Як молода жінка з дитиною отримала шанс на щасливе життя

Шанс на щасливе життя

      

Світлана раніше і не могла подумати, що її життя піде шкереберть, що через сімейні непорозуміння вона залишиться на вулиці. І це у той самий важливий момент у житті жінки…

 

Світлана закохалася в Олександра, а він у неї. Дівчина сама зростала без сім’ї, тому розуміла, наскільки важливо, щоб дитину виховували мати і батько. Але… У їхніх стосунках завжди свої «поради» вставляв батько хлопця, через що постійно були сварки і непорозуміння… В один момент Світлана цього не витримала і пішла. З Миколаївської області, де вона проживала в Олександра, потрапила у Кропивницький. Знала, що тут є місце для таких, як вона і її дитина. Для тих, хто потрапляє у складні життєві обставини, як кажуть.

 

— До нашого закладу звернулась тендітна, нещасна молода жінка з дитиною. Світлана сама десь почула, що є місце, де таким жінкам, як вона, можна звернутись за допомогою. У нас, обласному соціальному центрі матері та дитини, була вільна кімната. Тому ми прийняли цю жінку, — розповідає директор КЗ «Кіровоградський обласний центр матері і дитини» Кіровоградської обласної ради Інна Жолобова (на фото). 

 

Світлана розповідала, що батько дитини не заперечував, аби вона на деякий час поїхала. Обіцяв владнати сімейні непорозуміння і забрати жінку та дитину. Світлана всім серцем вірила, що так і буде, вона страждала, мовчки любила свого цивільного чоловіка і чекала, поки він приїде за нею і дитиною. А тим часом вона пристосувалася у соціальному центрі, познайомилася з іншими жінками, навчалася бути господинею. У закладі починали допомагати Світлані отримати соціальну допомогу, однак, виявилося, що у неї немає паспорту.

 

— З’ясувалось, що Світлана втратила паспорт, через що не змогла одразу після народження сина оформити належну їй державну соціальну допомогу при народженні дитини, та інші соціальні виплати. За сприяння фахівців нашого центру жінку зареєстрували, зібрали необхідні документи для виготовлення паспорту. Коли нарешті основний документ був готовий, жінці допомогли зібрати всі необхідні документи для отримання державної соціальної допомоги при народженні дитини, — розповідає Інна Жолобова.

Поки тривало оформлення необхідних документів, Світлана весь час жила практично без грошей. Придбати підгузки дитині допомагав батько, який періодично надсилав кошти поштовими переказами. Він же вимагав від Світлани суворого звіту про використані кошти та погодинного звіту про те, чим зайнята Світлана у закладі. Висловлював недолугі підозри, коли жінка невчасно відповідала на дзвінок. Через це Світлана часто плакала, не розуміючи, у чому її підозрює чоловік тоді, як вона постійно знаходиться поряд з  дитиною у соціальному центрі. 

Усі речі, які були необхідні їй, як жінці, та її сину, допомогли зібрати у закладі. Це і продукти харчування для жінки та дитини, ліки, підгузки, засоби гігієни, дитячий візок, одяг та іграшки з гуманітарної допомоги, яку передавали громадські організації, волонтери, спонсори. 

 

— Весь час із жінкою працювали, щоб знизити рівень тривожності за себе та майбутнє дитини, навчали планувати сімейний бюджет, раціонально витрачати кошти. Вона отримала навички по догляду за дитиною, приготуванню їжі, самообслуговуванню і таке інше. Світлана часто запитувала: “Чому ви все це робите для мене?” Вже перебуваючи в закладі, вона не переставала дивуватись, що світ не такий жорстокий, як вона уявляла. При бажанні можна знайти місце та людей, які нададуть допомогу, поради, співчуття, повернуть втрачену впевненість у собі та власних силах, що дасть змогу повністю зосередити свою увагу на потребах дитини, її розвитку, — каже Інна Жолобова.

Світлана цінувала допомогу, адже вона сирота (батьки померли), виховувалась в школі–інтернаті, має братів і сестер, які набагато старші за неї, де вони зараз знаходяться, вона не знає. 

 

—  Через певний термін Світлана отримала всі належні їй кошти. Першою її думкою було придбати будиночок у селі. Такі рекомендації надавали і спеціалісти нашого закладу, адже ніхто не знав, чи повернеться батько до дитини, чи буде Світлані де жити,

— говорить Інна Жолобова.

 

Та попри припущення і здогадки, що щось може не вдатися, все навпаки склалося якнайкраще. Почуття батька дитини до Світлани та сина переважили сімейні непорозуміння. І одного чудового дня він з’явився на порозі соціального центру з букетом квітів. Він вибачався за свою поведінку перед Світланою і їхнім сином, просив про шанс, який зараз потрібен їм обом. Звичайно ж, Світлана була щаслива, адже вона дуже вірила, що він зрозуміє, наскільки важлива сім’я для дитини. 

Світлана залишила заклад, але не забуває своїх наставниць і помічників. Вона телефонує, дякує, розповідає про маленькі успіхи дитини. Каже, що вона щаслива, дитина здорова. І бажає жінкам, які знаходяться на роздоріжжі, вірити у власні сили.

 

Вікторія Семененко

 

Нагадуємо, Знам’янчанка Настя Шкода: інвалідний візок - не перешкода для щастя.