Гендер чи гембель. Гендерна рівність та Угода про асоціацію між Україною та ЄС

  • 24 бер. 2018 13:11
  • 3686
    • Новина Гендер чи гембель. Гендерна рівність та Угода про асоціацію між Україною та ЄС Ранкове місто. Кропивницький
                
    Героями більшості кропивницьких ЗМІ є чоловіки, які коментують події спорту, політичного й економічного життя або ж фігурують у сюжетах. Жінки ж лишаються в тіні. Про них, як правило, згадують у статтях про красу, здоров’я та виховання дітей. Гендерна чутливість мас–медіа обласного центру виглядає так: герої публікацій — 76%, героїні — 24%, експерти — 68%, експертки — 32%. Перевага явно не на боці жінок.
     
     
    Днями у Кропивницькому представили результати дослідження гендерночутливих місцевих ЗМІ. Йшлося про баланс присутності образів жінок і чоловіків на сторінках газет, журналів та електронних ресурсів. З десяти кропивницьких мас–медіа, які моніторили протягом двох місяців Волинський прес–клуб та «Гендерний центр Волині», обрали найбільш чутливі. Порівну експертних коментарів, героїв і героїнь публікацій, а також вживання фемінітивів було на інтернет–порталі «Гречка» та в журналі «Персона». 
     
     
    Видання «Первая городская газета» також відзначили серед таких, де дотримується паритет між чоловіками й жінками.
     
    — Наша ініціатива з’явилася тому, що ми бачили дискримінацію жінок. Вони дуже мало присутні у медіа. У суспільстві сильні стереотипи про роль жінки, прояви сексизму. Це ненормально. Ми хочемо зробити жінку видимою у суспільстві, — розповідає координаторка Волинського прес–клубу й одночасно керівниця проекту «Гендерний простір сучасної журналістики: від теорії до практики» Богдана Стельмах.  
     
    Бракує жінок у політиці
     
    Очевидно, такий стан речей не відповідає правовим нормам сучасного світу, до якого прагне долучитися й Україна. У вересні 2016 року в повному обсязі запрацювала Угода про асоціацію між Україною та ЄС. Чимало її статей присвячені рівним можливостям жінок і чоловіків у різних сферах життя: зайнятості, освіті й навчанні, економічній та суспільній діяльності, процесу прийняття рішень та недискримінації.  
     
     
    — У нас явно бракує жінок у політиці та громадському й суспільному житті, незважаючи на гендерні квоти у виборчому законодавстві, — зазначає керівниця проектного департаменту Кіровоградського прес–клубу реформ Ольга Гріднєва. — Це підтверджують результати дослідження «Місцеве самоврядування — жіночий портрет», яке позаторік провели громадська організація «Турбота» та Український жіночий фонд. Ми проаналізували кількісний та якісний склад жінок в органах місцевого самоврядування Кіровоградської області станом на 2016 рік. Результати відображають ситуацію, характерну для більшості регіонів України: на керівних посадах в органах місцевого самоврядування чоловіків більше, ніж жінок. 
     
    Не надто оптимістичними є й дані у звіті з глобального гендерного розриву за 2016 рік Світового економічного форуму. У ньому Україна займає 69 місце з 142 за індексом гендерної рівності. Експерти проаналізували чотири важливих галузі людського життя: економічну участь та кар’єрні можливості, освіту, здоров’я та виживання, політичні права та можливості. До десятки найбільш успішних країн увійшли Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Ірландія, Швейцарія, Словенія, Нова Зеландія, а також Філіппіни та Руанда. 
     
    Єдиний принцип
     
    — Політика — це управлінське мистецтво, і в ній мають брати участь і чоловіки, й жінки, — розмірковує голова громадської організації «Гендерний центр Волині» Оксана Ярош. — Цей гендерний фокус європейська політика тримає давно. Звісно, кожна країна має свою специфіку. У Франції, наприклад, гендерний баланс закріплений на рівні конституції. У Німеччині діють гендерні квоти в Бундестагу та жінка є федеральним канцлером. Скандинавські країни демонструють паритет у політиці на різних рівнях, вони вважають, що демократія — не тільки для чоловіків. Вона обов’язково має бути і для жінок, і для дітей, і для різних соціальних груп. На жаль, у нашій історії все було інакше. Радянський союз будував суспільство однакових громадян, де людина — гвинтик у системі, який не повинен мати ніяких відмінностей. Але ж демократичне суспільство — це різний досвід, різні бажання, побут, одяг, мистецтво. Це різність усього, мультикультурність, множинність. Країни, які вже пережили оцю різність, навчилися жити разом, поважати один одного. 
     
    Однак не варто ідеалізувати ситуацію в країнах Європейського Союзу. Вона не всюди однакова.
     
    — Гендерний баланс у європейській політиці представлений дуже по–різному, — розповідає прес–аташе Представництва ЄС в Україні Давід Стулік. — Є країни–передовики, це, передусім, Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія. Там практично немає гендерної дискримінації щодо заробітних плат. У багатьох тамтешніх країнах більша частина парламенту — жінки. В деяких країнах їх навіть більше серед міністрів. Звичайно, є й країни, де такого прогресу немає. Це пов’язано з місцевими традиціями та історією розвитку цих суспільств. Втім, не існує певної європейської моделі. Є єдиний принцип — уникати гендерної дискримінації в багатьох справах. У професійному, політичному житті, заробітній платні, щоб дати можливість батькам — і чоловікам, і жінкам — виховувати дітей, мати декретні відпустки.   
     
     
    Давід Стулік, батько трьох дітей, розповів, що залюбки брав декретну відпустку, аби доглядати за дитиною на своїй батьківщині, в Чехії. І так чинять татусі в багатьох країнах ЄС.
     
    — Я можу взяти максимум півроку, але використовую лише місяць на рік, — зізнається він. 
     
    — Ви б хотіли, щоб ваша дружина займалася політикою, працювала на керівній посаді? — цікавлюсь я.
     
    — Звичайно! Я навіть іноді думаю, щоб помінятися з нею ролями. Це було б чудово. А я  робив би інші речі…  Звичайно, не можна замінити її роботу по дому. Але в певних справах можна замінювати один одного — щоб я лишався вдома з дітьми, а вона була на роботі. Ми так іноді й робимо. 
     
    Де «ховається» гендер
     
    Після підписання Угоди про асоціацію в Україні політика гендерної рівності стала державною. Та, незважаючи на те, що минулого року відкрився офіс уповноваженої з гендерних питань на чолі з Катериною Левченко, жіночих облич у Кабміні, як і раніше, небагато. Жінок у високих державних кріслах можна перелічити на пальцях однієї руки: міністерка освіти й науки Лілія Гриневич, в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, віце–прем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш–Цинцадзе. 
     
     
    Радниця з гендерних питань міністра освіти й науки Олена Малахова, експертка Гендерного інформаційно–аналітичного центру «Крона», вважає, що антидискримінаційні норми Угоди про асоціацію приживаються в Україні тяжко.  
     
    — Звісно, є зрушення на загальнонаціональному, законодавчому, нормативно–правовому рівні, — пояснює вона. — Директиви УА потихеньку, але виконуються. Україна намагається створити відповідне законодавство та привести чинні норми у відповідність із європейськими. Але є проблеми. Наприклад, ми ніяк не можемо ратифікувати Стамбульську конвенцію. Каменем спотикання стало слово «гендер». У той же час в Угоді про асоціацію з ЄС воно є в достатньо чіткому контексті. Зокрема, цей термін безпосередньо вживається в статті 420 (підпункт L) глави 21–ї розділу  V: «Забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків і жінок у сфері зайнятості, освіти…». Опоненти Стамбульської конвенції не бажають пропускати термін «гендерна рівність». Вони наполягають лише на рівних можливостях жінок і чоловіків. 
    На законодавчому рівні теж не все гладко, продовжує Олена Малахова. Навіть попри всі нормативно–правові документи, прийняті й ратифіковані відповідно до Конвенції про права людини (закон «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» та інші), справа рухається повільно. 
     
     
     
    — У нашому суспільстві настільки сильні стереотипи, у тому числі стосовно жінок і чоловіків, що реалізувати на практиці набагато складніше, ніж прийняти на законодавчому рівні. Термінологія стосовно гендерної рівності належить до сфери абстрактних іменників. Ці слова не можна перевірити на смак чи дотик, тому донести на загал все, на жаль, непросто. А відтак потрібна дуже серйозна роз’яснювальна й підготовча робота, аби перейти від теорії до практики, — робить висновок Олена Малахова. 
     
    Деякі статті Угоди про асоціацію між Україною та ЄС безпосередньо говорять про гендерну рівність та аспекти недискримінації, фокусують увагу на питаннях рівних можливостей і недискримінації. Так, у розділі V главі 21 статті 419 йдеться про «співпрацю у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей»; стаття 420 цього ж розділу  говорить про «сприяння розвитку соціально–юридичної справедливості в контексті реформ ринку праці» (пункт d), «забезпечення гендерної рівності та рівних можливостей для жінок і чоловіків» у ключових суспільних сферах (пункт l) та «подолання дискримінації в усіх формах та проявах» (пункт m).
     
    Також у Преамбулі Угоди одна з Цілей політичного діалогу звучить так: «Зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права, доброго врядування, прав людини та основоположних свобод, у тому числі прав осіб, які належать до національних меншин, недискримінації осіб, які належать до меншин, і поваги до різноманітності» (пункт е). Це статті, які прямо трактують «гендерну» термінологію.
     
     
    Однак варто пам’ятати, що Угода — це рамковий документ високого рівня, тут неможливо все прописати до найменших дрібниць. Тому є певні положення, які закладають ці напрямки, навіть не позначаючи їх конкретними словами. 
     
    Наприклад, той же розділ V «Економічне та галузеве співробітництво» у главі 3 говорить про співпрацю в напрямку управління публічними фінансами, бюджетної політики, внутрішнього контролю та зовнішнього аудиту. Зокрема, в статті 346 наголошується, що все це, і бюджетна політика в тому   числі, «базується на міжнародних стандартах ефективності та результативності». Так–от, за словами «ефективності та результативності» також стоїть і гендерно–орієнтоване бюджетування. 
     
    Досвід країн ЄС доводить: використання бюджетних коштів не може бути ефективним і результативним, якщо не враховується гендерний показник, якщо не прораховано, скільки саме і яких коштів витрачається на одну жінку чи одного чоловіка. 
     
    Зараз цей напрямок активно в Україні впроваджується за підтримки міжнародних та громадських організацій. Проводяться тренінги для об’єднаних територіальних громад для того, щоб дати їм в руки важливий інструмент — гендерно–орієнтоване бюджетування. Громади, які вже спробували торік його використати, переконалися в його ефективності. На жаль, тут також і досі панує стереотипне сприйняття «чоловічої» та «жіночої» теми…
     
    Або, наприклад, стаття 357 (цього ж розділу V, глава 5) стосується статистики. Тут передбачена співпраця у приведенні статистичних добірок до норм Європейського Союзу. Знову ж таки прямо про гендер нічого не сказано. Але у нас майже ніколи не буває необхідної розбивки за показниками осіб жіночої та чоловічої статі при зборі статистичних даних. 
     
    — Наприклад, коли подається статистика про кількість у закладах освіти студентства чи учнівства, у нас немає розбивки за статтю, — продовжує Олена Малахова. — Якби ця статистка була, ми б чітко побачили, що стереотипно залишається горизонтальна сегрегація — якісь «жіночі» або «чоловічі» спеціальності. Ми змогли би простежити, чи отримують наші дівчата такий же точно доступ до високооплачуваних та актуальних сьогодні спеціальностей, чи їх за «совковою» традицією зі шкільної лави націлюють лише на вчителювання та гуманітарні спеціальності? Та ми не можемо простежити цю динаміку.
     
    Інший приклад: треба витратити багато зусиль, щоб з’ясувати, скільки жінок очолюють виші чи інші заклади освіти, скільки жінок є у різних сферах — в академії наук на різних посадах. Здавалося б, лише один додатковий стовпчик у звітах — розбивка за статтю. Але у більшості випадків його немає, і це створює проблему. Україна отримала дуже серйозні рекомендації за результатами 66–ї сесії Комітету ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок — попрацювати над удосконаленням обліку статистичних даних.
     
    Крім того, має відбутися поступове наближення права і правової бази України до вимог ЄС у галузі регулювання інформаційного суспільства та аудіовізуальної політики (статті 14 і 15 розділу V). І в цих положеннях також «ховається» гендер. Це означає, що в цій царині не може бути такого явища, як сексизм. Не повинно бути такої кількості оголених жіночих тіл у рекламі, як зараз. У європейських країнах це вважається серйозним порушенням закону.
     
    Нещодавно стався випадок, який доводить, наскільки серйозні розбіжності нам належить подолати.
    — До України приїхав з Нідерландів чоловік моєї подруги, ми обідали в людній кав’ярні, що належить до відомої всеукраїнської мережі, — пояснює Олена Малахова. — На моніторах транслювалась популярна музика, на яку ніхто не звертав увагу. Однак наш гість був шокований: чому у вас порнографічні канали вдень транслюються у відкритому публічному просторі? Ми довго намагалися йому пояснити, що така вже наша реклама і, наприклад, М1 — це не порнографічний, а музичний канал… Так, у Нідерландах багато що дозволено — але не вдень, і не в публічних просторах. 
     
    Тож за словами «приведення до норм» криється величезна робота. Адже багато людей в Україні не бачить нічого поганого в тому, що якісь ліхтарі чи цегла рекламуються через оголене жіноче тіло. Звичка…
     
    Ще одна позиція, яка потребує узгодження із законодавством ЄС, — глава 17, що стосується розвитку сільського господарства та сільської місцевості. Там взагалі нічого немає про дискримінацію жінок та інші вразливі групи. Але йдеться про те, що, відповідно до УА, в сільському господарстві будуть застосовуватись різні підходи, мають створюватися нові сучасні виробництва. Це є потенціалом для залучення жінок із сільської місцевості — дуже вразливої групи населення, зазвичай зайнятої важкою ручною малооплачуваною працею. 
     
    Угода про асоціацію дає шанс саме сільським жінкам отримати більше можливостей достойно заробляти. Цей пункт також серйозно пов’язаний з системою освіти й інформування. Адже, якщо не докладати зусиль, щоб жінки вчасно направлялися на навчання в обраній сфері,  вони не зможуть отримати вигоду від цих нововведень. 
     
    Глава 22 того ж розділу V стосується охорони здоров’я. На жаль, у ній ідеться лише про здоров’я матері та дитини й зовсім не згадується про чоловіче здоров’я. Водночас, як відомо, дитина не може з’явитися на світ лише завдяки здоровому материнству. І материнство — це не завжди охорона жіночого здоров’я. Там десь через кому ще згадуються проблеми алкоголізму й наркозалежності, але пані Олена переконана: цей пункт міг би бути посиленим більш серйозними позиціями, щоб закладати й реалізовувати згаданий напрямок на рівні українських нормативних документів.
     
     
    На жаль, зазначає експертка, в Україні гостро бракує фахівчинь і фахівців, які б займалися розробкою такого законодавства чи адаптацією європейських законів до вітчизняних.
     
    — Ще до того, як була підписана Угода про асоціацію, я побувала в навчальній поїздці до Брюсселя і на власні очі бачила ще «теплий» варіант Угоди, готовий до підписання, а також те, як у Бельгії та в Євросоюзі зокрема на найвищому державному рівні реалізується гендерна політика, — каже Олена Малахова. — Там, наприклад, є окремий Консультативний комітет із забезпечення рівних можливостей для жінок і чоловіків (Advisory Committeeon Equal Opportunities for Women and Men) — установа державного рівня, який надає допомогу у розробці та втіленні політики гендерної рівності на рівні ЄС у кожній галузі. Тому що гендерна політика є скрізь, де є людина: в економіці, машинобудуванні, сільському господарстві, мистецтві, культурі чи освіті. У нас же в Україні чомусь вважається, що гендерна політика і політика рівності — це сфери виключно міністерства соціальної політики. Там у «гендерному відділі»  працює всього п’ять — шість осіб, це прекрасні люди, віддані справі. Але ж на всю державу така кількість явно недостатня! Це дуже хибний підхід — покласти відповідальність за гендерну політику на одне міністерство. Багато чиновників та чиновниць в інших міністерствах взагалі не розуміють, про що це — гендерна політика…
    Дійсно, ситуація нагадує колесо, в якому є лише одна спиця, або віз, котрий їде на одному колесі замість чотирьох. Очевидно, що через недостатньо інтегровану систему гендерної політики Україна програє у суперважливій сфері суспільного життя. А йдеться ж про одну з магістральних цілей Угоди про асоціацію! Для Європейського Союзу питання демократії та свобод і захисту прав меншин — дуже серйозна річ. 
     
    Втім, певні зрушення, що відбуваються останнім часом у сфері гендерної політики, дають надію, що Україна таки впорається з домашнім завданням. 
     
    Людмила Макей 
    Малюнки, інфографіка: Катерина Катаровська
     
     
    Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
     
     
    Нагадаємо: Кропивничанка розповідає про Восьме березня по–норвезьки