаголовок «Дитяча пригодницько-фантастична повість». То що це – казка чи повість? Більше схоже на літературні казки.

 

 Пропоную екскурс у минулу й сучасну дитячу літературу нашого краю. Прозу для дітей здавна писали: Сергій Плачинда – книжка казок «Мандрівець із Піщаної Галявки» (1967); Петро Голота (Мельник) – казка «Паротяг» (1928); Георгій Книш – віршована казка «За горами, за лісами» (1961); Андрій Німенко – «Лісові фантазії» (1991); Віктор Терен «Котилася горошина» (1985) – віршована казка для дітей; Володимир Кобзар – «Буваличі» (1993). Віршовану казку білоруською мовою створив Ригор Кобець – «Лісовий лазарет». Іронічну казку «Лісодубія» (1990) придумав Юрій Дмитренко (Максим Думич). Багато цікавих морських пригод оповів у своїх книжках Леонід Тен-дюк. Гарну прозу для дітей писав Панас Висікан, вірші – Дмитро Іванов, Галина Демченко, Людмила Коростіна. А викладач Єлисаветградського земського реального училища Ілля Деркачов  видав десятки книжок для дітей. Цікаво, неофіт Петро Мельник продовжить традиції чи піде своїм шляхом?

 

 

...Летимо. Як виявилось, я приєднуюсь до другої подорожі. А перед цим була – до Скандинавії, потім – на Козаць-ку Січ. Ті дві здійсню пізніше, поки що ревниво вчитуюсь у майстерно створену анотацію і дивуюсь накладу в п’ять тисяч примірників – такого давно не було. Іде нова генерація сучасних письменників. Так розкішно виглядають і перші книжки прози Людмили Солодової, і вірші Олени Горобець. А ось те, що вже стало класикою – книжки Олени Журливої, Тамари Журби, Валерія Гончаренка, чи книжки авторів, що мітять у класики, – Євгена Железнякова, Ан-тоніни Царук, Івана Горового, Олени Надутенко – в тоненьких обкладинках і мінітиражах. Галина Шпудейко, пам’ятаю, сама розмалювала свої книжки, а коштів видати чудові вірші для дітей про здоров’я (от би знадобились у часи пандемії) не знайшлося. 

 

Взагалі-то добре, що знаходяться сміливці, які після наших славетних земляків Марка Кропивницького, Юрія Олеші, Юрія Яновського, Віктора Близнеця, Леоніда Тендюка беруться за книжки для дітей, незважаючи на засторогу – писати для них важче, ніж для дорослих. Петро Мельник розмахнувся на всю ширину і глибину – сумістив у своїх дитячих книжках історію, географію, фантастику, пригоди, кулінарію. Не лише юні, а й такі, як я, люди по-важного віку захочуть спекти Головний Єгипетський Хліб і зварити Найсмачніше Пиво. Правда, тут автор трохи промахнувся з описом головної події (чи треба дітей спокушати царськими банкетами з пивом і вином?). Герої-діти в нього виразні і в словах, і в малюнках, хоч мова Соні іноді здається дещо складною для дитячого розуміння.

 

За цими книжками гарні можуть вийти мультики, ігри, вікторини.

Зовсім трохи є редакторсько-коректорських помилок. 

 

Читала, що презентація книг на Львівському форумі видавців пройшла успішно. Не переказую сюжет – читайте. І хтось із дітей чи й батьків знову заведе зошит для рецептів, незважаючи на можливості всюдисущого Інтернету. 

Заслуга трилогії Петра Мельника «Дивовижна подорож Соні й Асі…» ще й у тому, що діти відірвуться на якийсь час від компів, планшетів, телефонів, бо книжки – то вічні цінності.

 

Автор з допомогою друзів закінчує переклад англійською другої книги подорожей – до Скандинавії та планує подарувати її Льотній академії, де часто приймають колег із цих країн.

 

Антоніна Корінь, 

науковець літературно-меморіального музею 

І. К. Карпенка-Карого, письменниця