Чи пам’ятають нащадки про минуле… Урок мужності у школярів

Урок мужності як пам’ять про минуле…

 

Перший день занять після цьогорічних зимових канікул надовго запам’ятається  учням  КЗ «Первозванівське навчально–виховне об’єднання» Федорівська філія — НВК  «Загальноосвітня школа  І–ІІ ступенів – дитячий садок» Кіровоградського району.

 

 Разом зі своїми вчителями та  в.о. голови Федорівського Старостинського округу Первозванівської сільської ради  Олександром Глушком  школярі взяли участь в уроці мужності з нагоди визволення села від нацистських окупантів. Це було 14 січня 1944 року завдяки воїнам  297–ї Слов’янсько–Кіровоградської Червонопрапорної, орденів Кутузова, Богдана Хмельницького стрілецької дивізії під командуванням полковника  І.А.Ковтуна — Станкевича. 

 

 З розповіді вчителя історії і одночасно керівника гуртка «Пізнаємо рідний край» Людмили Іванкової учні дізналися про історію формування дивізії у 1943 році, яка після визволення Кіровограда була направлена за 25 кілометрів  від міста, де біля Федорівки вела жорстокі кровопролитні бої проти зміцненого пункту гітлерівців, які намагалися  повернути втрачений ними Кіровоград 8 січня 1944 року.

 

 Автору цих рядків пощастило  кілька років працювати вчителем у школі, знайомитися з роботою музею бойової і трудової слави,  на базі якого проводяться  заходи  з героїко–патріотичного виховання учнівської молоді. Не з чужих слів знаю про історію обеліска «Трикутник»,  спорудженого  жителями  села  на тому місці, де проходив передній край оборони, яку тримали воїни–визволителі Федорівки від ненависного ворога. 

 

Викарбувані на ньому  рядки сповіщають,  що тут з 11 січня по 13 квітня 1944 року на смерть стояли і обороняли Федорівку від фашистських загарбників понад 300 бійців із   7–ї стрілецької роти під командуванням старшого лейтенанта  Барсукова, 8–ї стрілецької роти під командуванням лейтенанта Федоренка, 9–ї стрілецької роти під командуванням лейтенанта Козлова 1055–го стрілецького полку 297–ї стрілецької дивізії.

 

Пригадалися неодноразові зустрічі з учителем–пенсіонером Галиною Тихонівною Великою та її розповіді про дружбу з головою  ради стрілецької  дивізії Василем Петровичем  Барсуковим, чиє ім’я вирізьблене на обеліску «Трикутник», з  ким  колишній директор музею  листувалася аж до його смерті 15 років тому у вісімдесятирічному віці.

 

Разом зі своїми колегами Вірою Білою та Вірою Бондаренко багато зусиль доклала вона до створення шкільного музею, який вже майже півстоліття є гордістю  Кіровоградського району.

 З  ініціативи  моїх колег члени клубу «Пошук» розшукали свого часу понад 450 ветеранів Другої світової війни, колишніх воїнів–визволителів села, а також їхніх рідних.  І зараз в експозиційній частині музею дбайливо зберігаються унікальні документальні  матеріали про  визволителів села. Зібрані матеріали  використовуються в урочній та позаурочній роботі з  героїко–патріотичного виховання серед учнівської молоді.

 

— Повідомленння про початок війни Василь Барсуков отримав одночасно із закінченнням десятирічки, — згадує у нашій розмові Галина Тихонівна. — Чотири місяці потому працював слюсарем–збірником на Горьковському автозаводі. Після річного  навчання у Київського піхотному училищі, евакуйованому до сибірського міста Ачинська, разом із  іншими курсантами  у вересні 1942 року  був направлений на Сталінградський фронт. Уже тоді біля станції Котлубань  здійснив перший героїчний подвиг — знищив у бою два легких танки ворога. Воював на Південному та 2–му Українському фронті. Був поранений. Першу бойову нагороду  — медаль «За відвагу» лейтенант Барсуков, командир стрілецького взводу 1055–го стрілецького полку, отримав у жовтні 1943 року за успішний штурм висоти 145,2 на околицях Слов’янська Донецької області. Ризикуючи життям, на відкритій місцевості він перерізав у кількох місцях дротяну огорожу, зробивши вісім проходів, а потім повів бійців за собою, взявши в полон 50 фашистів.

Серед  численних бойових відзнак Василь Петрович найдорожчою нагородою вважав орден Червоної Зірки, який йому було вручено  напередодні  дня  народження — 17 січня 1944 року за зразкове виконання завдань командування, мужність і відвагу під час оволодіння опорним пунктом оборони противника — Кіровоградом. 21–річний офіцер Барсуков відзначився героїзмом і сміливістю і  під час визволення від гітлерівців Піщаного Броду Добровеличківського району на Кіровоградщині, забезпечивши зі своєю ротою успіх бою на вирішальній  ділянці наступу стрілецького полку. Рішенням виконкому Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району №15 від 26 квітня 1985 року Василю Барсукову присвоєно звання «Почесний громадянин Піщаного Броду».

 

 

  Матеріали про героя цієї  розповіді зберігаються в Піщанобрідському історичному музеї, про що  я дізнався кілька років тому від тодішнього голови районної ради Володимира Ганжі. 

За участь у форсуванні військами 2–го Українського фронту восени 1944 року лівобережжя річки Тиса  та розширенні плацдарму на її західному березі в ході Дебреценської операції він був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора.

Відважний воїн брав також  участь у визволенні правобережної України, Південного Бугу, Молдавії,  Угорщини, Австрії, де танцював, за його спогадом, Віденський вальс у столичному парку біля памятника Штраусу.

 

— 17 січня 2018 року підполковник у відставці Василь Барсуков відзначав би свій  95–й день народження, — зазначає  в.о. голови Федорівського Старостинського округу Первозванівської сільської ради  Олександр Глушко.  — Порадів би разом зі своїми бойовими побратимами  разючим змінам у Федорівці.  За допомогою небайдужих до проблем села людей, зокрема  Сергія Кадигроба, Миколи Яценка, інших добродіїв, проведено великий обсяг робіт із впорядкування території села.  Облаштовано дитячий ігровий майданчик, переобладнано за європейськими мірками ФАП,  завершено утеплення школи, замінено, зокрема,  всі вікна на пластикові. На 50 відсотків виконано роботи  з освітлення вулиць Федорівки.  Вже не веду мову про забезпечення технікою комплексу по переробці зерна, відкриття кондитерського цеху, вирішення питань соціального захисту  жителів села, зокрема, медичного обслуговування населення.   А ще маємо чи не найкраще в районі футбольне поле. І робота із впорядкування  села триватиме й далі.  Ми завжди пам’ятаємо воїнів–визволителів, які боронили наше село від фашистського звіра задля миру і чистого неба над головою. І будемо пам’ятати.

 

Анатолій Саржевський             

Фото автора і Віталія Тарана