Час для негайних і рішучіх дій: як убезпечуватися від проявів ворожості з боку Росії й сепаратистів?

  • 22 бер. 2018 18:10
  • 1059
    • Новина Час для негайних і рішучіх дій: як убезпечуватися від проявів ворожості з боку Росії й сепаратистів? Ранкове місто. Кропивницький
    Час для негайних і рішучіх дій  
     
    В Україні загалом і Кропивницькому зокрема трапляються надзвичайні ситуації, пов’язані передусім з високим рівнем зношеності основних фондів і вичерпанням проектних ресурсів машин та устаткування (до 50–80 відсотків). 
     
    Про причини такого стану справ, реалії у сфері забезпечення сталого функціонування міського господарства, а також про те, як убезпечуватися від проявів ворожості з боку Росії й сепаратистів, розповідає начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення міської ради Кропивницького Сергій Коваленко. 
     
    Безвідповідальність — ознака наших днів
    — На нинішньому етапі технічного розвитку суспільства важливим є дотримання правил техногенної безпеки. Бо негативні процеси в економіці України зумовлюють зростання кількості техногенних і природних надзвичайних ситуацій, — зазначає Сергій Коваленко. — Неефективна нормативно–правова база в царині техногенно–інженерної безпеки призвела до повного розбалансування та до відсутності відповідальності за неналежне утримання водноенергетичної галузі міста. Зникла відповідальність посадовців за негаразди на підприємствах та невиконання зобов’язань. За оцінками українських фахівців, очікуваний сукупний матеріальний збиток від надзвичайних ситуацій і витрати на їх ліквідацію невдовзі можуть скласти понад десять відсотків від валового внутрішнього продукту. Тож у найближчій перспективі економіка країни не зможе компенсувати збитки від надзвичайних ситуацій. У Кропивницькому вже перейдено цей рубіж. Міський бюджет не здатен самостійно залатати всі дахи багатоповерхівок, відремонтувати й утримувати в належному стані автодороги, мостові переходи. 
     
    Нехтування законами природи призводить до того, що в погоні за прибутками «ділові люди» створюють реальну небезпеку для населення Кропивницького. Ідеться, зокрема, і про побудову в місті локальних потенційно небезпечних об’єктів — автогазозаправних станцій, яких у нас аж півсотні. Якщо їх поставити в лінію, то вони знаходитимуться на відстані чотирьохсот метрів одна від одної. А ми ще дивуємося, чому в нас такий високий рівень онкозахворювань, чому багато людей, які хворіють на астматичний бронхіт.
     
    Держава не хоче або не може створити необхідні умови для функціонування централізованого теплозабезпечення та постачання гарячої води для санітарно–побутових потреб населення. Унаслідок зростає питома вага газового індивідуального опалення в багатоквартирних будинках. І все частіше від цього мешканці зазнають значних матеріальних і людських втрат. Нині питома вага приладів індивідуального газового опалення в багатоквартирних будинках складає більшу частину всього їхнього «газового господарства», що значно посилює ймовірність газоповітряних вибухів через несправність автоматики приладів, наслідком яких є пожежі та масштабні руйнування. 
     
    Одні шикують, інші — страждають
    — У марафоні безвідпо–відальності відзначились і кропивницькі керівники. Взяти хоча б дії керівництва ВАТ «Кіровоградгаз» наприкінці листопада — на початку грудня минулого року. Ідеться про самовільне рішення припинити газопостачання на теплогенеруючі підприємства при мінусовій температурі. Протягом доби інфраструктура міста перебувала за півкроку від техногенної штучної аварійної ситуації, — зазначив Сергій Коваленко. — Чи усвідомлював керівник, який давав таке розпорядження, що він робить? Що через його авантюрне антидержавне рішення могли на місяці залишитися без інженерної мережі (тепло, вода, каналізація) десятки шкіл, дитячих садків, лікарень та інші об’єкти соціальної інфраструктури? 
     
    Сумною ознакою сьогодення стало й тотальне ігнорування будівельних норм і правил, технічних умов експлуатації інженерно–технічних споруд, вимог Водного та Земельного кодексів України. Старше покоління лишило нам чітко геометрично вибудувані території з вільними міжбудинковими та міжквартальними площами. Сьогоднішня ж бездумна їх забудова уже призводить до техногенних аварій та незручностей (наприклад, уже зараз на вулиці Попова через хаотичне захаращення території тимчасовими спорудами неможливо без проблем ліквідувати аварію на магістральній тепловій, газовій чи водопровідній мережі, відновити підземну лінію електропередачі).
    Будівельні норми й правила при плануванні забудови міста вимагають, аби тротуари були вільними від будь–яких споруд. На вулицях також мають бути вільні від забудов місця, мешканцям необхідні парки і сквери. Квітники уздовж доріг є не лише їх окрасою, а й місцем пролягання під ними комунікацій та смугою для необхідного в майбутньому розширення доріг. Та сьогодні усіма цими нормами нехтують. На тротуарах людям доводиться раз по раз обходити то добудовані ґанки, то цілі прибудови. На місці скверів і вільних від забудови за санітарними й технічними нормами місцях виростають, як гриби після дощу, чималенькі «хатинки». Бездумна забудова призводить до вкрай важкого ліквідування аварій. 
     
    Нині жодна автодорога в центрі міста вже не спроможна без заторів прийняти наявні в обласному центрі автомобілі. А як же їх розширювати, коли вільні ділянки коло доріг (разом із тротуарами) швидко забудовують спритні підприємці? Як приклад можна навести центральну вулицю міста, Велику Перспективну, дорожня частина якої вже затісна для транспорту, а розширювати її нікуди. А що буде за 30–50 років? 
     
    А без води — і ні туди, і ні сюди
    — В Україні склалася дивна ситуація, коли одна частина країни воює, а інша ніби й не помічає, що триває війна. Це стосується і державних мужів, яким варто було б набагато більше уваги приділяти захисту особливо важливих об’єктів, навчанню населення діям у надзвичайних ситуаціях та його захисту від терористичних чи воєнних дій, — продовжує Сергій Коваленко. — У Кропивницькому давно вже слід розпочати розконсервовувати наявні підземні джерела питної води та оперативно шукати нові. Необхідно негайно проводити паспортизацію підземних джерел водопостачання задля збільшення добування води для міста з–під землі. 
     
    На початку липня 2017 року без електропостачання залишився водозабір водогону «Дніпро — Кіровоград» у Світловодську. Тамтешня аварія на три доби позбавила обласний центр води. А тримали б у нас місцеві вододжерела в робочому резерві, передусім Северинівське та Лелеківське, то можна було б за короткий час, до шести годин щонайбільше, перейти на власну воду з підземних джерел і у графіковому режимі повністю забезпечити місто водою.
      
    Зараз 1 448 багатоквартирних будинків міста на 90 відсотків — на утриманні ЖЕО, ЖЕКів і КРЕПів. Тож, перш ніж їх ліквідовувати, треба чітко визначити відповідальних за утримання підвалів. Як і за створення й утримання інженерно–технічних об’єктів (сховищ), де люди змогли б порятуватися від серйознішої, аніж стрілецька зброя, небезпеки. Потрібно також розбудовувати нову систему евакуації, вивезення, розселення людей, створення укріплених об’єктів.
     
    До успішної евакуації і правильних дій у надзвичайних ситуаціях населення має бути підготовленим. Але й тут не все гаразд. В Україні ніяк не зникне накинутий «папєрєднікамі» комерційний підхід до будь–чого, у тому числі й до справ надважливих. Йдеться про постанови Кабміну «Про затвердження Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях» та «Про затвердження Порядку проведення навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту», у пункті 19 якого сказано: «Функціональне навчання суб’єктів господарювання проводиться за контрактом за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб».
     
    То постає запитання: що важливіше для держави — життя та безпека кожного громадянина, його поінформованість щодо того, як потрібно поводитись у небезпечній ситуації, чи заробляння на такому навчанні грошей? Щоправда, названі постанови затверджено ще попередньою владою. Але ж можна було б їх уже й змінити! Коли державним органам регламентують навчати людей виживати лише за гроші — це ненормально. Навіщо тоді державний апарат, якщо він передусім не дбає про народ, який його утримує, а намагається заробити на ньому?! Наше чиновництво та левова частка населення живуть за законами мирного часу, надівши на носа рожеві окуляри й увіткнувши у вуха навушники зі «всьо будєт харашо!».
     
    Від державних органів нині залежить те, чи існуватиме сама держава та її народ. Тож до вирішення описаних проблем державні мужі, депутати й керівники всіх рівнів разом з усім українським народом мають долучатися негайно. Час розмов минув, настав час дій — негайних і рішучих.   
     
     
     Юрій Сергійчук