Анатолій Кривохижа: Післямова до всього сказаного та написаного

  • 8 жовт. 2016 09:05
  • 2024
    • Новина Анатолій Кривохижа: Післямова до всього сказаного та написаного Ранкове місто. Кропивницький

     

       

     

    В одному з попередніх випусків «Первая городская газета» опублікувала фрагменти з книги «Аналізуючи прожите» нашого земляка, колишнього керівника Народного ансамблю танцю «Ятрань» Анатолія Кривохижі. Після її виходу до редакції телефонувало чимало кропивничан, які знають, пам’ятають і поважають Анатолія Михайловича.

    На їхні численні прохання ми знову зустрілися з народним артистом, живою легендою українського танцю. Розмовляли про творчість і сумління митця, про реалії сьогодення й політику. Втім, про все читайте в інтерв’ю з Анатолієм Кривохижею.   

    — Анатолію Михайловичу, аналізуючи сказане та написане, що ще Ви могли б додати для молодих колег?        

    — Я прожив довге життя, тому надивився всякого, як і інші люди. Але не всі  зізнаються навіть самому собі в своїх помилках та недоліках. Доживши до тих років, коли те, що чекає нас всіх, може відбутися кожної  хвилини, ми маємо бути готові відійти з правдою і бути щирими хоча б для самих себе. Я в муках переживаю помилки, яких припустився в прийнятті рішень та в стосунках з іншими людьми. Але радий з того, що ніколи не виправдовував себе, коли насправді був винуватий. В прорахунках у творчій роботі я завжди звинувачував тільки себе. Не хотів виглядати людиною, яка при обмежених творчих можливостях переконує себе та інших у якійсь своїй винятковості. Це свідомий самообман або щось іще гірше, бо, як казали старі мудрі: «Якщо людина знає, що дурна, то вона вже не дурна».         

    Пам’ятаю, ще зі школи ми шукали відповідь на запитання, що таке щастя. Проживши життя, хочу повідомити молодим колегам, що щастя — це задоволення від того, чим займаєшся кожного дня. Творчість, яка базується на знаннях та досвіді, духовно збагачує людину, а успішна реалізація здібностей, даних Богом, — це життя в радості. Думаю, це і є щастя. 

    — Що Ви вважаєте не закінченим у своїй творчій роботі, чи бачите її продовження?

    — Написанням книжок з порадами я намагаюся допомогти іншим, як допомагали мені у молоді роки. Допомагали мені люди на керівних посадах, яким я безмежно вдячний. Але мене обурювали ті, в чиїх вчинках проглядалася користь. Незабутнім часом у моєму житті була співпраця з віце–президентом української федерації Америки Тарасом Левицьким. Ідея його проекту нової форми разом з американським балетмейстером Марком Морісом захопила мене, тоді і я продовжував доробляти намічене навіть після звільнення з філармонії. Теоретично все вже готове до справжньої вистави колективу «Зоряни» як театру. Але там я вже ніколи працювати не буду, тому намагаюсь умовити колег продовжити цю працю в своїх колективах. З радістю маю повідомити, що в Україні у Львові є людина — Михайло Васильович Ваньовський, який  вже робить тематичні хореографічні вистави.

    Все, що я пишу, є обов’язком  моєї  свідомості. Я роблю це для тих людей, які скористаються моїми переконаннями та продовжуватимуть мої намагання у створенні нової мистецької форми. Театр — це синтез мистецтв, де першим є  слово, у нашому випадку воно має конкретизувати окремі епізоди за логікою і настроєм, та зберегти цілісність сюжетної дії. Музика має оживити все, аби побачене співпало з почутим. Люди йдуть до театру, аби відпочити від буденності та доторкнутись до кращого та хвилюючого. Якщо кіно або телебачення показують глядачеві те, що він має бачити, то у театрі, при живому контакті, глядач як свідок дійства, що відбувається на сцені, підсвідомо стає учасником цієї події. Тому він  сам обирає  об’єкт уваги. Режисер вистави, акцентуючи увагу на головному, вибудовує мізансцени так, аби всі інші доповнювали головне. Більш детально про все це — у моїх книжках, які вже використовуються в навчальних закладах України.

    — Що вважаєте головним у вашій післямові до всього сказаного та написаного?

    — На моєму ювілеї в театрі Кропивницького відбувся заключний концерт кращих дитячих колективів нашої області. Мене порадував професійний рівень виконавців, бо багато з них продовжуватимуть вдосконалювати себе на мистецькому факультеті Кіровоградського педагогічного університету. Але де ті кращі, які випускаються кожного року, коли у філармонії завжди не вистачало виконавців? Молодих людей не влаштовує мала зарплати та умови праці, і вони їдуть працювати за кордон. Над питанням, як зберегти їх удома, керівництво не замислювалось, тому продовжуємо успішно готувати вимушених заробітчан.

    Єдиний професійний колектив у нашій області не має приміщення для репетицій і займається на сцені тоді, коли там випадково скасовуються чиїсь репетиції. Люди зупинились у творчому розвитку, усвідомлюючи безперспективність свого майбутнього, тому задоволення від роботи у таких умовах не буває. Справжній творчий процес тримається на духовному піднесенні, а байдужість знищує напрацьоване та Богом дане. Успішний творчий  розвиток дитячих колективів мав би гарантувати майбутнє професійного мистецтва, але їх чекає те ж саме, що мають професійні виконавці сьогодні. 

    — А як Ви сприймаєте політику та політиків? Іноді здається, що наш політичний бомонд схожий на артиста, якому весь час щось заважає танцювати.

    — Наш голова уряду в Америці відповів журналісту: «Ми можемо втратити державу через корупцію та популізм». Один із колишніх керівників міліції повідомив: «Половина Верховної Ради — це колишні НАШІ, ті, хто вже відсидів, та ті, кого збирались посадити». В політичних шоу Савіка Шустера  спостерігаємо змагання популістів, жіночі амбіції підкріплюються слайдами та рейтинговою дезінформацією, щоб все виглядало правдою. Розкручуються відомі факти багаторазовими повторами з радикальним емоційним забарвленням та самомилуванням. Представник каналу News one, критикуючи інших, більше розказував про себе. «Давайте работать дальше». Всім зрозуміло: якщо збільшити зарплати та пенсії, то не треба платити субсидії. Але де взяти для цього гроші? Керівництво заходу та Америки допомагають нам кредитами, бо вірять у перспективу їх повернення. Знають про це і наші критики, але намагаються збільшити свою популярність в очах виборців. Мені жаль тих людей, які ще вірять вище згаданим діячам та  системі минулого, бо це знову  буде «Біг на місці або прохіндіада» в українському варіанті. На жаль, у складні для країни часи завжди активізувався кримінал. В країні криза, війна, майже кожного дня гинуть люди, світ співчуває та допомагає нам, а «шановні  народні обранці» валять державу з середини. Я не збираюсь агітувати за якихось  кращих, бо ще таких не бачу. Але з дитинства усвідомив правило порядності: «Якщо не допомагаєш, то не заважай». Бо коли заважаєш чиїмось конструктивним діям — це майже злочин.             

    Людмила Макей.,

    "Первая городская газета".