Похід Чорногірським хребтом з чужим сміттям

 

Високогірні пригоди

Кілька днів рухалися до Чорногірського хребта від села Дземброня, і тут ми, блогери Дмитро Семенюк та Сергій Стельмашенко, вийшли на його висоту.

Підкоривши вершину Піп Іван, ми неподалік неї розбили наш табір. Вночі та наступного дня нас чекали пригоди.

 

Вітряна ніч

Ночувати на висоті — це ще та пригода. Там ми зрозуміли, чому необхідно мати туристичний газ, бо дрова практично відсутні. Де-не-де можна було зустріти невеличкі хвойні, але розпалити їх нереально. Вечеряли вже звичними сухими пайками. Вночі лив дощ, але опади, то півбіди. На 1800 метрах основною проблемою є вітер. Наш намет буквально здувало. Були моменти, що ми навіть тримали його руками зсередини. Коли увірвався терпець, то почали додатково укріплювати свою тканинну домівку за допомогою каміння. Трохи зусиль — і наш будинок заспокоївся. Ми нарешті спокійно заснули.

 

 

Карпатський екстрим

Вранці ми попрямували далі по хребту. Це був вже основний маршрут, до якого прагнули. Почали ранок з екстремального розігріву. Вершини в травні цього року вкриті снігом. Побачивши сніг, нам важко було втриматися від спуску на ньому. Маючи пакет, який знайшли неподалік гори Вухатий камінь, ми побавились, з’їжджаючи з вершини гори. Прохід на неї був щільно присипаний снігом, тому нам ця забавка здалася безпечною, але повторювати не радимо.

 

 

Рух по хребту

За день ми зійшли на кілька вершин хребта. Деякі не вдалося підкорити, бо нещодавно тут пройшли сніги і природа утворила величезні забори. Були, звісно, і моменти, коли нам було заблоковано прохід далі, і ми видералися на цей практично вертикальний підйом. За один день нам вдалося підкорити вершини — Дземброня, Бребенескул та Гутин-Томнатик. Дві гори по маршруту — Мунчел та Ребра нам довелося траверсувати.

 

 

Забіг на гору

Спустившись з вершини Бребенескул (2035 метрів), ми попрямували до гори Гутин-Томнатик. Користуючись безлюдністю Карпат, ми вирішили лишити екіпіровку внизу — на снігу. Взявши лише палиці, влаштували забіг навздогін. Полишити чималі рюкзаки було неземним кайфом. На гору Гутин-Томнатик ми просто вилетіли. Зверху ми бачили цятку на снігу — нашу екіпіровку. Також з вершини цієї гори  перед нами розкрився неймовірний краєвид на озеро Бребенескул. Зробивши кілька знімків, почали спускатися до низу.

 

 

 

Раптом почалася буря. Через негоду видимість стала поганою. Почався сильний вітер. Навпомацки ми ледь знайшли внизу наплічники. Трохи подумавши, вирішили йти далі. Відчувши, що погода погіршується, передумали та попрямували назад. Раптом ми уздріли крізь туман людей. Вони йшли на ночівлю до озера Несамовите. Розуміючи, що групою йти безпечніше, ми об’єдналися на той момент ще з незнайомцями та все-таки продовжили шлях.

 

 

Озеро Несамовите

Пробиваючись крізь бурю, ми оминули вершину Ребра, щоб встигнути дійти до безпечного місця. За кілька годин ми прийшли до Несамовитого. Спустившись до озера, ми опинилися під захистом хребта. Він нас оточував. Буря припинилася.

 

 

Чи не вперше ми побачили в Карпатах зоряне небо. До речі, незнайомці, яких ми зустріли на хребті, були туристами з Білорусії. Ми потоваришували та навіть поставили поруч намети. Роздмухати багаття, аби погрітись та посушитись, нам не вдалося. Навіть маючи сухі дрова. Ймовірно, це через висоту та вологість повітря. Наші нові друзі мали з собою газ, тому поки ми намагалися роздмухати багаття, вони вже приготували суп. Спостерігаючи за нашими зусиллями в добуванні вогню, вони пригостили нас своїми харчами. Білоруси виявились веганами. Смакування їхньою стравою для нас було чимось новим.

 

Далі нас чекала спокійна ніч та сходження наступного дня ще на кілька вершин. Лізти на них було все тяжче і тяжче, бо йшли ми збираючи на шляху чуже сміття. 

 

Дмитро Семенюк