Андрій Максюта: Мені розбивали телефон, кидалися ящиками

 

Їхня робота пов’язана з постійними конфліктами. Іноді їх сварять і проклинають. Бувало, навіть цькували на них собак та погрожували зброєю. Це не фрагменти з бойовиків, а реалії життя працівників спеціалізованої інспекції міської ради Кропивницького.  

 

Її очільник Андрій Максюта зізнається, що завжди возить в автомобілі резинові калоші, протигаз та кілька лопат. До речі, про лопату. Саме цей атрибут, з яким три роки тому Максюта прийшов до міського голови, зробив епатажного активіста відомим всьому місту. За іронією долі, йому самому доводиться часто брати в руки лопату, вже працюючи на посаді начальника спецінспекції.   

  

Судячи по кількості дописів у соцмережах, немає у Кропивницькому чиновника більш публічного. Не знаю, кому належить ідея використовувати слоган «Максюта тута!», але він вдало характеризує образ всюдисущого спецінспектора, який з’являється зненацька в найбільш неочікуваний момент. Рейди по виявленню крадіїв металу, ліквідація несанкціонованих сміттєзвалищ, демонтаж торгових кіосків, боротьба з паліями листя та відходів і безвідповідальними власниками земельних ділянок, накладання штрафів на порушників — це Авгієві стайні міста, які доводиться «чистити» спецінспекції.

 

Про те, як це відбувається, ми розмовляємо з начальником спеціалізованої інспекції міської ради Кропивницького Андрієм Максютою.   

 

— Чи задоволені ви результатами своєї праці?

 

— Задоволений, але не повною мірою. Це не тому, що спецінспекція, міська рада чи я особисто не хочемо працювати. Справа в іншому. Передусім, чинне законодавство не дозволяє притягувати до належної відповідальності громадян, які ламають, розкрадають комунальне майно, забруднюють ріки й повітря, нищать дерева. Механізми притягнення до відповідальності таких осіб недосконалі. Від свідомих громадян доводиться чути багато нарікань на низькі штрафи, які спецінспектори накладають на порушників. Але їхні розміри встановлюємо не ми, а Кодекс України про адміністративні правопорушення, який, у свою чергу, приймає Верховна Рада.

 

Напевно, така ситуація довго влаштовувала всіх. Нардепів попередніх скликань, мабуть, не турбувало, що відбувалося в містах і селах України. А тривожні сигнали надходили давно: неконтрольований прийом металобрухту (під виглядом якого приймають кришки каналізаційних люків, оградки з цвинтарів та дорожні знаки), екологічна катастрофа в регіонах через вилив до водойм невідомих речовин та відходів виробництва, знищення лісів та посадок. Я особисто ловив тих, хто зливав до річки нечистоти, крав кришки від люків та випилював дерева на Лісопарковій. Але не всі ці люди понесли адекватне покарання.

 

— У вас не виникало відчуття, що ви боретеся з вітряками?

 

— Дійсно, іноді так і є. Але найлегше — сісти в кабінеті, скласти руки та імітувати якусь роботу з паперами, спираючись на відсутність повноважень. Багато порушень трапляється у вечірній та нічний час, у вихідні. Але повірте, якщо надходять сигнали від громадськості, є фото, відеодокази — ми знаходимо порушників і притягуємо їх до адміністративної відповідальності. Мене радує, що несвідомих громадян у суспільстві значно менше, ніж свідомих і порядних. Але вони, несвідомі, активніші. Моє завдання — як це пафосно не звучить — докласти зусилля до збереження міської інфраструктури та комунального майна. До того ж я працюю не сам. Є міський голова та його команда, яка відповідає за життєдіяльність міста по різних напрямках: архітектура, транспорт, торгівля, ЖКГ. 

 

— Чому, на вашу думку, небагато охочих працювати в спецінспекції?

 

— Ви маєте рацію, охочих працювати в державній спеціалізованій інспекції справді небагато. Пов’язано це, в першу чергу, зі стресовими ситуаціями та великим навантаженням. Кілька тижнів тому ми взяли на роботу двох співробітників і повністю укомплектували штат. Зараз в інспекції працює 13 чоловік, чотирнадцятий — водій. Половина інспекторів постійно працюють в польових умовах — реагують на звернення громадян та виявлені порушення. 

Я підрахував, що на 103 квадратних кілометри території міста (а це десятки мікрорайонів, 525 вулиць і провулків) припадає по штату всього 10 інспекторів. Це критично мало.  

Відтак люди, які приходили до нас на роботу, ледь витримували три дні стажування. Були й такі, які йшли через кілька годин. Були сльози наприкінці робочого дня, бо стажера з інспектором протягом дня 15 разів обматюкали та погрожували фізичною розправою. 

 

— Виходить, найголовніше у вашій професії — це стресостійкість?

 

— Коли приходять інспектори, деякі порушники поводяться як хами. Тож треба вміти не сприймати образи на свою адресу. Я також цьому вчився, коли прийшов на посаду. Виникає багато конфліктів з порушниками благоустрою. Під час рейду по «стихійці» може дійти навіть до бійки. Мені розбивали телефон, кидалися ящиками. Люди проклинають інспекторів, які просто виконують свою роботу, проганяючи торговців з насиджених місць на тротуарі. У приватному секторі деякі «господарі» виходили з рушницями, цькували собак. Таких фактів — десятки. 

 

Поліція безсило розводить руками: а що ми можемо зробити? Тому інспектори ходять на рейдові перевірки в супроводі фахівців міської дружини для забезпечення громадського порядку. 

Буває, підходиш до громадянина з вимогою покосити бур’ян, прибрати сміття, а у відповідь чуєш лайку. Він не може у себе біля двору навести лад, а розповідає про високі матерії. При цьому наголошує: «Не косив і косити не буду! Сміття викидав у кручу і буду викидати!» І робитиме це вночі, коли ми не працюємо. 

 

— І все ж таки скажіть відверто: чи є світло в кінці тунелю?

 

— Є, але мають змінитися свідомість людей та законодавство. Потрібно збільшити штрафи, а контрольним органам надати повноваження встановлювати особу. Треба спростити механізм притягнення до відповідальності порушників, а нашу роботу по їх виявленню чітко регламентувати. Інспектори мають право фотографувати, фільмувати, піднімати дрон, коли справа стосується життя та здоров’я громадян. Також потрібно вдосконалити механізм стягнення штрафів. 

 

— Поясніть, що ви маєте на увазі щодо повноваження встановлення особи.

 

 — Наприклад, ви викинули сміття у невстановленому місці. Інспектор не має можливості перевірити ваші паспортні дані або затримати, попри велике бажання запобігти порушенням санітарного стану міста. Порушник відверто хамить і йде. А є й такі, які відмовляються представлятися, коли приїздить поліція.   

 

— Чи може спецінспекція співпрацювати з поліцією? 

 

— Так, у певних ситуаціях ми співпрацюємо. Це різні вектори влади. Спецінспекція — структурний підрозділ міської ради, поліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ. Поліція — правоохоронний орган, ми — контрольний орган у сфері благоустрою. Але і в поліції забрані певні повноваження, їм також нелегко. Наприклад, ловлять порушника, в одні двері його заводять, а він через інші виходить, бо суд його відпускає чи закриває постанову. 

 

Крім того, не завжди зрозуміла логіка деяких нововведень. Подивіться, до чого призвела відміна ліцензування на операції з металобрухтом! Лише за 2018 рік у Кропивницькому вкрали понад тисячу кришок від люків. Нинішнього року — більш ніж півтисячі. Я особисто затримував викрадачів та передавав їх до поліції. За моєю інформацією, одну особу таки притягнули до відповідальності. Але це резонансне питання, яке було на контролі. Я також ловив громадян, які восени 2018 року спилювали міську комунальну зупинку на вулиці Слободенюка. Їх передали до поліції, але вони не понесли відповідальності, бо сказали: «Ми їхали, а вона лежала». Є й ВІП-порушники, впевнені, що їх ніхто ніколи не оштрафує. Поліція працює цілодобово, на відміну від спецінспекції. Та вона не буде ловити тих, хто викидає сміття, хоча й має право, або ловити тих, хто торгує з лотка в парках і скверах. У поліції «своїх» справ вистачає, розумію. Але і це важливо.  

 

Я не проти взаємодії. Однак і тут існує чимало «але». Наприклад, у боротьбі зі стихійною торгівлею поліція має більше повноважень, ніж спецінспекція, зокрема у праві конфіскувати товар та ваги у продавця в місцях стихійної торгівлі. Кілька разів дільничні поліцейські так робили. Складали акт, протокол направляли до суду. Але через півтора — два місяці підприємець отримує рішення про повернення свого товару або його вартості та закриття справи. Він приходить до поліції та вимагає повернути товар — помідори, які зберігаються в холодильнику на відповідальному збереженні. Однак за два місяці помідори згнили. Дільничний змушений був сплатити йому повну вартість товару. Сплачував той, чий підпис стояв на акті чи протоколі. 

 

А якби всі працювали в одному напрямку: поліція, інспекція з благоустрою, екологічні служби, суди, виконавча служба! Адже в 60% випадків наші рішення «помирають» саме там. Мовляв, порушник не має ні роботи, ні майна, аби сплатити штраф. 

 

Водночас цей чолов’яга щодня сидить на стихійному ринку на тротуарі, має неабиякі статки, мікроавтобус і декілька «точок». Повірте, ми не ганяємо бабусь, які винесли на продаж пучок петрушки чи три картоплини. Але в місті десятки й сотні лоточників не оформлені як підприємці. Вони не платять податків, відрахувань до пенсійного фонду. Водночас розвивають свій «бізнес». Стихійна торгівля — це ухиляння від сплати податків. З чого тій бабусі пенсію піднімати, коли таких лоточників — тисячі по всій країні? 

 

Мені скаржаться директори ринку, що підприємці масово відмовляються від оренди «точок» і стають на «стихійці». Доки діють такі закони, повноваження і така відповідальність — стихійна торгівля буде «плодитися» в кожному місті. 

 

Дуже хочеться взяти ці овочі, фрукти, рибу, м’ясо та відвезти до дитячих будинків, лікарень, а ящики вивезти за звалище. Але не маємо повноважень. 

На вихідних мій телефон буквально червоний від дзвінків. Особливо в сезон, коли палять суху городину, листя. Та порушники навчилися закриватися у приватних домоволодіннях і не відчиняти двері інспектору. Або виносять своє сміття на комунальну землю, підпалюють і йдуть геть. Кого ловити? 

 

Від цих вогнищ можуть зайнятися приватні садиби, розташовані поблизу. Так, минулого року у Кропивницькому через порушення правил благоустрою та протипожежних норм двічі горіли господарські споруди. Підпалили сміття, вітер налетів і вогонь перекинувся на будівлі.    

 

Спалюють не лише сміття. Роботи для спецінспекції — во! (показує по шию, потім підносить руку до макушки. — Авт.). Правопорушення трапляються будь-якої пори року. Є сезонні: не посипав доріжку, не прибрав сніг.  

 

Я щодня планую роботу, відпрацювання, щоб людям дихалося легше, щоб бордюри були збережені, а люки — закриті, щоб пошкоджене асфальтове покриття (у вихідний день самовільно без погодження зі спецінспекцією!) було відновлене, і ще багато чого. Дозволи й погодження для проведення робіт спецінспекція видає безоплатно. Але все одно знаходяться люди, які «забувають» їх взяти. Наслідки такої забудькуватості дуже серйозні. 

 

Так, кілька років тому на Маршала Конєва під час самовільного прокладання траншеї пошкодили газову трубу. Два тижні 35 тисяч абонентів (101-й мікрорайон, вулиці Жадова, Попова, Героїв України, Ковалівка, а також села Соколівка, Черняхівка, Новопавлівка) сиділи без газу. А все тому, що екскаваторник випадково зачепив трубу. Однак він не винен — чоловік виконував наказ майстра. А майстер «забув» зателефонувати до спецінспекції. 

Порушник сплатив 1700 гривень штрафу. А якби штраф був хоча б у десять разів більший — задумався б. За кордоном би після такого випадку людину ніхто б навіть у двірники не взяв, не кажучи вже про керівні посади.

 

— Як ви відновлюєте сили після стресів на роботі?  

 

— По можливості намагаюся проводити вихідні та свята з родиною. У мене є чудова донька, танцюристка, призерка конкурсів та чемпіонатів України, солістка хореографічного ансамблю «Росинка». Ми любимо рибалити, подорожувати. Я відпочиваю в дорозі. Щойно виїздиш за межі міста — і дихаєш по-іншому. Відпускаєш бодай на короткий час робочі моменти, які постійно носиш у голові. Не люблю слово «проблеми». У мене їх немає, а є питання, які треба вирішити. Проблеми є в деяких людей, і пов’язані з їхнім світосприйняттям та неповагою до міста, до країни. 

 

Іноді мені потрібно бути у двох, трьох, чотирьох місцях одночасно. Але розірватися неможливо. Я не робот, а людина, яка хоче відпочивати від роботи. Також стомлююсь, але характер змушує діяти. Якщо ти став до плугу, то мусиш його тягнути! А ще я — патріот міста, а за характером — принциповий і справедливий.          

 

Людмила Макей