Голова Спілки вірмен України в Кіровоградській області Тігран Хачатрян: Добро робиться тихо
Для багатьох мешканців Кіровоградщини епідемія коронавірусу та запровадження карантину стали шоком. А от голова Спілки вірмен України в області Тігран Хачатрян сприймає ситуацію як чергове випробування суспільства на людяність та шанс удосконалитись.
Відомий підприємець, очільник Громадської ради при Кіровоградській облдержадміністрації розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Первой городской газете» про те, чому його навчають надзвичайні обставини, та що може стати для кожної людини порятунком.
– Як ви та ваша родина сприйняли звістку про карантин? Мабуть, дітям складно цілими днями перебувати у вимушеній ізоляції?
– Я почав слідкувати за цією темою давно, ще від початку епідемії в Китаї. Але не сподівався, що цей вірус дійде до нас. Відтоді, як на початку березня на території області були запроваджені обмежувальні заходи, почав думати про те, як уберегти сім’ю, рідних і близьких людей. Водночас замислився, чим можу бути корисний суспільству?
Діти спочатку сприйняли карантин як чергові канікули. Їм подобається залишатися вдома і при цьому продовжувати вести активний спосіб життя. Водночас вони почали більше цінувати те, що мали раніше: можливість ходити на тренування, в дитячий садок і школу, щоденно відвідувати заняття гуртків.
Попри цілком очевидний негативний підтекст, карантин ще більше згуртував нашу сім’ю. Я бачу, як зростає син і дорослішають доньки, більше уваги приділяю дому, родині, дружині. Ми багато спілкуємося. Разом із старшою донькою готуємось до занять онлайн. Молодші діти за цей час навчилися заправляти постіль. Вони малюють, беруть у руки гантелі і тренуються, старанно чистять зуби. Іноді вечорами дівчатка починають себе прикрашати, а син грається машинками, удає з себе поліцейського і «ловить» злочинців. Як правило, роль порушника дістається мені.
– Сьогодні чимало підприємців допомагають лікарням у придбанні вартісної апаратури, засобів захисту, медикаментів. Знаю, ви також не лишаєтесь осторонь, однак не афішуєте свою доброчинність. Чому?
– Дійсно, як підприємець та громадський діяч я одразу ж приєднався до доброчинних акцій. Неодноразово купував бензин та захисні маски для лікарень, допомагав фінансово окремим людям, і не лише вірменського походження. Коли є можливість – допомагаю щодня.
Однак зауважу, що приділяти увагу медичній галузі потрібно не тільки сьогодні. Робити це треба було до початку епідемії! Ще раніше треба було зрозуміти, що лікарні, школи, дитсадочки – це важливо. Тепер з’ясувалося, що медичні заклади не готові до екстремальних ситуацій. Виявилось, що у нас дуже мало фахівців. Зарплати медперсоналу критично малі та не відповідають навантаженню. Багато хто пішов працювати до приватних клінік, а ще більше – виїхали за кордон. А ті, які повернулись, уже не хочуть працювати за копійки…
І все ж, допомагаючи іншим, я отримую задоволення. Так мене навчали батьки: якщо можеш бути чимось корисним – ти повинен це зробити. Я завжди це робив і робитиму, не чекаючи вдячності. Це мій обов’язок як громадського діяча і свідомої людини. Щоправда, дехто сприймає допомогу як належне. А коли я коректно пояснюю, що поки не маю такої змоги – чую у відповідь багато незрозумілих речей…
Біблія навчає, що добро робиться тихо. Але можна про нього іноді говорити, щоб люди розуміли щирість. Можливо, хтось надихнеться зробити щось подібне чи навіть краще, або більше. До речі, допомагати можна не лише фінансово чи фізично, а й психологічно. Потрібно відчувати серцем, душею, чим ти можеш бути корисним.
– Якось ви зауважили в розмові, що політика вас не цікавить. Зараз не змінили свою думку?
– Поки що не змінив. На мій погляд, політика нині – це галочка в інтернет-просторі, яка не має нічого спільного з реальністю, відфотошоплене фото. Чесно кажучи, вже набридло, що на кожному кроці будь-яка допомога перетворюється на суцільний піар. Я не вважаю, що розповідати про свої добрі справи – це погано. Але повинна бути міра.
На моє переконання, кращий депутат округу – це людина, яка на ньому живе. Відповідно кращий керівник міста народився і живе в цьому місті разом зі своєю сім’єю. Кращий керівник області народився в селі тієї ж області і пройшов увесь шлях, усвідомлюючи, що готовий очолити розвиток регіону. Кращий будівельник той, який побудує і сам буде користуватись цими об’єктами: дорогами, школами, дитсадками, спортмайданчиками...
Дехто думає, що я прагну зробити політичну кар’єру чи досягти визнання. Скажу вам одну істину, яку вже давно відкрив для себе. Перш за все, я виріс і сформувався як особистість, як Тігран Хачатрян. А вже потім, маючи авторитет і підтримку людей, став керівником вірменської діаспори, громадської ради при голові ОДА. Спочатку став особистістю, потім – підприємцем та громадським діячем. Багато хто плутає послідовність, але це мій досвід.
Зізнаюся, що батьки не дуже схвалюють мою громадську діяльність, вважають, що я й так достатньо зробив для людей. Але у мене всередині бурлить від прагнення бути корисним. Це моя місія. Я роблю це, тому ще так велить мені серце. От, наприклад, вранці, виношу сміття і бачу людей, які порпаються в контейнері. Завжди підійду, поговорю, розпитаю, чимось допоможу. Коли я допомагаю – зі спокійною душею повертаюсь додому.
– Запитання до вас як до голови громадської ради при облдержадміністрації. Чи є одностайність із владою у вирішенні проблемних моментів?
– Зараз настав час, коли ми повинні бути одностайними. Адже ми робим одну добру справу для всіх людей, незалежно від того, чи ти чиновник, чи політик, чи громадський діяч. Просто по-людськи. Але скажу відверто: багатьох моментів у діяльності влади не розумію. Треба не просто «вирішувати питання» або заявляти про наміри. Треба діяти, обходити всі лікарні, запитувати, чим ми можемо бути корисними. Розподілити по районах активістів, підприємців, щоб були відповідальні за різні напрямки. Не той тепер час, щоб чекати на звіти або проводити показові наради. Ми всі пливемо в одному човні. Треба нарешті приземлитись і перестати прикрашати ситуацію.
Громадська рада, яку я очолюю, - це сильна команда, яка дійсно працює не «для галочки». Дехто думає, що ми «ручні», але це далеко не так. Ми допомагаємо обласній та місцевій владі виправляти помилки чи доносить інформацію, яку іноді якісь структури доносять некоректно. Владі треба рахуватися з громадськістю, а громадський аудит своєї діяльності сприймати як допомогу. Та інколи нас не чують або не сприймають всерйоз. Членів громадської ради образливо називають «проплаченими крикунами».
Та запевняю: кожен член нашої організації – компетентна людина, яка працює без зарплати, витрачає на цю діяльність особистий час. У кожного з них – великі громадські організації, відомі на теренах Кіровоградської області та України. Ми пишемо гранти, забезпечуємо волонтерською допомогою важливі соціальні ініціативи, підтримуємо культурне життя області. Сприяємо книговиданню, створенню шедеврів живопису, підтримуємо спортсменів та допомагаємо нужденним.
Таких напрямків багато, і хочеться, щоб влада сприймала їх не як намагання перешкоджати її діяльності, а як активну життєву позицію. Я вдячний кожному з 35 членів громадської ради за підтримку, незважаючи на різницю у віці та, подекуди, поглядів.
У кожного є в житті мета. У мене – щоб люди добре жили, щоб кожен отримував те, що хоче. Але для цього потрібно працювати.
– Футурологи вважають, що після виходу з карантину людство кардинально зміниться. Які зміни, на вашу думку, можуть очікувати суспільство?
– Зміни відбудуться – це однозначно. Якими вони будуть, сказати складно. Імовірно, люди в майбутньому більше спілкуватимуться. Маю на увазі живе спілкування, а не переписку у Фейсбуці, Вотсапі чи Вайбері. Ми будемо приділяти більше уваги своїм близьким. Чимало людей навчаться шити, майструвати і збагнуть, що можна жити й без педікюра-манікюра. Це тимчасовий вихід з зони комфорту.
Нинішня ситуація допоможе відпочити планеті, а людям дасть можливість переосмислити цінності, переглянути своє ставлення до життя. Я думаю, що нових професій не з’явиться, але вже зараз набирають популярності комп’ютерні програми для навчання, онлайн-сервіси, служби доставки. Вони будуть і далі розвиватися, бо люди вже звикли до цієї послуги. Можливо, наше життя ще більше перейде в онлайн-простір.
– Багато років поспіль ви як меценат берете участь у Великодньому благодійному аукціоні. Що вас спонукає це робити?
– Більшість інформації я сприймаю за допомогою зору, дуже люблю все красиве, яскраве й виразне. Тому щороку ходжу на благодійний аукціон, де продається багато чудових картин. Цього року зателефонував Тетяні Ткаченко (директорці обласного художнього музею та співорганізаторці аукціону – Авт.), запитував, чому не буде аукціону? Можливо, проведемо його в онлайн-режимі?
Такий спосіб життя увійшов у звичку, і ти хочеш щось зробити хороше перед Великоднем, бути чимось корисним людям. Придбані на аукціоні картини я зазвичай дарую близьким, друзям на дні народження, на знак вдячності, або залишаю в музеї. Хоча сам не малюю, в моєму оточенні чимало людей, які вміють це робити. Я поважаю працю художників і хочу, щоб держава, обласна та міська влада підтримували таланти. Адже живопис – це не просто мистецтво, а історія. Треба цінувати людей, які її творять.
Наша родина дуже шанує мистецтво і митців. Разом із дружиною та дітьми ми часто відвідуємо концерти. Мені подобаються різні виконавці: Арсен Кастанян, Світлана Лобода, група «Время и стекло». Дружина любить тишу. Але коли я знаходжусь удома, музика звучить в усіх кімнатах. Вона заряджає мене енергією. Ми з дітьми влаштовуємо міні-дискотеку.
– А самі пробували малювати чи музикувати?
– У дитинстві колись навчився зображати машинку і тепер часто її малюю на прохання дітей. Діти ж люблять творчість: і фарбами, і ручками, і олівцями. Коли я у відрядження, вони тихцем кладуть малюнки в мою сумку або в одяг, який складає дружина, передають листи. Часто малюють сердечки, маму з татом, родину, дідусів та бабусь, райдугу над деревами. Коли я ці малюнки розглядаю – хочеться посміхатися. Вони передають мені особливий настрій. Їх у мене дуже багато: і в кабінеті, і в машині. Інколи знаходжу малюнки у валізі, куди діти їх ховають з надією на те, що я знайду…
– Розкажіть, як святкують Великдень у вірменській родині? Чи дотримуєтесь сімейних традицій?
– У Вірменії Пасха називається Затик, що означає «затвел — анджатвел» — позбавлення від мук. Вірмени святкують її на тиждень раніше від православних християн. За традицією ми завжди збираємось разом у моїх батьків разом з дітьми, до нас приєднуються мій молодший брат та сестра з родинами. Їздимо святити паску в Бірківську церкву в Олександрійському районі, або до Мотронинського монастиря в Холодному Яру, це наше улюблене місце.
Є сімейна традиція готувати писанки. Через це наші діти називають Великдень «святом яєць». Я й сам з дитинства люблю писанкові «бої». Досі радію, коли виграю, а потім ношу з собою переможну писанку цілий день. Кожна дитина має свій кошик, з яким іде до церкви на освячення пасхальних дарів. У нинішньому році коронавірус вніс корективи в наші плани, але все одно в душі залишається віра і надія, що все буде добре. У планах – побудувати вірменську церкву на Набережній. Це мрія, яку я виношував більше семи років і впевнений, що в нинішньому році ми її нарешті реалізуємо.
Хочу побажати всім своїм землякам мирного неба над головами, а також здоров’я тіла та розуму. Ми неодмінно переживемо ці складні часи.
Також бажаю всім успіхів, позитивних емоцій. Будь ласка, вийдіть із соцмереж, вимкніть телевізор. Натомість послухайте гарну музику, відпочиньте разом. Я розумію, що багатьом живеться непросто. У когось немає чим заплатити за світло чи вчасно погасити кредит. Але тимчасові проблеми минуться. Буде можливість і попрацювати, і отримати задоволення. Ми повинні берегти й поважати один одного.
А ще хочу сказати: треба, щоб ми завжди залишались людьми. Ми повинні бути всі разом. Поважати, в першу чергу, себе та оточуючих. Постійно спілкуватися один з одним, навіть попри якісь негативні моменти. Бути толерантними, йти на поступки. Не критикувати, а об’єднувати сили. Тоді ми зможемо багато чого досягнути.
Людмила Макей
Фото з фейсбук-сторінки Тіграна Хачатряна
Читайте також: Благодійний фонд «З добром до людей» подарував медикам області засоби захисту.
