"Бійців нашого батальйону посилали в пекло..." Кропивничани вшанували героїчний чин бійців 42-го батальйону
У Кропивницькому 26 січня, у день загибелі українського військового Володимира Степанка, у громадському просторі Krop-Hub зібралися військові, волонтери, родичі загиблих бійців, громадські активісти, друзі, націоналісти, представники Кіровоградської обласної ради, щоб вшанувати подвиг героїв 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
У приміщенні організації волонтери представили міні-експозицію, присвячену загиблим військовим з Кіровоградщини, - у ящиках від знарядів розміщені особисті речі і світлини героя, які оповідають про те, чим захоплювався і цікавився боєць у мирному житті.
Дружина полеглого героя Олена Степанок розповіла про те, яким чином формувався 42-ий батальйон:
- 17 червня 2014 року, згідно Указу Президента, був сформований 42-ий батальйон територіальної оборони "Рух опору", який взяв активну участь у збереженні територіальної цілісності та захисту нашої держави. До його складу увійшли добровольці, військовослужбовці, патріоти та справжні сини України. Формування батальйону розпочалось під керівництвом командира батальйону, капітана I рангу Юрія Олефіренка, заступника командира підполковника Сергія Коноваленка, заступника командира батальйону майора Володимира Степанка.
До присутніх звернувся єпископ Голованівський та Кропивницький Марк:
- Під час запеклих боїв на сході України окрім, як на милосердя і Божу підтримку, не було на кого покластися. Минуло шість років, а війна триває - для тих, хто небайдужий для своєї країни. Згадуємо поранених і загиблих і не знаємо, що попереду нас чекає. Знову уповаємо на Бога, на його підтримку. Перед нашим народом постав такий виклик. Хтось чує цей поклик, хтось його заглушує в собі. І чудом для України є те, що багато синів і до доньок відчули цей поклик і стали на захист свого народу. Ми стали перед викликом і вибором: що нам далі з цим даром робити.Раз у нас є стільки небайдужих людей серед нас - у нас є надія на краще майбутнє, у нас є шанс. Є багато зрадництва, пристосуванства, серед найвищого керівництва є багато людей, які не усвідомлюють, перед яким викликом вони стоять. Цей тягар - зберегти свій народ і країну - впав на плечі простих людей. Ми бачимо, що наш народ гідно тримає оборону.
Організатори заходу на знак вдячності та пошани вручили квіти батькам полеглих на сході України бійців.
Директор "Обласного ресурсного центру з питань допомоги учасникам АТО та ВПО" Віктор Колінько вручів медалі "За Дебальцеве" та нагороди "Дебальцеве" бійцям 42-го батальйону.
Голова Кіровоградської облради Олександр Чорноіваненко розповів про те, як розпочалася робота по створенню і допомозі 17-му, 34-му і 42-у батальйонам, яке очолили найкращі і потужні майори і підполковники, які взяли на себе важку ношу - зорганізувати роботу і злагодження батальйону. Голова обласної ради поділився спогадами:
- У Краматорську розташувався штаб АТО, частина 42-у батальйону його охороняла. В той час ворог повністю накрив "градами" Краматорськ, в тому числі і наш батальйон. Ми відвідували бійців, і мені було за честь передавати засоби захисту (бронежилети) від громади Кіровоградщини. У 20-ті числа серпня 2014 року йшли запеклі бої за Савур-могилу, і бійці 42-го батальйону пішли на допомогу спецпризначенцям.
Скажу відверто: бійців нашого батальйону посилали в пекло, ними прикривали діри. У хлопців не було техніки, був лише один БТР, на який наварювали захисну решітку. Я негайно поїхав в штаб АТО, щоби "вибити" БТР-и для 17-го, 34-го і 42-у батальйонів. Тому у Кіровограді ми зорганізували роботу по ремонту і забезпеченню батальйонів технікою, адже бійці захищали нас.Хочу зазначити, що керівництво батальйону - Юрій Олефіренко, Володимир Степанок, Сергій Коновалов - зробили все для того, щоб ворог не просунувся так далеко на територію держави. Я гордий тим, що в нас є такі земляки, і наша область може гордитися цими людьми.
На Алеї слави залишилося ще чотири місця для можливих загиблих на війні, але я молю Бога, щоб так вони і залишилися до нашої перемоги. Вірю у наш народ, у те, що коли ми разом - ми переможемо. Слава нашим воїнам-захисникам і слава Україні!
Наприкінці зустрічі усі присутні передивилися фільм про життя Володимира Степанка - від його молодості і до загибелі. Світлини юних років, весільні фото, люблячій татусь з донькою Юлею, відпочинок на морі з родиною, фото з донькою-випускницею - викликають усмішку, далі йдуть фотографії з друзями, однопартійцями, участь Володимира у патріотичних заходах, які викликають теплі спогади. Потім чередою йдуть світлини з Майдану і Сходу України, друзі, побратими... І наостанок - розривають серце фотографії, де ми бачимо прощання і поховання близької і дорогої нам людини.
На завершення заходу член партії ВО "Свобода, однопартійка Володимира Степанка Ніна Кодацька урочисто зачитала вірш сучасного поета Дмитра Данчука "Моя Україна".
Привіт, Україно, я довго вагався.
Я довго писав ці маленькі слова.
У тебе уже не один закохався.
І в декількох з них вже була булава.
Ти дуже красива, моя Україно.
Й своєю красою дивуєш весь світ.
Тебе вже давно відібрати хотіли.
Наразі ж воюють за Крим і за схід.
Моя найдорожча, за тебе вмирають.
За тебе лягають в холодній землі.
Яку ще країну так сильно кохають?
За кого ще роблять речі такі?
Країно моя, я молюся до неба.
Я вірю, що ти ще свого досягнеш.
Що хлопці, оті , що померли за тебе.
Гордитися будуть тобою без меж.
Скочко Олена
