Художній музей розгорнув експозицію «Чорнобильський набат»

 

Сьогодні, 26 квітня, у Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнули експозицію «Чорнобильський набат», приурочену 33-й річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Про це у ФБ пише Олег Юрченко.

 

Часто доводиться чути, особливо від молодих людей «Та що ви знову про той Чорнобиль! Скільки вже можна?» Подібного роду запитання вкотре демонструють масштаби нерозуміння та ігнорування (можливо більшої) частини суспільства, яка втративши елементарні інстинкти самозбереження, образно кажучи рубає сук на якому сидить, пришвидшуючи свою неминучу загибель. Чомусь склалося хибне уявлення, що Чорнобиль – то тільки історія, та й то вже неіснуючого Радянського Союзу, хоча останнє теж спірне.

 

 

На превеликий жаль, Чорнобильська катастрофа наполегливо переслідує нас донині і щоденно нагадує чисельними проблемами, коріння яких часто сягають у той трагічний квітень 1986 року, який ніби війна розділив наше життя на до і після Чорнобиля. Більше того, масштаби цієї трагедії настільки катастрофічні, а наслідки – настільки жахливі, всеохоплюючі та довготривалі, що можна сміливо вважати нас всіх чорнобильцями, як зараз так і у далекій перспективі. Хоча, зрозуміло, що в першу чергу ми називаємо так безпосередніх ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, знову ж таки не усвідомлюючи того, що вони для нас зробили, масштаб їхнього подвигу та самопожертви. Серед цих героїв 20 тисяч представників нашої Степової Еллади - пожежники, військові, медики, правоохоронці, працівники різних цивільних професій, фактично – смертники, які першими прийняли на себе удар «мирного атому», врятувавши таким чином людство від неминучої загибелі. Тяжка праця та сповнені небезпеки випробування лягли на їхні плечі. Але ніхто з них не виявив боягузтва та малодушності і діяв так, як того вимагали наказ і обставини. Невблаганно рідіють ряди цих чудових і дуже скромних людей. Багатьох вже нема на цьому світі. Інші, борючись із тяжкими недугами, продовжують нелегку службу, стаючи для інших гідним наслідування прикладом сумлінного служіння своєму народові.

 

 

В експозиції представлена картина Леонтія Орлика «Вартовий» (1985), написана за рік до трагедії та присвячена представникам героїчної професії – пожежникам, чий внесок в ліквідацію наслідків на Чорнобильській АЕС переоцінити важко. Ну а що могло статися з нашою планетою, якби не подвиг цих людей, наглядно демонструє картина Миколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1994). Це не тільки ілюстрація найгіршого на той час варіанту розвитку подій, а й, можливо, нашого майбутнього, якщо людство не отямиться і не зробить відповідні висновки. Застереженням можна вважати і роботу Володимира Чорного «Обличчя Чорнобиля» (2008), що є складовою серії «Українські трагедії». Митець зумів передати не тільки величезні згубні наслідки Чорнобильської катастрофи, а й пануючу на той час в зоні аварії атмосферу, що створює асоціацію із зоною воєнних дій – сліди руйнації, ніби після запеклого бою, люди у спецодязі, відповідне обладнання, транспорт, залучений до ліквідації наслідків аварії та вивезення людей із забрудненої зони. Трагізм ситуації підсилений у даному випадку загальним темним фоном картини, виконаної в оригінальній терниці «монотипія». Адже статистика Чорнобильської катастрофи за своїми масштабами дійсно нагадує військову статистику, оскільки її жертвами стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти. Хтось одразу прийняв смерть, навіть не встигши зрозуміти, що сталося, інші помирали довго в страшних фізичних та душевних муках, багато людей назавжди залишились каліками, інвалідами, невиліковно хворими, відчули себе ущербними та нікому не потрібними. Незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, постійно збільшується кількість людей, які страждають на алергію, що є наслідком ослабленої імунної системи. Свого часу увесь світ був шокований результатами досліджень японських вчених, які, опромінюючи свиней, довели, що кожне нове покоління, народжене після Чорнобиля, буде хворішим за попереднє, окресливши тим самим досить сумні перспективи для людства.

 

 

Великої шкоди було завдано українській флорі і фауні. Тільки на півночі України радіацією було забруднено понад п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів земель, внаслідок чого відбулася масова загибель хвойних рослин, мікроорганізмів, що мешкають у ґрунті, ссавців, втрата у рослин і тварин репродуктивної функції, особливо в зоні підвищеного опромінення на відстані 20 – 30 кілометрів від ЧАЕС, набули поширення незворотні мутаційні процеси, що призвело до виникнення гібридних тварин та рослин. 

Своєрідним віддзеркаленням проблеми впливу мутаційних процесів на людину можна вважати картину художника Володимира Товкайла (1966 р.н.) «Жінка в червоному» (1990), яка в черговий раз змушує замислитись над нашими перспективами. 

 

Чорнобиль став також масштабною економічною, соціальною та демографічною катастрофою, оскільки із найбільш постраждалих районів було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік, левова частка яких в умовах агонії Радянського Союзу опинилася «за бортом». Саме тоді, вперше за довгі роки, виникла така актуальна на сьогодні проблема переселенців та їхніх непростих відносин з місцевим населенням через конкуренцію за робочі місця, житло тощо. Згубні наслідки Чорнобиля знайшли свій прояв навіть у зміні структури постраждалих районів. Адже люди похилого віку, як правило, відмовлялися від евакуації, віддаючи перевагу смерті у рідній домівці перед порятунком у невідомих краях. Виїжджали, переважно, молодь, кваліфіковані робітники та люди зі схильністю до підприємницької діяльності, тобто ті, хто мав перспективи щодо працевлаштування на новому місті. Тому характерною ознакою постраждалих регіонів до сих пір залишається перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. До речі, саме тоді багато хто із нас вперше почув такий популярний на сьогодні термін «Депресивний регіон», красномовно проілюстрований у картині Володимира Плітіна «І впала зірка Полину» (2006). Вона віддзеркалює не тільки страшні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи, а і приреченість людей, що залишилися жити у своїх домівках, відмовившись від переселення.

 

 

На превеликий жаль, вкотре доводиться констатувати, що трагічні події 33-річної давнини, їхні жахливі наслідки та перспективи – цілком закономірне явище та ганебний підсумок довготривалої війни людей проти природи з метою фактичного перетворення її на рабиню, яка буде виконувати усі забаганки так званих «царів природи». Технічний прогрес остаточно затьмарив розум людей, які відчули ілюзію своєї непереможності та безкарності. Як наслідок – природа, яка колись була колискою, домівкою та годувальницею людини, стала врешті-решт його безжальним ворогом, що мстить масштабними екологічними катаклізмами, чому навіть присвячений цикл документальних фільмів на каналі «Мега» з красномовною назвою «Помста природи». Залишається тільки молити Бога, щоб він відновив у людини притуплені інстинкти самозбереження та дав розуміння безперспективності війни з природою. Адже тільки навчившись жити з нею в гармонії людство отримає шанс на майбутнє.