Перший поцілунок

— Ми з моїм хлопцем  — студенти і зустрічатися почали не так давно. Але у нас уже багато приємних спільних спогадів. Ця історія сталася в переддень мого дня народження, увечері. Ми вийшли прогулятись територією університету. Через деякий час ноги привели до парку. Гуляли довго, втратили лік часу, а коли вирішили повертатись, він поглянув на годинник — була рівно північ. Привітав мене, звісно, перший, піднімав на руки, крутив та тягав за вуха, поцілував у щічку... Хвилин через п’ятнадцять пішли до гуртожитку, бо зранку йому треба було кудись поїхати. На щастя, першої пари не було. Зранку, близько дев’ятої години, я отримала повідомлення: «За кілька хвилин виходь на сходовий майданчик». Виходжу, а він мене чекає з квітами. Ще раз привітав, і ми вперше поцілувалися по–справжньому. Цього вечора уже мій хлопець запросив мене прогулятися. Ми поїхали, куди очі гляділи. І це було найкраще завершення мого дня народження. Здавалося б, нічого незвичайного, щось подібне було у всіх, але саме в таких моментах живе справжня романтика і любов, — Олена Третяк.

Пропозиція у День народження

— Це був будень, треба було їхати на навчання.  Ми тоді зустрічалися менше року. Я здогадувалася, що коханий подарує мені каблучку, бо він давно на це натякав, але не думала, що це буде пропозиція одружитися. Уранці у мій день народження Петро заїхав за мною, щоб відвезти у коледж. Він подарував пишну гарну троянду, привітав словами, і ми поїхали. У мене ще проскочила думка: «То це і є подарунок?» — але, як–то кажуть, дарованому коневі в зуби не заглядають, головне — увага. Ось ми приїхали. Коханий відчиняє мені двері і... раптом дістає каблучку і говорить: «Ти станеш моєю дружиною?» Від несподіванки я «на автоматі» кілька разів вигукнула: «Так!». На той момент мені виповнилося 18, батьки були в шоці, зате зрозуміли, що у коханого серйозні наміри. А одружимося ми, щойно я закінчу коледж, — Анастасія Іваненко.

Диво своїми руками

— Недарма говорять, що найкращий подарунок — зроблений власноруч. Я мала нагоду в цьому переконатися. Для мене найромантичнішим моментом став минулий День закоханих, коли коханий подарував мені аплікацію із паперових сердечок із написом: «Кохаю тебе, Юленько».

 

Це так несподівано, коли чекаєш звичайної листівки, квітів чи плюшевого ведмедика, а отримуєш таке диво, в яке людина вклала душу. Адже не кожен чоловік, особливо у 30 років, сидітиме і виконуватиме таку кропітку роботу, а він сидів, вирізав, складав, клеїв. Це так зворушливо! До речі, я також вручила йому подарунок власного виробництва: прикрашену стрічками баночку зі «100 причинами, чому я тебе кохаю» на окремих папірцях. Здається, він і досі їх всі не прочитав, — Юлія Мартинюк–Жосан.

Доленосний конкурс поезії

— Для нас із моєю коханою найнезабутнішим є момент нашого знайомства. Я з дитинства чомусь уявляв, що свою майбутню дружину зустріну неодмінно в бібліотеці. Так і сталося. Я працюю журналістом і часто відвідую різні заходи. Того дня у бібліотеці Чижевського був поетичний конкурс. Серед інших учасників була і вона. Я не прихильник поезії, але в її вірші чомусь вслухався. Неважко здогадатися, що перемогла саме моя тоді ще майбутня дівчина. Я вирішив переконатися, що правильно почув прізвище і підійшов до переможниці конкурсу за коментарем для статті. Того ж вечора я знайшов її сторінку в соцмережі, а незабаром ми стали парою. Тепер я підтримую її поетичні пориви, а вона надихає мене на статті, — Дмитро Семенюк.

 

Наталка Нічишина