Як кропивницький журналіст збирав сміття у Карпатах

 

Пройшовши «курс молодого мандрівника» у Ворохті, переживши нічне сходження на гору Магура, ми сіли до автобуса і попрямували в с. Дземброня. Звідти почалося наше сходження на Чорногірський хребет.

 

 Люди Карпат 

З Ворохти ми прибули до населеного пункту Ільці. Біля траси був поворот на Дземброню. Година чекань, і ми сіли до автобуса. Вщент забита «стара бляшанка» котилася по бездоріжжю повз річку Дземброня. Часто здавалося, що автобус може перевернутися або впасти в річку. Наштовхувала на такі думки розмита дорога та повалені телеграфні стовпи. Рухалися по краю. Панікувати не дозволяли пасажири. Спілкуючись з людьми, які щодня подорожують цим «атракціоном», зрозуміли, що вони тут зовсім інші. Це дуже позитивні українці. Вся дорога була наповнена жартами та розмовами. Ми розповідали, що журналісти і приїхали знімати контент для блогу та прибирати сміття в горах, а вони, незнайомі нам люди, кликали до себе заночувати. Пережити ніч не за гроші, а так. Вони хотіли нам продемонструвати свою гостинність. 

 

 

Перший екстремальний дощ 

Щойно приїхали до Дземброні, ледь крапаючий дощик почав «погрожувати» зливою. В планах на сьогодні було дійти до полонини Смотрич. Очінюючи ситуацію тверезо, ми вирішили ставити табір та продовжити подорож завтра. Раптом почалася сильна злива. Керуючись одним з основних правил у Карпатах,  ми рухалися, допоки не знайшли укриття або місце для кемпінгу. Пройшовши близько 700 метрів, зайшли на територію якогось державного розсадника. Відчуваючи екстремальність ситуації, оперативно встановили намет. Одяг змок, але до того були готові. Перевдягнувшись, почали збирати дощову воду. Зробили чай та перекусили сухпайками. 

 

 

Дорогою до полонини Смотрич 

Прокинувшись рано вранці, ми вирушили в напрямку основного маршруту на Чорногору. Дрібно дощило. Не снідали, бо по відчуттях погода давала кілька годин часу, щоб продовжити маршрут. Карпатські пейзажі, водоспади, дерева — всю цю велич псували лише купи сміття. Його на шляху, на жаль, було чимало. Ми вирішили не збирати, бо сенсу не було. Головна наша мета — зібрати його на висоті та показати приклад, а взявши біля села, просто не донесли б. Коли вийшли на основний маршрут і піднялись трохи вгору, Карпати порадували нас своїми краєвидами. Хоч гори і затягнуло хмарами, але над Дзембронею засвітило сонце. Рухаючись до полонини, багато жартували. Сонце додавало сил та настрою. З багатокілограмовими рюкзаками йшли кілька годин. По дорозі переступали через повалені дерева, збирали пляшки та сміття, їли шоколад.

 

 

Перший сніг

Наближаючись до запланованого місця (пол. Смотрич), ми побачили перший сніг. Першим він був для нас, а для Карпат — нещодавно випавшим. Під час фотографування на тлі  білої купи нас почав накривати дощ. До мети залишалося близько півкілометра. Набравши води біля джерела, побігли ставити табір. Ціль досягнута. Полонина Смотрич підкорена.

 

 

Не існує комунальників-альпіністів 

Щойно поставили намет, як почалася сильна злива. На висоті вона трохи сильніша, ніж біля села. Обкопали намет та, поки лило, змогли кілька годин поспати. Коли  прокинулись, для нас відкрився Чорногірський хребет. Ми побачили нашу мету. Зіпсували кайф горе-туристи своїм сміттям. Хтось, навряд чи розумний, викопав яму і вкинув туди кілька пакетів сміття. Далі ланцюгом роками туди почали викидати непотріб й інші туристи. Як результат, велике стихійне сміттєзвалище. На  жаль, зона комфорту відключає інтелект у більшості. Думають: його звідси приберуть, ми ж на купу вкинули, але комунальників-альпіністів не існує. Його звідти не прибере ніхто. Вперше за час  нашої подорожі ми розпалили велике вогнище, просушили речі та приготували їжу. Карпати нагородили нас ідеально чистим небом. Гори та зірки — це те, під чим ми спали цієї ночі.

 Продовження читайте в наступному випуску газети “Первая городская”. 

 

Дмитро Семенюк