Як гроші йдуть до школи: досвід Кіровоградщини (і не тільки)
«Жираф большой, ему видней!» Ці слова з популярної колись пісні якнайкраще передають суть відносин між закладами освіти та державними органами. Надміру заорганізований процес, коли «згори» спускались не лише навчальні програми, а й фінанси, позбавляв педагогів можливості самим обирати, розподіляти, розвиватися. Так тривало десятиріччями в радянській школі та майже не змінювалося в освіті незалежної України. Суспільство і влада звикли сприймати освіту й науку як сферу споживання, а не як галузь, котра створює основу для економічного та соціального розвитку держави.
Та світло в кінці тунелю зажевріло з прийняттям нових «освітянських» законів. Вони наділяють педагогів свободою у виборі навчальних програм та системи оцінювання знань, а керівників – фінансовою самостійністю.
Як зазначають у Міністерстві освіти й науки України,новоприйнятий Закон «Про повну загальну середню освіту» передбачає більше можливостей для шкіл у використанні власних коштів. Зокрема на:
формування структури закладу та штатного розпису;
встановлення доплат, надбавок, виплати матеріальної допомоги, премій та/або їхніх розмірів, інших видів стимулювання та відзначення працівників;
оплату поточних ремонтних робіт приміщень і споруд закладів загальної середньої освіти;
оплату підвищення кваліфікації педпрацівників;
укладення цивільно-правових угод для забезпечення діяльності закладу.
Кому і навіщо це потрібно
Здавалося б, директори могли б полегшено зітхнути. Однак, як виявилось, далеко не всі готові до таких новацій. Адже їх ніхто й ніколи не вчив заробляти кошти, а тим більше – вільно ними розпоряджатися.
– Нам треба багато чому навчитися. Найперше – фінансовій грамотності, що ми самі могли розпоряджатися своїми фінансами, формувати статті видатків, самостійно заробляти гроші і вкладати їх туди, куди вважають за потрібне батьки, діти, педагоги. Звісно, є певні ризики. Найголовніший з них – відсутність досвіду, - каже директорка Новоукраїнської ЗОШ №4 Людмила Червоненко.
– Фінансова автономія для очолюваного мною закладу дуже вигідна, Але для неї потрібні гарні кадри: грамотний бухгалтер, економіст, які зроблять усе для успішного завершення фінансового року, - ділиться роздумами директорка Новоукраїнської школи №6 Наталія Петренко.
– Освіта не навчена залучати кошти з різних джерел. Воно і не дивно, адже до останнього часу ця система була суворо централізованою. Гроші виділялися з державного та місцевого бюджетів. Начальство радило, чому і як навчати. Зараз, коли в Україні розпочалися суспільні зміни, реформа освіти йде паралельно з реформуванням фінансової системи та децентралізацією. Відтак територіальні громади мають подбати, щоб школа не просто навчала, а ще й розвивалася, - коментує керівниця громадської організації «Асоціація сприяння самоорганізації населення» Алла Волошина.
Фінансова автономія для школи – це, перш за все, можливості, залучення ресурсів для розвитку, продовжує вона:
– У навчального закладу є так звані захищені статті, які покриваються з місцевого бюджету і дають можливість вижити закладу. Мова про базові потреби: зарплатня вчителям, енергоносії... Але є ще бюджет розвитку, який не покривається існуючими видатками. Саме за кошти з бюджету розвитку освітні заклади могли б удосконалити свою матеріальну базу і надавати більш якісне навчання.
Експертка зазначає: чинне законодавство відкриває шлях для додаткових ресурсів. Можна подавати проектні пропозиції до донорських програм і програм технічної допомоги Україні, залучати кошти від благодійників і меценатів, вести власну господарську діяльність. Школа може виступати суб’єктом господарювання, надавати платні послуги або включатися в бізнес-середовище. Однак такий досвід у нашій країні мають, в основному, представники громадського сектору. Вони давно і плідно користуються грантовими програмами представництв ЄС, Канади, США та інших держав.
Тому, як кажуть, сам Бог велів громадським організаціям простягнути руку допомоги освітянам.
– Асоціація сприяння самоорганізації населення зараз надає закладам максимальну допомогу у плановому переході на фінансову автономію. Наша організація готова проконсультувати адміністрації шкіл міста Кропивницького та Кіровоградської області й навчити, як співпрацювати з донорськими структурами, як правильно формувати дієву стратегію школи, – стверджує Алла Волошина.
Одними з перших відгукнулися на пропозицію керівники шкільних та дошкільних установ Олександрії, які ще з 2016 року мають окремі рахунки. Однак цього недостатньо. Щоб фінансова автономія запрацювала, треба коректно організувати процес господарювання.
Досвід був, є і буде
Водночас потрібно розуміти, що словосполучення «фінансова автономія» автоматично не збільшує приплив ресурсів. Йдеться про можливість їх залучати. Такий досвід, наприклад, мають тернополяни. Відтоді, як Верховна Рада дозволила навчальним закладам здавати майно в оренду, школа почала надавати свою їдальню для проведення весіль, днів народження та інших свят. На виручені гроші закупили нове обладнання, поліпшили й урізноманітнили харчування учнів.
– Ще до введення в дію нового закону школи і садочки Тернополя перейшли на цю модель. І важливо те, що у них вийшло. Важливо також, що це український досвід, а не закордонний. І якщо у інших людей виходить, то чому не вийде у нас? – коментує Алла Волошина.
А поміж тим на Кіровоградщині теж є заклади, які почали самостійно господарювати задовго до прийняття нового закону.
– У 2005 році, коли я почала працювати на посаді, отримала навчальний заклад з самостійним балансом і своєю бухгалтерією, - розповідає директорка Кіровоградської гімназії імені Тараса Шевченка Галина Война. – Скажу відверто, років п’ять мріяла здихатись цієї бухгалтерії. Адже я – педагог, а не економіст! Але життя наполегливо розвертало мене в цей, економічний бік, аж поки стало зрозуміло: виходу немає, треба занурюватись! Інакше або я поставлю підпис не там, де потрібно, і це може призвести до кримінальної відповідальності, або хтось із підлеглих схибить, а я не помічу.
Тоді я ще не розуміла, наскільки добре для навчального закладу мати власний баланс. Це вигідно – розпоряджатися грішми, які призначені за кошторисом. У минулі часи, коли освіта фінансувалася державою, левова частка цих надходжень спрямовувалась на виплату зарплати працівникам та оплату комунальних послуг. І залишалась дещиця на придбання матеріалів.
Нині школа на самостійному балансі може прожити рік, не просячи додаткових коштів. Якщо, звісно, не буде непередбачених бюджетом змін у комунальних тарифах. Або, наприклад, уряд перед виборами не змінить порядок начислення зарплати працівникам. У таких випадках ми просимо додаткового фінансування.
Виклики й ризики
Галина Война зауважує: самостійний баланс – це виклик для директорів, які звикли жити в умовах централізації:
– І я їх прекрасно розумію. Тому що краще нехай за це відповідає спеціально навчена людина в управлінні чи департаменті освіти (а його очільниця Лариса Костенко – математик, економіст, вона мислить глобально). Звичайно, централізованим школам комфортно перебувати під її крилом. Вони не думають про кошти, куди їх вистачає або не вистачає.
Основний розпорядник фінансів – міська рада. У жовтні ми подаємо бюджетний запит: як хочемо жити в наступному календарному році. Його розглядають управління освіти та депутати міської ради, після чого закладу виділяють гроші. Звичайно, не все, що ми просимо. Але за кожною статтею фінансування вони виділяються.
У місті Кропивницькому фінансуються з міського бюджету п’ять навчальних закладів. Знаю, ще дехто хоче приєднатись до «самостійників». Справа в тому, що, отримуючи цей кошторис, ми починаємо проявляти свою фінансову самостійність. Тут уже мені управління не буде вказувати, скільки пачок паперу купити, коли заправляти принтер тощо.
Зараз, під час епідемії коронавірусу, ми бачимо, що для придбання матеріалів для дезінфекції є, наприклад, десять тисяч гривень. Ми спокійно пішли до магазину і купили їх. Для централізованих шкіл це – проблема.
Уявіть собі: сорок закладів одночасно хочуть купити антисептичний засіб і звертаються до управління світи. І управління має профінансувати це якомога швидше. Але йдеться про кілька десятків договорів, які потрібно укласти, оформити, провести через бухгалтерію! А якщо ще й сума набігла така, що треба провести тендер – виконання ще більше відтерміновується.
До речі, дотримання тендерної процедури в нинішніх умовах викликає чимало запитань і навіть нарікань.
– За минулим законодавством про проведення торгів із квітня ми вже маємо проводити торги, починаючи з 50 тисяч гривень, - пояснює Галина Война. – Наприклад, я закуповую на рік папір вартістю 55 тисяч гривень. Значить, потрібно проводити тендер. Раніше починати тендерну процедуру можна було з 250 тисяч гривень.
А далі – ще цікавіше. Для того, щоби провести відкриті торги, у закладі повинна бути уповноважена особа. Це передбачено законодавством. Та дія закону починається з 19 квітня 2020 року, а уповноважену особу дозволяють ввести тільки з 2022 року. Але ж нам якось потрібно жити ці два роки! У той же час штрафи за неякісно проведений тендер нараховуються в шестизначних цифрах. Люди, яких я запрошую до тендерного комітету, щоб провести торги, відмовляються: «Вибачте, але в мене зарплати за весь рік не вистачить оплатити той штраф».
Була надія на те, що уряд перегляне початкову тендерну суму в бік попередніх показників. Але поки що немає жодних змін, і якщо їх не внесуть, проблеми виникатимуть і надалі. Бо якщо, починаючи з 50 тисяч гривень, ми маємо провести відкриті торги практично по всіх позиціях, це затягується в часі. Закладам, які фінансуються централізовано, буде ще складніше. Їхні проплати відтермінуються ще на більший термін.
Чому? Провести тендер, орієнтовно, займає два тижні (це якщо без різних претензій, зборів і тому подібного). Чітко дотримуєшся регламенту подачі інформації і все. Але можуть бути непередбачені моменти. Відкриті торги, велика кількість охочих поставляти, скажімо, м’ясо чи картоплю.
Є ще одна проблема. Починаючи з вересня 2019 року, в українських освітніх закладах більш жорстко контролюють умови харчування. Найголовнішим нововведенням стало запровадження системи якості НАССР.Нова вимога передбачена Законом України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів».
Ця норма, за великим рахунком, розрахована на ресторани, кафе, великі заклади громадського харчування. Однак вона зачепила і дитячі садки, і школи. Законодавство передбачає наявність уповноваженої особи, яку сьогодні поки що ніхто не призначає. Навіть міська структура ще не готова відповідати вимогам НАССР.
Мені потрібно укласти угоду з підприємством «Екостайл», щоб регулярно за графіком забирати відходи. «Екостайл» відповідає: «Ми не можемо працювати в такому режимі». Іншого підприємства по вивезенню сміття в місті немає…
Є питання й щодо утилізації відходів. Ми повинні мати договори, де прописаний механізм утилізації того чи іншого продукту. Знову ж таки, у Кропивницькому немає кому цим займатися. А якщо я цих вимог не дотримуюсь – мене оштрафують на 170 тисяч гривень і більше…
Пора змінювати світогляд
Таких неузгоджених моментів у чинному законодавстві багато. І цілком імовірно, що невдовзі директор школи змінить амплуа «Крєпкого хозяйствєнніка» на менеджера, який зможе долати форсмажори, ще й спонукатиме юристів до адаптації норм закону «під життя». До речі, Закон України «Про освіту» дозволяє бути директором школи людині, яка не має педагогічної освіти.
– Я абсолютно спокійно констатую, що педагогічною роботою сьогодні не займаюся, - зізнається Галина Война. – Доводиться вирішувати питання, про які говорила вище: тендер, НАССР, закупівля засобів дезінфекції, ремонти. Дякувати Богу, організацією навчального процесу займаються мої заступники. Вони – мій тил і надійне плече. Дійсно, незабаром ми прийдемо до того, що школи очолюватимуть менеджери, які вміють організувати процеси. Водночас батьки учнів вважають, що директор – це остання інстанція для вирішення спірних питань. Щоб їх вирішити, вони йдуть до мене. Я маю володіти певним набором знань та інструментів: бути і психологом, і економістом, і вчителем, і логістом… А якщо на цю посаду прийде економіст у чистому вигляді – як він зможе вирішувати ці проблеми?
Батьки, діти і гроші
Отож, фінансова автономія навчального закладу буде не лише економічною, а й управлінською, а школа матиме стратегію розвитку, підкреслює Алла Волошина. Її повинні розуміти учні, їхні батьки і педагоги, а також громада, донори, меценати. У стратегії прописано, чого треба досягти в найближчі п’ять років, до яких результатів спрямовувати зусилля. Потрібно постійно відслідковувати, чи у вірному напрямку розвивається заклад, із яких джерел залучаються ресурси, як вони працюють для досягнення мети? Аби процес господарювання був прозорим, бюджет закладів оприлюднений на шкільних сайтах або на сайтах засновників. Адже школи, як вимагає новий закон «Про освіту», мають публічно звітувати про свої фінанси.
І в цьому процесі не варто недооцінювати участь батьків. На жаль, до останнього часу їхня роль зводилась до збору так званих благодійних внесків. До речі, новий закон«Про повну загальну середню освіту» їх не забороняє. Але ж не грошима єдиними…
Нещодавно відома політична партія провела дослідження про залучення батьків до життя навчального закладу у Львові та Львівській області. Виявилося, воно відбувається формальним шляхом: участь у батьківських зборах (71% учасників дослідження); участь у співфінансуванні ремонтних робіт у класі/школі, оплата послуг прибирання (18%); участь у роботі батьківського комітету класу (17%); організація заходів, екскурсій (6%); контроль виконання домашнього завдання (5%); участь у шкільних заходах (відкриті уроки, змагання, театральні вистави тощо) (4%); комунікація із вчителем, обговорення особливостей навчального процесу та успіхів власної дитини (3%); участь у позашкільній діяльності (2%); виховання дитини (1%); ознайомлення зі звітами адміністрації школи (1%); відвідування уроків (1%).
Аллі Волошиній як мамі трьох дітей не раз доводилося взаємодіяти зі школою, в тому числі здавати гроші на її потреби.
– Я до цього ставлюся нормально. Мова не про те, що батьки не мають долучатися до розвитку закладу, в якому навчається їхня дитина. Мова про те, щоби гроші, які акумулюють, в тому числі, батьки, розподілялися у прозорий спосіб і працювали на дитину. Щоб була відсутня корупційна складова. Якщо я бачу, що всі ресурси працюють на моїх дітей, якщо дійсно потрібне акумулювання коштів – чому б і ні? Не йдеться про те, що батьки мають самоусуватися від процесу навчання взагалі. Школа справді виконує багато важливих функцій. Батьки в цей час зайняті, вони заробляють гроші. І це також важливо. Але піклуватися про те, в яких умовах навчається дитина, чи отримує вона достатні знання – про це батьки також мають дбати. Якщо у школи на це зараз не вистачає грошей – можна допомогти за можливості.
Та батьки в більшості й не проти допомагати школі фінансово.
– Моя дитина навчається в сільській школі, ми тільки плануємо переходити до міської, - розповідає журналістка Ірина Лягул. – А взагалі, я за те, щоб школа сама вирішувала, на що і куди витрачати свої кошти. Щоб представники кожного батьківського комітету подавали свої пропозиції і, наприклад, методом голосування обирали, що в цьому році будуть міняти: вікна на другому поверсі чи дах. А ще треба залучати міні-гранти на розвиток навчально-методичної бази та обміни досвідом для учнів і вчителів.
Пані Ірина додає: якість знань дітей у сільській школі прямо пропорційно залежить від рівня фінансування цього закладу. Адже є спонсори, які завжди дарують гарні подарунки школі, роблять ремонти тощо. І у вчителів є можливість кращі і якісніші знання давати учням.
Втім, є й інша частина батьків, які вважають, що збирати гроші на шкільні потреби неприпустимо – мовляв, усе має забезпечити держава.
– Без батьківських внесків обійтися можна, але не в бідній країні. Та навіть, наприклад, у багатій Німеччині і дитсадочок, і школа активно залучають батьківські кошти. І справа не в контролі – хто і як контролюватиме надходження і використання коштів, а у відсутності довіри. Чи є рецепт, як довіру повернути? Поки що ніяк, років сто треба, щоб соціум дозрів. Ну, і не треба боротьбу з «поборами» перетворювати на професію (для деяких активістів) та у предмет політичних спекуляцій, - вважає голова Асоціації лідерів освіти України Віктор Громовий.
Свого часу він очолював гімназію у тоді ще Кіровограді, депутатську комісію Кіровоградської обласної ради, управління освіти і знає не з чуток, що фінансова самостійність навчальних закладів пов’язана з певними ризиками. В одному з інтерв’ю він зазначив:
– Потрібно створити відповідні механізми контролю (зокрема, і з боку громадськості), громадсько-опікунської ради, яка б відстежувала рух коштів. Інакше ми елементарно переведемо корупцію на низовий рівень.
Аби уникнути цього, при школах створюють піклувальні ради та батьківські комітети. Моніторинг фінансової діяльності – їхня прерогатива. Відтак є надія, що і зловживань суттєво поменшає.
Замість післямови
А поки нові норми закону «притираються» до шкільних реалій, залишається одне: вчитися, опановувати нові знання та здобувати безцінну практику. Іноді – набиваючи гулі й долаючи острах.
Не маючи досвіду, щось робити вперше складно і страшно, підсумовує Алла Волошина:
– Все незрозуміло. Здається, що воно ніколи в житті не запрацює так, як треба. Але з власного досвіду знаю: саме те, що страшно, і варто робити. Запрацює сто відсотків, якщо методично, крок за кроком цим займатися щодня.
І з цим важко не погодитись.
Людмила Макей
Фото автора та надані героями та героїнями публікації (з соцмереж).
Читайте також: Як кропивницькі гімназисти навчаються під час карантину.
