Дежавю Андрія Надєждіна
Художні твори кропивницького живописця, графіка, мистецтвознавця, поета, заслуженого художника України Андрія Надєждіна увійшли до нової виставки «Deja vu, або Згадати майбутнє». Експозиція відкрилась у Західній галереї» 22 листопада.
Андрій Надєждін — представник відомої творчої династії. Його батько, Михайло Володимирович, багато років очолював Кіровоградську обласну організацію Національної спілки художників України, сестра Оксана Надєждіна (Журавель) — художниця–авангардистка.
Ще до відкриття виставка отримала схвальні відгуки критиків, які оцінили символічне поєднання образів живопису й словесності — так звані словотвори.
— Термін «словотвори» виник у момент, коли я створював експозицію, — пояснює автор. — У мене є багато віршованих рядків, які я вкладаю в живописні твори. Я люблю синтез різних мистецтв. Це своєрідний театр. Для мене живопис не є кінцевим результатом. Це, перш за все, фарба, з допомогою якої я можу творити різні речі разом ще з якимись речами. Так з’явилася фотографія, а згодом — і слова. В кінцевому результаті, роздумуючи над назвою, я вийшов на «словотвори». Це не поезія, а своєрідна творчість словами. Вона так само образна, як і живопис.
Відкриваючи виставку, автор презентував гостям ще й кілька власних віршованих творів.
Серед почесних гостей були представники живописного цеху Кіровоградщини — Юрій Вінтенко, мистецтвознавець і журналіст Броніслав Куманський та Надєждін–старший, батько винуватця урочистостей.
Завітали на відкриття виставки студенти Кіровоградського музичного училища, причому не лише в якості гостей. У виконанні юних музикантів прозвучали віртуозні твори для шестиструнної гітари іспанських композиторів.
Звучання соло класичної гітари, а також гітарних дуетів і тріо створили особливий творчий настрій.
До речі, вислів Deja vu з французької перекладається як «вже побачене». У поєднанні з назвою «Згадати майбутнє» він надає дійству особливої філософської глибини.
Один із найяскравіших спогадів дитинства Андрія пов’язаний з малюванням. Перша виставка майбутнього художника, тоді ще чотирирічного хлопчика, відкрилась у батьковій майстерні.
— Батько побілив у майстерні стіни, — згадує Андрій Надєждін. — Я взяв фарби й щось намалював на цих білих стінах. Вранці мама одягла мене в костюм і разом з татом привела до майстерні. Я думав, мене за мою витівку покарають. Але батько перерізав стрічку, ми зайшли всередину. Всі мої малюнки були в рамках, як справжні картини. Так відкрилась моя перша в житті виставка.
Для багатьох із нас Андрій Надєждін, попри впізнаваність і авторитет у мистецьких колах, — ще невідкрита планета. Мистецтвознавець (Андрій працює в музеї Осмьоркіна), дизайнер, фотограф, художник, філософ… Очевидно, сучасники ще не збагнули всю багатогранність його таланту.
— Коли все закінчиться, вона розкриється, — сумно жартує митець. — Втім, художник живе, допоки живі його твори. Взяти, наприклад, старовинні ікони. Невідомий майстер заклав у ті зображення певну ідею ще чотириста років тому, а вона тривожить і зворушує нас і досі! Вже ніхто не пам’ятає його імені, але його енергія передається через віки. Я вважаю, що глядач — це також співучасник творчого процесу. Картина народжується не в майстерні, а між тим, що художник намалював, і тим, що глядач сприймає. Ось у цьому проміжку народжується зовсім інший образ.
В унісон з майстром пензля мислить доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України, професор Олександр Федорук.
«Прагнення зрозуміти суть сучасних реалій через архаїку давно минулих часів, змережану психологією християнства, народжує яскраві образи картин і графічних доробків Андрія Надєждіна», — написав він у своїй рецензії.
Сам митець ідею виставки коментує так:
— Кожен день ми виходимо з під’їзду свого будинку, крокуючи напівасфальтованими вулицями та битими доріжками. Обабіч підіймаються велетенські свічки тополь, вільно ростуть груші й осокори, іноді вищі за п’ятиповерхівки. Сідаємо в маршрутку, рухаючись до роботи — іншого центру свого існування, співпереживаючи, співвідносячи та співвід–чуваючи калейдоскоп протиріч життя. А співавторами є ми самі. Та якоїсь миті перечіпаємось через думку, що все це вже було в якомусь невідомому, невизначеному часі з учора і, можливо, буде завтра. І тоді з’являється непереборне бажання згадати минуле…
Як зазначив власник «Західної галереї» Ігор Попович, витвори мистецтва мають спонукати глядача думати. А галерея завжди відкрита для вдумливих відвідувачів та митців.
Людмила Макей
Нагадаємо: У Кропивницькому прозвучали авторські пісні «Струни душі»
