«Це був перший стук до мого серця…» Психолог Світлана Медяник про поклик професії

                    

Світлана Медяник — практичний психолог із Світловодська, що на Кіровоградщині, волонтерка, яка працює з дітьми, з учасниками бойових дій на сході країни та сім’ями переселенців. 

 

Бажання допомагати людям та пізнати внутрішній світ людини у неї з’явилося ще у шкільні роки.

 

— У нашій школі вчителька зарубіжної літератури паралельно навчалася на факультеті психології. Одного разу вона приїхала з курсів та почала дуже цікаво розповідати про одне із направлень психології, яке називається гештальт-терапія. Для мене це тоді стало якимось одкровенням, чимось незвичайним та безмежно цікавим. Я розуміла, що там є щось таке, чого не всі люди розуміють. І мені дуже захотілося цю науку самій збагнути. Це був найперший стук до мого серця, — згадує Світлана.

 

Після закінчення 11-ти класів наша героїня планувала вступити до інституту, але батьки не підтримали мрію доньки.

 

 

Закінчивши другий курс училища, майбутня психологиня вирушила за кордон заробляти гроші для навчання. 

— Я порахувала, скільки мені потрібно працювати, щоб заробити достатню кількість коштів для оплати за весь курс навчання. Проте і тут сталося не так, як гадалося. Коли я повернулася в Україну з необхідною сумою, з’ясувалося, що курс гривні впав. Ті кошти, що я привезла, виявилися мізером. Їх вистачило лише на перший курс, — ділиться пройденими труднощами психологиння.

 

На сьогодні Світлана — практикуючий психолог із вищою освітою та купою різних сертифікатів. Її направлення — це арт-терапія.

 

— Я займаюся з дошкільнятами, розвиваю їхні психічні процеси, працюю з їхньою тривожністю. До мене також приходять особливі маленькі мешканці міста: з мінімальними мозковими дисфункціями, з ДЦП та синдромом Дауна. Цього року я працюватиму з шестилітками по підготовці до школи, — розповідає Світлана Медяник.

 

Окрім своєї основної роботи, наша героїня займається волонтерською діяльністю у громадській організації «Голубка». Психологиня працює з сім’ями переселенців, учасниками бойових дій на Донбасі та їхніми дружинами. Разом із організаторами проводить сімейні вечори, де зосереджується увага на цінності сім’ї, сімейних відносин, підтримки один одного в тяжкі хвилини.

 

Найдивовижніший випадок, який найбільше запам’ятався Світлані за час її кар’єри, — це робота з хлопчиком із розладом аутистичного спектру.

 

— Нещодавно до мене звернулася мама цього хлопчика. У Кропивницькому лікарі їм запропонували шукати психолога та розробляти спеціальну програму, щоб працювати з цією дитиною. Мама спочатку поїхала до Кременчука, а там вже її направили до мене. Ми розробили таку програму й почали працювати. За три місяці були перші позитивні зрушення. Лікарі Кропивницького підтвердили, що результати дійсно є, та ще й дивувалися цьому, — з гордістю розповідає Світлана.

 

Проте у своїй роботі психологині доводилося часто зустрічатися з неосвіченістю та нерозумінням батьків. Деякі родичі, стикаючись з певними проблемами своїх дітей, інколи навіть не розуміють, що то проблема.

 

— Коли я працювала у садочку, був випадок із дитиною шести років, яка дозволяла собі ображати інших словами, робити недобрі вчинки, кусати чи бити дітей. Я вирішила поговорити про це з її мамою. Проте та відповіла, що така поведінка — це нормально, і вона в дитинстві так само поводилася. Попросила більше до неї не чіплятися. Тобто деякі батьки просто не розуміють, що потрібно щось змінювати, аби дитині краще жилося, — нарікає Світлана.

 

Найближчим часом жінка планує організувати колективну роботу з дітками з розвитком аутистичного спектру. Але для цього необхідне спеціальне обладнання. 

Я намагалася здобути кошти, подавши на грант, але не вийшло. За моїми підрахунками таке обладнання коштує близько 20 тисяч гривень, але ця сума для нашого міста занадто велика, — додає Світлана.

 

Втім, психологиня мріє зареєструвати власне підприємство та більше працювати з людьми, аби допомогти їм пізнати себе та свій внутрішній світ.

 

Аліна Кулик 

 

Нагадаємо: Як творчість допомагає донецькій родині пережити втрату рідного дому