«Я сама купую смерть, щоб Україна перемогла»

Мама загиблого прикордонника придбала FPV-дрони для фронту

Вона завжди вчила дітей Божим заповідям, а зараз сама «купує смерть» для нашої спільної Перемоги.

Вона завжди вчила дітей Божим заповідям, а зараз сама «купує смерть» для нашої спільної Перемоги. Днями пані Валентина Осадчук передала до 1 прикордонного загону 3 FPV-дрони. Жінка активно допомагає військовим після загибелі сина. Петро був прикордонником. Його життя обірвалося під час оборони Соледару 9 січня 2023 року.

З дитинства хлопець жив маминим прикладом. Пані Валентина сама виховувала двох синів. Чоловіка вона втратила в автокатастофі, коли хлопці були зовсім маленькі. Щоб прогодувати дітей, жінка пішла працювати до колгоспу. Одного разу до неї приїхали кореспонденти, щоб взяти інтерв'ю для місцевої газети. Тоді Петро був поруч і почув мамині слова: «Хай як мені важко не буде, якщо людина більше потребує за мене, в мене серце буде не заспокоєне, коли я цій людині не допоможу». З тих пір, каже пані Валентина, її син став жити за цим принципом.

Він був безвідмовний. Його всі любили. Він дуже допомагав родинам хлопців, які були в АТО. Поки ті воювали: доглядав за їхніми кіньми, косив траву біля будинків, обробляв городи. Коли поранили нашого сусіда, він для його родини різав дрова, доглядав за господарством. Я думала він і мене догледить. Він був у мене єдиною підтримкою і опорою після того, як загинув мій старший син, - розповідає Валентина Осадчук.

Свого первістка жінка втратила через дорожньо-транспортну пригоду. Через 10 років не стало молодшого – його забрала війна. Хлопець з 2014 року марив службою. Через дитячу травму його не брали до армії. Коли почалося повномасштабне вторгнення Петро пішов в ТРО. Ставив барикади, копав окопи, хотів отримати зброю й іти воювати. Таємно від мами він ходив на полігон та вчився стріляти. Казав: «Мамо, я йду туди, щоб вони не прийшли сюди, якщо їх там не зупинити, тут я Вам, мамо, не допоможу. Я піду, щоб Ви спали спокійно, щоб діти спали спокійно».

Мені Бог дав таких хороших синочків. Старший був учасником Помаранчевої революції. Він любив свою країну і хотів їй процвітання. Я так ними пишаюся, але ж не такою ціною. Молодшого сина я берегла, як могла. Він ображався на мене. Я не пустила його в армію. В дитинстві він упав і в лікарні йому неправильно наклали гіпс. До ранку рука почорніла, її дивом вдалося врятувати, довго лікували, але вона зрослася дугою. В лікарні мені дали документи, через котрі Петрика не брали в армію. Він дуже сердився, що я їх показала. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я зрозуміла, що я дитя своє не втримаю, - зі сльозами каже жінка.

З 24 лютого 2022 року Петро невпинно оббивав пороги військкомату і за кілька місяців таки домігся свого, йому вручили повістку. Служити хлопець пішов до 11 прикордонного загону. Згодом у його складі відправився на схід. Виконував бойові завдання в Соледарі. Звідти часто писав та знімав відео мамі. У них він завжди підбадьорював неньку та казав, що повернеться з перемогою. З кожним днем обстановка у місті загострювалася. Було прийнято рішення залишити Соледар, щоб зберегти життя. Однак вдалося це лише частково. При виході з міста Петро разом з побратимами потрапив під мінометний обстріл. Від отриманих травм прикордонник загинув на місці. Тіло героя евакуювати не вдалося. Пані Валентина чекала на повернення сина майже місяць.

Мій старший син загинув 7 числа, 8 - мене викликали на впізнання, 9 – я його забрала, 10 – поховала. І з Петриком те ж саме: 8 – впізнання, 9 – забрала, 10 – поховала. Це такий невимовний біль – його словами не передати. Мені не було з ким їхати на впізнання, я поїхала одна. В дорозі, я вже знала, що то мій син. Мені вислали його фотографію, обличчя була закопчене, впізнала по хрестику. Але все ж таки якась надія жила, такі хрестики могли бути у кожного. Коли показали тіло, по обличчю впізнати його не можна було, я попросила показати руку – по ній теж не впізнала. Хотіла подивитися на зуби – у нього щербинка була спереду, мені не дали. Самі подивилися в рукавичках, так я і впізнала свого сина, - згадує зі сльозами жінка.

Перед війною Петро планував одружитися – не склалося. Пані Валентина залишилася без невісток та онуків. У жінки немає ні батьків, ні родичів. Каже, «сама, як билина в полі». На отримані виплати вона допомагає власній громаді та опікується військовими. Наразі передала для сільської школи, де навчався син, великий комфортабельний автобус. Для прикордонників із першого загону вона придбала три FPV-дрони.

Я завжди вчила дитину «не вбий, не вкради», а зараз сама купую смерть, щоб наша Україна перемогла. Навіщо мені ті гроші, я їх добивалася, щоб допомогти хлопцям. Кожного дня прошу Бога дати нашим воїнам сил і зброю, протягнути нам руку перемоги, бо без перемоги не буде миру, - каже пані Валентина.

Незабаром отримані дрони поїдуть в зону ведення активних бойових дій. А прикордонники 1 загону обіцяють, що доставлять «подарунки» точно в ціль за свого побратима Петра Осадчука та усіх українських героїв, котрі віддали життя за Батьківщину.