"Пташиний цвинтар" Кирила Поліщука як людське живло
Низка оповідань, закільцьована в книгу кропивницького письменника Кирила Поліщука "Пташиний цвинтар", нещодавно вилетіла з київського видавництва "Laurus". У ній представлені самобутні твори й водночас поєднані між собою – почасти елементами сюжетів, іноді – мотивами, також – персонажами, художніми деталями тощо. Як на мене, наскрізними рисами цих оповідань можна вважати глибину, гостроту, інтригу, дивакуватість та інші.
8 історій про птахів і людей, про людей через птахів, про пташиних людей... Перше оповідання – "Двадцять чотири мартини" огорне вас в атмосферу химерної дійсности на тлі стосунків із мартинами, які "перебралися з затонулого острова". "Музей" занурить у помешкання, в котрім зберігається вразливість людської натури. Третім твором ви здійснете "Вхід із птахами заборонено" і разом з оповідачем потрапите в клуб, у якому відраза головного героя перетнеться з заманливою пропозицією очолити її. Четвертий вкопуватиме вас у суспільну "Яму", з якої важко видряпатися – особливо, якщо вона дедалі більше до вподоби... "Гніздо" знайомить із ініціацією, яка здатна наблизити нас до пернатих. З "Островом" (чи з "вестровом") вдасться поплисти вдалину: "Як можна любити засіб, а не мету?... Як можна любити життя, а не смерть?"
Не впевнений, що "усі історії на світі захопливі" ("Що в кишенях у збитого на перехресті чоловіка?"), але в книзі "Пташиний цвинтар" – переконався: так! Остання детективна історія не раз змусить перевернутися оповіді – а з нею, певно, і свідомості сприймальника.
У книзі автор як умілий метроном окреслює сторінки нашого життя. Герої кожної історії потрапляють у небуденні ситуації – і постають перед вибором, який дає збагнути, хто ж ми насправді. Однак варто бути обережним, адже, розкопуючи "Паташиний цвинтар", можна ненароком наткнутися на когось до болю знайомого...
При цьому ви не знайдете відповідей на всі поставлені питання – зате відшукаєте поживу для відповідей на власні, які випурхують зі збірки.
Це книга, яку я планую перечитувати ще. Утім, наразі найбільше мені полюбилася з "Пташиного цвинтаря" "Яма". А вам?
Василь Левицький
