18 років тому Україна лишилася без витверезників
Сьогодні в Україні незвичайно пам'ятний день - 18 років тому, 12 серпня 1999-го, на всій території країни припинили діяльність витверезники. Про це пише на своїй сторінці у Фейсбук журналіст і краєзнавець Юрій Матівос.
«Сучасне покоління уяви не має про діяльність цих ''романтичних'' медико-виховних установ епохи зрілого соціалізму. Хоча вони не були продуктом національного виховання. Їх нам принесли з Московії, де перший медвитверезник під назвою Притулок для сп'янілих було відкрито у Тулі ще 7 листопада 1902 року. По-різному можна ставитися до діяльності оригінальної у своєму роді установи. У такий спосіб влада намагалася виховувати суспільство у дусі дотримання громадського порядку. (Варто відзначити, що витверезники у тій чи іншій формі існують у більшості цивілізованих країн, у європейських таке призначення виконують благодійні волонтерські організації, на початку 1990-х пробували запровадити щось подібне у нас, але... то ''не наш метод''.
До витверезників міліція забирала тих, хто ''не умів пити'' - розпивав спиртне у недозволених місцях, йшов, хитаючись, або вже йти не міг і спав на тротуарі чи на газоні. Незабутній господар нічної вулиці Леніна сержант Липа міг відправити до витверезника за використання свободи слова - матюків, проголошених публічно. (Уявляю - якби тепер забирали за подібне - витверезник був би найприбутковішою установою міста, за свій рахунок лагодив і прибирав би усі тротуари). У колишньому Кіровограді витверезник розміщувався на географічно вигідному місці - на перетині сучасних вулиць Декабристів та Чміленка, тепер там розташований міський військкомат. Поряд - постійна забита вечорами людом вулиця Леніна, ''Гастроном п'яний угол'', ресторан ''Весна'' з популярною серед любителів випити пивницею ''Сонечко'', пивбаром на вул. Шевченка, 16/1, легендарна ''Перлина степу'', напівлегальна забігайлівка ''Соки-води'', у якій потайки можна було ковтнути оковитої. Словом, контингент витверезнику був забезпечений масово і цілодобово. Виховний процес зводився до примітиву, але був ефективним з обов'язковим холодним душем, для особливо буйних з гамівною сорочкою, траплялося - і з мордобоєм. Таємничості відвідування витверезника не існувало - навпаки, забезпечувалася широка гласність. За місцем роботи ''клієнта'' надсилалася спеціальна листівка з вимогою до адміністрації ''вивісити на видному місці'', у різних куточках міста, насамперед у центрі біля приміщення міліції, встановлювався стенд ''Не будь таким''.
Про найбільш активних відвідувачів витверезника писали газети, передавало радіо, не оминало їх і телебачення. Особливо активністю відзначався робітник одного з підприємств міста. Він щомісяця після одержання платні проводив ніч на голих нарах витверезника, за послуги якого сплачував певну частину сімейного бюджету. Щоб не допускати прогулів під час відпустки та виїзду до іншого міста, він потрапляв у витверезник там. Мовне спілкування ''клієнтів'' між собою і обслуговуючим персоналом - медсестрою і черговим міліціонером - було вельми барвистим, насиченим діалектами, жаргоном, ''блатною'' лексикою, записані на плівку висловлювання часто використовували поети-гумористи і журналісти. У останні роки існування витверезник діяв на околиці міста, він втратив колорит, у країні настала повна свобода слова, дій і випивок, вулиці міст вечорами опустіли, порушення громадського порядку набуло іншого тлумачення, тому витверезники припинили існування. Та з нашої яскравої історії їх не викинеш - то були реалії життя», - пише Юрій Матівос.
