Берегиня духовних цінностей і талантів з Кіровоградщини

Берегиня духовних цінностей і талантів

 

Будинок Ольги Усової із села Олексіївки Добровеличківського району — теплий, упорядкований, прикрашений садом і квітами, ще й гойдалкою, —  часто ставав, як колись для Марка Кропивницького його Затишок на Харківщині, затишним прихистком для творчої інтелігенції, до якої вона й сама належала. 

 

Невеликим він був, але просторим і натхненним готелем, рестораном і будинком творчості. Незважаючи на те, що в останні роки її мучило кілька хвороб, вона  мужньо трималася, залишаючись людяною. Щирі господарі — Оля і її чоловік Сашко, іноді — дочки і онуки — всі були раді нам, званим і незваним гостям. І в їхній господі за борщем, пирогами і варениками (ще й з собою гостинців давали) точилися цікаві розмови про історію й сьогодення України, про краєзнавство та літературу рідного краю, якими Ольга Андріївна, як сільський бібліотекар, а згодом — і музейник, щиро захоплювалась. А ще — про любов, творчість, дружбу і співпрацю, які існували між нами багато років.

 

 

Ми з друзями завжди дарували Ользі свої й чужі книги для бібліотеки та музею, який вона, ентузіастка, створила з допомогою своєї сім’ї, колишніх однокласників та односельців. З якою гордістю показувала вона нам і вдома, і в музеї зібрані нею по крупинці документи з історії села і його людей та побутові речі, що стали експонатами! Поки була здоровіша, організовувала зустрічі з нами в школі, в дитсадку, в бібліотеці, в Будинку культури, у жіночому клубі «Надія» в місті Помічній і в музеї.  Як охоче ми тут читали вірші, співали авторські на народні пісні, іноді разом з членами фолькгурту «Дивоцвіт».

 

Її слід вважати архіваріусом, бібліографом і літописцем села Олексіївки та свого родоводу. Її кімната теж нагадувала міні–музей із подарунків не лише з України, а й з–за кордону — з Болгарії. Минулого століття, під час її першої подорожі в Болгарію, вона подружилася з болгарською сім’єю і дружила понад сорок років, приймаючи їх у гостях. А нещодавно ми заїхали до Усових по дорозі з Одещини на Кіровоградщину. Ми — члени болгарської організації «Нашіте хора» та її керівник Сергій Осадчий. З допомогою Ольги розшукали кілька місцевих сімей, у яких є болгарське коріння, і тут же створили місцевий осередок «Нашіте хора» та передплатили болгарську газету «Роден край». Разом з Ольгою ми згодом обмінювались відгуками про наші публікації в ній. Краєзнавча, педагогічна та просвітницька робота Ольги Андріївни Усової, мабуть, сприяла у виборі життєвого шляху її доньками: обидві стали педагогами. А Світлана ще й заявила про себе як здібний літератор, друкується в ЗМІ, в місцевих альманахах.

Отже добрий і глибокий слід залишила на землі ця жінка. Так що світло–печальна і яскраво–дружелюбна пам’ять про Ольгу Усову житиме в серцях тих, кого вона не раз зігріла своєю душевною увагою та зацікавленістю в творчих долях, про що теж відгукувалась у пресі, а також приїжджала на спільні заходи в Помічну та Кіровоград. 

Хай же не заростає стежка пам’яті до твоїх добрих справ, як і до твоєї могили, дорога подруго і колего! 

Нехай у дітях–правнуках озовуться кращі твої людські і ділові риси: хазяйновитість, працьовитість, оптимізм, відповідальність, захопленість життям, доброзичливість і благодійність, дружелюбність і любов до творчості, яку вашому роду заповідав твій свекор, Антон Усов.

 

А.Корінь, В.Бондаренко, О.Антоненко, В.Кондратенко–Процун, С.Осадчий, В.Холявко, В.Яремчук — члени творчих організацій з Кіровоградщини та Миколаївщини.