Як кропивничанка розсекретила систему освіти та феномен щастя у Данії (част. II)
Знайомтеся, наша героїня – 20-річна кропивничанка Аліна Маркіна. Дівчина працює HR-менеджером (фахівець з підбору персоналу та співпраці з ним) в одній з місцевих ІТ-компаній. З 7 по 16 жовтня Аліна їздила в місто Оденсе, Данія, на міжнародну молодіжну конференцію. Крім цього, їй також пощастило ненадовго залишитися та дослідити зсередини Копенгаген і, врешті-решт, сам феномен щастя датчан. Про систему освіти, медицину, зони відпочинку, молодь та хюґе Аліна ділиться із журналісткою «Первой городской».
Хюґе для датчан як спосіб життя
У Данії не так акцентують увагу на феномені хюґе, як ми. Для них, це як для нас прийняти душ. Хюґе зводиться до щоденних дрібниць у житті.
У них багато зелених зон. Увечері після роботи датчани йдуть компанією пити пиво, сміються, відпочивають. Це теж один з аспектів феномену. Дрібні моменти дають можливість відчувати хюґе. Наприклад, так, як можна йти і насолоджуватися холодним дощем.
В інтер’єрі хюґе більше помітний.
Я жила в родині датчан. В куточку кімнати були підвішені три лампи, розміщені столик для кави і стільчики. Коли захочуть господарі, тоді зустрічаються на цьому місці, щоб випити кави вдома. Так, вони радше залишаться вдома, ніж підуть у кав’ярню.
При чому лампи нічим не примітні, дешеві, проте вони створюють специфічну атмосферу. В Україні такі є тільки у кав’ярнях. Хоча помешкання датчан звичайне.
Українцям важко слідкувати за хюґе. Адже більшість наших дій залежить від оточення. Для датчан хюґе – це спосіб життя, неписаний у книгах. Коли українці біжать під дощем, ти теж мимоволі побіжиш. Чи у парках не будеш пити пиво, бо це заборонено і тебе може налякати собака чи людина поруч. Тому хюґе складається з дрібниць у житті, які потроху варто інтегрувати українцям.
Культурні місця Копенгагена
Ботанічний сад. Доріжки йдуть не кругами, як у нас, а протягом прогулянки обходиш з різних боків усю територію. Я потрапила, коли була рання осінь, тому трава на фотографіях зелена-зелена, однак листя вже змінило колір.
Музей геологічної спадщини. Майже всі музеї мають інтерактив. Наприклад, у цьому можна було чіпати метеорити і відчувати їхню температуру – теплий і холодний. Звісно, до цих експонатів під’єднане спеціальне обладнання. Проте далі йде пояснення фізичних можливостей: коли метеорити падають на Землю, то можуть довго зберігати різні температури. Є музеї, які мають безкоштовні дні входу.
До бібліотек усі мають безкоштовний доступ. Туди приходять вчитися, працювати та відпочивати.
Хочеться інтегрувати в Україну звички та цінності данців
Данія, насправді, не дуже дорога, наскільки здається. Щоб зекономити, потрібно детально спланувати поїздку. Є багато безкоштовних днів у музеях і закладах. Також варто запитати у знайомих чи на порталах про недорогі супермаркети.
Найпростіший варіант для наших туристів – знайти іноземців, які навчаються чи працюють там. Вони відкриті до спілкування. Датчани не люблять іноземців, бо за натурою закриті люди.
Не потрібно намагатися встигнути все. Я обрала три точки, куди хотіла потрапити у Копенгагені, проте насолоджувалася всім – собором, універами, закладами. Поки доходиш до потрібного місця, насолоджуєшся дорогою й атмосферою міста, спостерігаєш за датчанами та їхнім способом життя.
Данія – це та країна, в яку хочеться повертатися. Жити там би не хотіла, проте у них є, чому повчитися. Хочеться дослідити Данію зсередини, щоб інтегрувати потрібне в Україну.
Наприклад, дороги на раз-два ми не збудуємо, але купити такі ж три лампочки в оселю – легко. Хочеться створювати маленькі моменти щастячка і прагнути до хюґе.
Датчани бачать у нас потенціал
Дорогою додому я сиділа в літаку поруч з данійцем, який працює частково в Україні. Він займається інвестиціями і сказав, що наша країна йому подобається. Датчани бачать великий розвиток і потенціал України.
Летиція Курята
