270-річчю запорізького скита на Афоні присвячується…

 

Вітаючи православних України зі святом Різдва Пресвятої Богородиці, хочеться згадати історію Київської Русі та історію Запорізької Січі. 

Як ми знаємо, перший на Русі кам’яний храм, побудований князем Володимиром Великим (більш відомий як Десятинна церква), був присвячений саме Різдву Божої Матері. 

Давній афонський переказ вказує князя Володимира і його дружину, княгиню Анну Грекиню, доньку візантійського імператора Романа ІІ, як перших ктиторів Руської чернечої обителі на Афоні. З тієї пори вихідці з Київської Русі, а потім – з козацької України, несли чернечий подвиг та молилися за батьківщину в монастирях Святої Гори. Два роки тому українськими дослідниками були знайдені унікальні історичні документи про заснування та діяльність запорізького скита (невеликого монастиря) на Афоні. Відомо, що благодійниками афонських монастирів у 17-18 ст. (часі Османської імперії) були українські гетьмани та отамани (Мазепа, Самойлович та ін.). А 270 років тому на кошти отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського та імператриці Єлисавети Петрівни запорожцями був заснований козацький скит «Чорний Вир». Намісником цього скита був ієросхимонах Григорій (Голубенко), у минулому – запорізький козак, бунчуковий товариш, який залишив військову службу та прийняв чернецтво у Києво-Печерській Лаврі, а згодом поїхав на Афон та разом із запорожцями будував обитель, що отримала таку характерну для козаків назву. Головний храм (Каталікон), єдина будівля обителі, яка збереглася до наших днів, був присвячений Різдву Пресвятої Богородиці. Самі запорожці називали цей скит «духовним Запоріжжям на Афоні». Населяли його колишні запорожці. Останні мешканці скита (найімовірніше, теж вихідці з України) жили в ньому аж до 30-х років минулого століття. 

Треба сказати, що запорізькі козаки виявляли особливе благоговіння та інтерес до Афону. Багато з них приймали чернецтво, залишаючи військову службу, та розходилися монастирями України, серед яких були і відомі козацькі обителі. Монастирі підтримували тісні зв’язки зі Святою Горою, деякі навіть притримувалися афонського уставу. 

Це маловідома сторінка нашої історії і духовності, яку важливу знати і відроджувати.