Чорноліська Січ–2017: немає нічого неможливого

 

Вже більше десятка років заповідне урочище Бочки у Знам’янському районі приймає таборівки, організовані Українським дитячо–юнацьким товариством «СІЧ» Кропивницького. От і цього року таборівка «Чорноліська cіч–2017» відкрила сезон, зібравши близько шести десятків учасників з Кіровоградської, Львівської, Харківської, Миколаївської та інших областей України.

 

 Вона тривала з 5 по 9 травня у форматі наметового табору (проживання у наметах серед лісового масиву, їжа, зварена на вогнищі, мінімум зручностей, неможливість зарядити гаджети). Співорганізатором проекту стало Міністерство молоді й спорту України.

Розвідка 

Так звана підготовча група відбула на місце за півдоби до основної, щоб розчистити майданчик для кухні, вечірньої ватри (вогнища), підготовити та встановити дві щогли для прапорів України та УДЮТ «СІЧ», викопати та облаштувати лятрини (місця загального користування). Управління ДСНС в області надало великий намет, традиційно названий таборівчанами «цирком». За час підготовки майбутній табір відвідали лісівники, поліція та місцеві медики, з якими було налагоджено оперативний зв’язок.

Звичаї та правильники

Без цього традиційно ніяк. Після прибуття основної групи з шаленим запізненням (ДЛАУ відвідували) швидкий перекус — і облаштування загального табору. Далі — шикування, де таборова старшина — отаман друг Пролісок (Костянтин Поляков), осавул друг Ведмідь (Ашир Гараєв) та писар подруга Зірка (Діана Пархомчук) оголосили основні вимоги. Мова спілкування — українська, ранкова руханка та вечірня ватра обов’язкова для всіх. Вихід на зв’язок — лише у визначений час на «Веселій гірці» за кількасот метрів від табору. Ну, і звісно, початок сніданку–обіду–вечері лише за командою, як і миття посуду по завершенні. Вранці другого дня таборовики урочисто отримали брендові футболки, в яких зобов’я

Навчання й відпочинок

Ідеєю табору було вшанування героїв боротьби за незалежність ХХ–ХХІ століть, тож створивши чотири групи (чати або десятки), їхні члени взяли за назви прізвища Ярослави Стецько, Ліни Костенко, Володимира Винниченка та Михайла Грушевського. Інструкторська група взяла за назву ім’я отамана Чорного Ворона.

Навчальна програма доволі насичена. Дводенний шестигодинний курс  волонтерської групи Товариства Червоного хреста завершився складанням іспитів всіма охочими. Після ознайомчого заняття зі зразками озброєння та спорядження та демонстрації основних прийомів поводження зі зброєю, проведеного ЦОТП «Цитадель», таборовики отримали нагоду постріляти зі страйкбольної зброї, покидати навчальні гранати, попрацювати «бойовими двійками» тощо. Військові психологи центру «Коловорот» навчали основним діям при виводі з посттравматичного шоку та ступору, демонстрували склад особистої медичної аптечки та застосування її складових. Окремі гутірки (заняття на локаціях) були присвячені співам патріотичних пісень та таборовій психології. Підсумком стала теренова гра, де дві команди отримали завдання облаштувати власні бази та за певних умов захопити бази суперників. Арбітрами були «ООН», «ОБСЄ» та медична група, які миттєво фіксували всі порушення «методів ведення війни».

Останній таборовій ночі передував концерт відомого місцевого гурту «Проти течії», а сама ніч традиційно була «неформальною»: команди «Відбій» не було, як і традиційної «нічної тиші» з 23.00 до 7.00.

Жити по–таборовому 

Обмін контактами, розмальовки футболок побажаннями та автографами — це вже давно є традицією, як і «розбір польотів» старшиною та заприсяженими січовиками. Цього разу лави кропивницьких січовиків поповнили ще двоє хлопців, які успішно виконали вступні вимоги.

Серед новачків «Чорноліської січі» були як досвідчені таборовики з інших регіонів країни, так і дебютанти в повному розумінні слова, які не знали, з якого боку до намету підійти і таке інше. Доводилось вчити. Порушення «правильників» теж мали місце, але покарання були скоріше символічними, ніж реальними.

Висновки кожен робитиме сам і свої. Від себе ж зазначу, що закон має бути одним для всіх, і в сучасних умовах різні «відтінки сірого» мають припинятись миттєво. Якщо ми хочемо здобути та вдосконалити навички виживання, отримати нові знання та досягнення, і, нарешті, мати чітку проукраїнську свідомість, почуття власної української гідності і пишатися своєю історією, культурою, армією та країною — ми просто зобов’язані постійно це робити. Інакше нас зітруть у пил.

Фінал завершення таборівки був і зі сльозами на очах. Отримані сертифікати учасників та сертифікати інструкторів були певним визнанням–пам’яткою для перших і визнанням–довірою для других. Одразу ж розгорнулись розмови про плани нової таборівки. І, попри всі бюрократичні та фінансові перешкоди, організатори і постійні учасники впевнені: немає нічого неможливого. І це правило трьох «Н» є «дорожньою картою» того, чим має жити сучасна українська молодь.

Максим Гуцалюк