Ігор Гоцул: Спорт набагато глибший і ширший, ніж зазвичай прийнято уявляти
Економічні збитки через відсутність належної рухової активності становлять 150 – 300 євро на одну особу за рік. Такий висновок зробили експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я. Люди, які мало рухаються і багато їдять, частіше хворіють, ніж ті, хто дбає про своє здоров’я.
Відтак малорухомий спосіб життя у купі зі шкідливими звичками та екологічними проблемами можна порівняти з міною уповільненої дії, яка підриває економіку держави. В Україні ж, яка переживає анексію Криму та військове протистояння на сході, збереження здоров’я нації є питанням подальшого виживання держави.
Вже майже рік у повному обсязі діє Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка стала путівником реформ у багатьох сферах життя – від економіки до освіти й самоврядування. Неабияке місце в цьому процесі займає розвиток фізичної культури та спорту. Їм присвячено дві статті у п’ятому розділі «Економічне та галузеве співробітництво» (глава 25).
Як пояснюють на Євроінтеграційному порталі, співпраця у цій сфері має сприяти:
популяризації фізичної культури і спорту, здорового способу життя;
підвищенню рівня національної компетенції у спортивній галузі;
інтеграції людей з розумовими та фізичними вадами через заняття спортом;
захисту спорту від таких загрозливих явищ, як допінг, договірні матчі, расизм та насильство.
В українському законодавстві розпочалися зміни, які стосуються фізичної культури, спорту і здорового способу життя. Про те, що зроблено і з якими викликами довелося зустрітись на етапі практичної реалізації, розповідає перший заступник міністра молоді та спорту, президент федерації легкої атлетики України Ігор Гоцул.
– Так, зміни розпочались по багатьох напрямках, - каже Ігор Євгенович. – Наприклад, одним із складників реформи є експеримент щодо надання повноважень федераціям. Він відображає процеси в деяких європейських країнах, коли держава частину повноважень передає громадським організаціям. Таким чином, чиновники позбуваються невластивих функцій. Крім того, встановлюється контроль за використанням коштів та ефективністю діяльності об’єднання. Експеримент виявився успішним. Федерації, які беруть у ньому участь, впоралися із завданнями. Вони ефективно розпорядились грошима. Не зірвано жодного запланованого заходу. Ми практично виконали свої зобов’язання перед Європейським Союзом.
Втім, певні претензії контролюючих органів все ж таки були через суперечливе українське законодавство у спортивній сфері. Однак, за великим рахунком, суттєвих порушень не було.
Наступний крок – закріпити на практиці досягнуті результати. Потрібні кардинальні законодавчі зміни в галузі фізкультури і спорту. Над цим працює міністерство разом з громадськими організаціями, в тому числі з учасниками експерименту.
Передусім, потрібна адаптувати законодавство до європейських норм. Це дозволить міністерствам нарешті позбавитись від радянських функцій. Поки що попередні спроби були невдалими. Нам не вдалось переконати законодавців, у першу чергу профільний комітет Верховної Ради, в необхідності цих змін. Найбільш показовою є наша пропозиція змінити статтю 40 закону «Про фізичну культуру і спорт», яка зобов’язує державу реєструвати правила змагань з видів спорту.
– Що заважає прийняти ці зміни в парламенті?
– Треба спитати про це в народних депутатів. На моє переконання, це радянська норма, яка призводить, в тому числі, до корупційних дій та завантажує чиновників непотрібною діяльністю. Вони витрачають свій час та гроші платників податків на те, що не приносить жодної користі. Наприклад, кілька місяців проект розглядається в Міністерстві молоді та спорту. Його приводять у відповідність до нормопроектувальної техніки, потім відправляють до Міністерства юстиції. Там знову тягнуть час і переставляють коми в реченнях. Після цього правила затверджено.
У спорті ж процеси відбуваються швидко, правила змагань у міжнародній федерації змінюються кілька разів на рік. І поки в нас триває затвердження старих правил, надходять нові. Виникають правові колізії.
Та що б не там вирішили в Міністерстві молоді та спорту, а потім не написали в Міністерстві юстиції, все ж таки пенальті будуть бити з 11 метрів, а не з іншої відстані, якщо говорити про правила футболу.
Але найлегше ткнути пальцем на законодавців і сказати: вони погані, а ми хороші. Мабуть, ми не були достатньо переконливі, не знайшли вагомих аргументів.
– І все ж ситуація з імплементацією законодавства у спорті не така критична, як, скажімо, в галузі громадського здоров’я…
– Треба розуміти, що законодавство, яке регулює зв’язки в галузі фізичної культури та спорту, – це не тільки рекорди й перемоги. Це також і здоров’я наших громадян. Це загальновідомий і в той же час європейський принцип. Вплив фізичної культури і спорту є найбільш вагомим та ефективним для збереження здоров’я. Це вже потім, коли людина захворіла, вона звертається до медицини.
Всесвітня організація охорони здоров’я наводить красномовний приклад: один долар, вкладений у фізкультуру і спорт, економить бюджету вісім доларів, витрачених на медичне забезпечення. Тому недооцінювати значення галузі фізкультури і спорту не варто. Я завжди з цього приводу згадую українського генія Миколу Амосова, який говорив: «Лікарі лікують хвороби, а здоров’я треба добувати самому».
– Очевидно, цьому сприятиме Національна стратегія з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація». Як проходить її запровадження?
– Ви маєте рацію, Національна стратегія спрямована на те, щоб допомогти людям бути здоровими. За великим рахунком, вона відображає прийняття європейської філософії спорту та символізує відхід від радянської моделі, коли вся система спорту була зосереджена виключно на вищих досягненнях. Дитячий спорт теж наскрізь просякнутий прагненням домінування. Існували норми про зарахування до спортивних секцій за конкурсом дітей, які можуть, на думку тренера, досягти успіху. Переведення з групи в групу дитячо-юнацьких спортивних шкіл теж відбувалося за підсумками тестування.
В Європі визнали раніше за нас, що коли дитина приходить в секцію – це вже досягнення. І те, що вона займається спортом – це важливо для держави. Навіть якщо вона не стане ніколи чемпіоном. Однак ця дитина стане здоровим громадянином, патріотом, набуде певних навичок, які їй знадобляться в житті. І це ж стосується і масового спорту з різними його проявами для дорослих.
Кілька років тому відбулася зміна парадигми роботи Міністерства молоді та спорту. Воно на рівні декларації та реальної політики визнало цю другу, не менш важливу складову роботи, де спорт для багатьох верств населення спрямований не на спортивний результат, а на підтримку здоров’я та довголіття. Саме на реалізацію цього постулату була розроблена Національна стратегія рухової активності, яка зараз проходить узгодження з різними державними структурами.
– Скільки часу це може зайняти?
– Дуже хотілося б, щоб це відбулося скоріше, ніж відбувається. Але ми стикаємося на цьому шляху з багатьма складнощами. Працюємо з різними міністерствами, шукаємо компроміси. Стратегія достатньо широка, охоплює багато сфер життя і, відповідно, потребує узгодження з різними органами державної влади. З іншого боку, під час написання стратегії ми заклали певні похибки, стереотипи з радянського минулого. Їх треба підчищати. Думаю, що до кінця року основні документи, спрямовані на реалізацію стратегії, будуть затверджені й розпочнеться її повноцінна реалізація.
– Чи вплинув військовий конфлікт на Донбасі на діяльність Федерації легкої атлетики України, яку ви очолюєте другий термін поспіль?
– Ще у 2012 році, коли я очолив ФЛАУ, ми розпочали багато цікавих проектів. Успішно провели в Донецьку чемпіонат світу серед юнаків. Відбулась реконструкція кількох стадіонів. Тільки в тому ж Донецьку було три сучасних стадіони. Ми мали амбітні плани: проведення міжнародних змагань в Україні, програму розвитку. Та відбулися події, які зруйнували ці плани. З анексією Криму та початком війни на Донбасі закінчився період плідної роботи й розпочався інший, надзвичайно складний. Ми не могли працювати на майбутнє, а лише в режимі «сьогодні на сьогодні», рятуючи ситуацію, намагаючись зрозуміти, що і як. Тоді ми всі сподівалися, що за кілька тижнів повернемося до звичного мирного життя. Адже з Революцією гідності Україна отримала шанс на втілення наших європейських прагнень. Та війна внесла суттєві корективи в ці плани.
Внаслідок окупації Криму та частини Донецької й Луганської областей виникла проблема – ми взагалі не знали, де провести національний чемпіонат. Не було жодного стадіону, який був би до цього готовий. Ми рятували ситуацію і шукали відповіді на запитання, але їх не було. Врешті-решт, ми усвідомили, що змушені жити в умовах агресії проросійських сил проти України. Ми зрозуміли, що ситуація швидко не зміниться, і треба будувати плани, які ґрунтуються на новій реальності.
І ми повернулися до довгострокового планування, до формування стратегій. Розпочали роботу в найважливіших для нас напрямках, серед яких було відновлення спортивної інфраструктури.
Першим став кропивницький стадіон «Зірка». Вдалось переконати власників футбольного клубу в необхідності переобладнання. Власним коштом вони провели реконструкцію стадіону, і він став першим і єдиним на той момент спорткомплексом у нашій країні, який отримав сертифікат міжнародної федерації з легкої атлетики після буремних подій.
Зараз нові спортивні об’єкти обчислюються не одиницями, а десятками. Федерація увійшла в експеримент, взявши на себе величезні повноваження спільно з обласними адміністраціями, і стала одним із лідерів українського спорту не тільки за спортивними показниками.
Сьогодні ФЛАУ успішно працює як нова інституція. До нас звертаються інші федерації за співпрацею, переймають досвід. До України повернулися міжнародні змагання.
Зараз ФЛАУ ініціює новий проект, який буде реалізовувати Міністерство молоді та спорту. Він має на меті всіляко протидіяти Росії легалізувати своє прагнення на наші окуповані території. Ми плануємо залучити до змагань дітей з окупованих територій. Вже є взаємодія з колегами з анексованих територій, з Міністерством закордонних справ, прокуратурою, Міністерством інформаційної політики. Розробляються механізми координації зусиль на міжнародній арені.
Принагідно хочу нагадати, що легка атлетика є одним із видів спорту, які приносили для України медалі на всіх без винятку олімпійських іграх, в яких країна брала участь як незалежна держава.
Звісно, ми багато робимо для легкої атлетики, для наших спортсменів. Але, за великим рахунком, ми робимо це для нашої країни. Ми маємо розуміти, що спорт набагато глибший і ширший, ніж зазвичай прийнято уявляти. Коли декілька тисяч людей з інших країн приїжджають в Україну, бачать її красу, гостинних людей, суспільні зміни – це дуже важливо.
1 долар, вкладений у розвиток спорту, економить 8 доларів, які потрібно витратити на охорону здоров’я.
Лише 13% українців мають необхідний фізіологічно обумовлений рівень рухової активності.
У країнах ЄС він становить 40–60%, а в Японії – 70–80%.
Європейський Союз прагне залучити до масового спорту близько 40% населення.
У радянській системі цей показник ледь досягав 20%.
Лютий 2016 року, Україна
Президент підписав Указ про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року "Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація".
Це можливість всім українцям вести здоровий спосіб життя.
Європейський досвід
Як же європейські країни вирішують питання фінансування діяльності в сфері фізкультури і спорту? Існують різні варіанти. Наприклад, в Італії уряд фінансує спортивні федерації через Національний олімпійський комітет. Його комісія за допомогою спеціальної моделі розраховує, скільки коштів отримають ті чи інші категорії учасників процесу.
В Нідерландах майже 45 відсотків від усіх коштів, які розподіляє НОК для спортивних федерацій, віддають найбільш перспективним олімпійським видам спорту. У Великобританії також підтримують кращих із кращих спортсменів, які мають високі шанси на золоті медалі у змаганнях.
У Німеччині четверта частина від усього фінансування спорту (а це декілька мільярдів євро!) – федеральна. У Франції з наближенням Олімпійських ігор розпочалась реформа «Спадщина-2024», яка має на меті виявити й підтримати ті види спорту, які мають найвищі шанси на олімпійські перемоги.
Ректор Львівського державного університету фізичної культури Євген Приступа, який має великий досвід роботи в Україні і в Польщі, вважає: український спорт потребує такої моделі фінансової підтримки, як, наприклад, у США чи в країнах Євросоюзу.
– Меценати, які вкладають свої гроші в розвиток спорту, повинні отримувати від держави податкові пільги на знак визнання ролі спорту в суспільстві, - каже він. – Спортивним федераціям надається фінансова свобода, щоб напряму, без посередника (а це Міністерство молоді та спорту) отримувати й розпоряджатися бюджетними коштами для проведення спортивних заходів. Власне, це й передбачено новим законом «Про фізичну культуру і спорт». Цей документ увібрав у себе найкращі тенденції Євросоюзу. Їх треба переймати і нам, українцям.
Людмила Макей
Матеріали публікуються в рамках проекту «Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа». Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
Нагадаємо: Кіровоградщина: Великі перемоги Малої Виски
