Я так люблю той Львів. Як кропивницькі журналісти відвідали столицю Галичини

 

Весняний Львів — це особливе відчуття радості з присмаком кави, вишуканого галицького шарму, а ще — переплетіння старовини й сучасності, архітектурної краси, музики та вуличного мистецтва. Саме такою побачили культурну столицю України редактори регіональних видань, які побували у прес-турі на запрошення Українського журналістського фонду. 

 

Зупинка четверта. !FESTrepublic — розширюємо центральну частину міста! 

Неподалік від площі Ринок та Замкової гори є велика територія колишнього склозаводу. Він уже давно не функціонує, але будівлі, що лишились, не стоять просто так. Тепер це новий креативний простір із безліччю цікавих локацій для відпочинку та дозвілля дорослих і дітей. 

Тут проходять фестивалі, є власна кав’ярня-пекарня з невеличким садом на даху, центр дитячого розвитку, книжковий магазин. Є навіть майстерня з виготовлення виробів із глини, де роблять сувеніри для туристів, глиняні горнятка та джезви. Є невеличка броварня (тут варять пиво для Театру пива Правда), лабораторія, де обсмажують каву. А якщо хтось хоче зробити це сам — то зелену каву завжди можна придбати і зробити це самому. На стінах будівель яскраві графіті, все в стилі “лофт”, багато простору для різних заходів та дитячий майданчик.

 

Приємно бачити, що колись усіма покинуте місце отримало шанс на відновлення і що люди не байдуже ставляться до того, що їх оточує. Можливо, варто взяти з них приклад, Кропивницький?

 

Зупинка п’ята. SoftServe. «Ми знаємо, як войті в айті».

Тепер хочу познайомити вас із SoftServe, де нам провела екскурсію Марічка Кучеренко, менеджер з комунікацій найбільшою ІТ-компанією у Львові та другою по величині в Україні. У львівському офісному центрі працює понад три тисячі працівників, а всього по Україні — більше шести тисяч, адже офіси є не тільки у Львові. Цю компанію заснували у 1993 році двоє львів’ян-ентузіастів — Тарас Кицмей та Ярослав Любінець. Обидва навчались у Національному університеті “Львівська політехніка”. На сьогодні, крім України, офіси компанії знаходяться в 40 містах 12 країн світу. 

Більша частина замовників послуг — це американці, тому робочий день в компанії починається після 11-ї ранку, а під вечір тут справжній аншлаг. 

 

— SoftServe одні з перших в Україні заснували корпоративний університет — для того, щоб наші працівники мали змогу навчатись, вдосконалювати свої навички, — розповідає Марічка Кучеренко. — Ця установа працює більше 10 років. У нас є курси англійської, німецької, польської, французької мов для співробітників. До речі, половину їхньої вартості сплачує компанія. Окрім цього, SoftServe піклується й про здоров’я та комфортні умови праці своїх працівників. Тут є спортзал, зона відпочинку, масажні кабінети, і для співробітників усе це безкоштовно. В тих офісах, де цього немає, надається знижка на відвідування спортивних клубів. Компанія керується принципами соціально-корпоративної відповідальності. Велика роль відводиться волонтерству, також ми намагаємось реформувати систему ІТ-освіти в Україні та навчати студентів. Ми співпрацюємо з трьома львівськими університетами, де впроваджено нові навчальні програми — зі штучного інтелекту, кібербезпеки та багато інших. Всього таких програм дев’ять, ще три буде запущено найближчим часом. Наші працівники разом з викладачами університетів навчають студентів, стають для них менторами, у нас в офісі часто бувають пари, студенти займаються своїми проектами.  

“Кімната позитиву” — один із соціальних проектів, який допомогли втілити і завдяки співробітникам, і компанії в цілому — облаштування в дитячих лікарнях кімнат для відпочинку, гри, навчання. Адже буває, що дітки знаходяться у лікарні довго. Такі “Кімнати” створено в кількох містах України, і до цього проекту завжди можуть долучитись усі небайдужі.  

 

 

Зупинка шоста. Шевченків гай, старі та відреставровані хати лемків, бойків та гуцулів. 

Про музей Шевченків гай варто згадати окремо. Це місце, де має побувати кожен українець. Експозиція налічує 124 пам’ятки архітектури, об’єднані в 54 садиби. Їх позвозили сюди з усієї України і фактично зібрали заново. У чотирьох виставкових залах та сховищах музею міститься близько 20 тисяч предметів щоденного побуту та ужиткового мистецтва українців. 

 

Територія музею умовно розділена на шість етнографічних зон. Кожна зона — це міні-село, що складається з 15-20 пам’яток народної архітектури. Шість таких міні-сіл мають назви: «Бойківщина», «Лемківщина», «Гуцульщина», «Буковина», «Поділля» і «Львівщина». Найстаріший експонат — селянська хата 1749 року. Є також кузня, школа, лісопильня, сукновальня, водяний млин та вітряк.

 

 

Після огляду етнічних пам’яток у нас була дегустація сирів-м’яса та алкоголю. Такого розмаїття смачної та, що особливо важливо, екологічно чистої продукції я не бачила в інших містах. Руки були зайняті виделками, за вухами лящало — було дуже смачно. Все, чим нас пригощали, робили фермери з любов’ю. Нам розповідали, що вони оберігають своїх свиней від стресів (це негативно впливає на якість м’яса!) і випасають їх подалі від людей і природних стихій. 

 

 

Вишенька на тортику — Bankhotel, де ми жили. Так-так, ви не помилились! Ми справді ночували у банку! Точніше, у будівлі, де він містився.  

 

Філія Австро-Угорського банку була зведена у ХІХ столітті. Проектуванням займались випускники Львівського політехнічного університету Едмунд Жихович та Міхал Лужецький. В 2015 році Творча архітектурна майстерня «КУДІН» взялась за проектування реконструкції і адаптації історичної будівлі банку під готель.

Дизайн для унікальних інтер’єрів створила Ольга Рябова. Авторка використовувала графічні композиції французьких художників модерну, зокрема твори Сержа Гладкого та Едуарда Бенедиктуса. Завдяки цьому кожен номер має свій розкішний і унікальний абстрактний патерн.  

 

А ще були дивовижні екскурсії містом, прогулянки вечірніми вулицями, відвідини театру і Будинку органної та камерної музики… Але це зовсім інша історія. Взагалі, справжній дух Львова не передати словами. Щоб його відчути, треба приїхати сюди. Отож, мандруймо?