Як на Кіровоградщині розвивався "Народний рух України"

Як на Кіровоградщині розвивався "Народний рух України"

(до 30-річчя Народного Руху Україниза перебудову).

Частина перша.

Із 8 до 10 вересня 1989 року в Києвівідбувся Установчий з’їздНародного руху України.Саме цю дату вважають офіційним початком громадсько-політичноїорганізаціїНароднийрух України за перебудову.Відтак  вашій увазі пропоную спогади учасників Народногоруху України за перебудову на Кіровоградшині, які ілюструють народний рух як рушій політики.

Василь Бондар (один із засновників Народного Руху України за перебудову на Кіровоградщині, журналіст,письменник,автор книги "Рух. Початок"):

«Я дуже добре пам'ятаю, як працював тоді журналістом молодим після закінчення Київського університету, в Кіровоград приїхав працювати в комсомольській газеті обласній молодіжній "Молодий комунар", і дуже добре пам'ятаю ті хвилювання наші. Молодь це сприймала, як завжди і всюди, молодь сприймає глибше і швидше. І ми це теж це відчули, і наша газета була набагато прогресивніша, не така консервативна, як "Кіровоградська правда". Тоді дві газети були обласні. Я працював у молодіжній газеті. І ті публікації, які тоді з'являлися про самоусвідомлення себе, про те, хто ми, як ми, публікували на сторінках газети...

І так десь помаленьку виходив з нас той комуністичний чад, відбувалися всі ці події, які потім вилилися у створення перших осередків Народного Руху України. Ці процеси йшли поза волею когось одного чи якогось невеликого гурту, бо національні думання, мислення виникали по всій нашій Україні і зокрема по всій Кіровоградщині. Ми чули повідомлення що КДБ затримало хлопців у Малій Висці, які підняли чи повісили синьо-жовтий прапор на адміністративній будівлі і тризуби порозписували на зупинках і на стінах будинків. Чули про те, що Рухи є у Петрівському районі, у Світловодську у західних районах області, скажімо, у виборчу кампанію, коли люди агітували голосувати проти висуванців комуністичної партії... І, фактично, до 1989 року до вересня місяця, коли відбувся установчий з'їзд Народного Руху по багатьох районах, уже були рухівці. Ще не було осередків у повній мірі зорганізованих, згуртованих, структурованих, але люди вже були, які готові були щось робити».

 

Світлана Орел (активістка Народного руху України за перебудову, журналістка багатьох місцевих  та всеукраїнських видань):

«Ми просто навіть і не розуміли якій величезній бюрократичній імперській радянській машині ми кидали виклик...

Наскільки представники Народного Руху були активними, у чому проявлялася ця активність?

Коли у нас починався увесь цей Рух, то активність мусила проявлятися буквально щодня. Коли ти приходиш робити якийсь журналістський матеріал, то я не приховувала, що я член Руху, тут же щось починаю розповідати – люди ж тоді страшенно цікавилися, тоді був інтерес. Сьогодні у нас маса ЗМІ: сайти, інтернет, а тоді ж нічого не було… У когось щось робилося вдома, за власну зарплату. Кожної неділі ми виходили у місто і проводили пікет. Оці всі листівки ми самі малювали. Газети, якщо нам переправляли, ми самі їх зустрічали через автобуси. Потрібні були люди, які б цим займались. У кожному районі були такі люди, які самі завдяки тому, що в них у душі прокинулося, – прийшли; і їм не те, що ніхто не платив (як зараз платять партійним функціонерам у різних партіях) – а вони самі повинні були віддавати свої гроші, свій час, свою енергію, і йти, робити…

Наскільки Народний рух був насправді народним? Це була ініціатива низів – чи інтелігенції?

Нам постійно закидали і докоряли: "Що це за Народний Рух? Ви називаєтеся Народним Рухом, а вас все ж таки не так багато людей було". Це була ініціатива здебільшого інтелігенції, тому що сказати що все це робітники чи колгоспники ініціювали, не можна. Але не можна сказати, що їх зовсім не було. Я добре пам'ятаю ще 1989 рік  великі збори на заводі "Друкмаш", де з'явився осередок Народного Руху, і ті ж самі робітники, знову ж таки, інженери, інженерно-технічні працівники. Осередки у нас були на заводі Таратути, на заводі "Гідросила", в авіазагоні так називався, тоді ще у нас аеропорт був, багато людей працювали, і там були.  

Були газети, самвидав, ми випускали "Думку" у Кіровограді. Були такі моменти, коли нам доставляли купу різних газет, і цих газет на всіх не вистачало. А от, скажімо, коли був отой величезний мітинг, коли ініціювали масову здачу партійних квитків і така була нестандартна ситуація на пленумі нашому міському партії. Тоді був скликаний великий мітинг на кілька тисяч, хоча кажуть, що було до десяти тисяч людей. Коли ми розповсюджували ці газети, то в мене їх буквально рвали з рук. Ту "Думку" ми розповсюджували по 30 копійок, щоб мати якесь фінансування...

Зараз Україна йде в правильному напрямі?

Я вважаю, що так. Але зараз у нас дуже багато людей байдужих, які не заглиблюються, які не цікавляться, не хочуть толком нічого знати, нічого не читають. Для них існують інтереси повсякденні. Якось і дорікати цим важко, бо можливо людям зараз важко живеться. Доки у нас буде більшість таких людей, доки ми будемо сидіти у невизначеності».

 

Анатолій Авдєєв (один із перших членів Народного руху України за перебудову на Кіровоградщині, журналіст, громадський діяч):

«У Народному русі були люди різних національностей. У нас, наприклад, був викладач педуніверситету Сорокін – етнічний росіянин. Він говорив російською, але за незалежність боровся до останнього, витримував переслідування від керівництва свого навчального закладу. Були євреї, білоруси, інші національності, але на національність ніхто не дивився. Вони приймали дуже активну участь і в пікетах, і в зборах, і в різних заходах. Так створювалася політична нація.

Ми у Русі зустріли і проголошення Суверенітету у 1990 році. Тоді відроджувалося українське козацтво у квітні 1991 року і все це якось відчувалося "в повітрі".

Я був на першому з'їзді, з самого початку. Згодом Народний рух почав втрачати популярність… Громадський рух не одразу перетворився в партію, там був супротив, обиралися співголови, але потім Рух розколовся. Вже у 90-х почали створюватися українські політичні партії, і розкол не оминув і перші українські партії».

 

Сьогодні в Україні зареєстровано багато партій. Але наскільки вони є народними? Хто їх створював? Ким вони фінансуються? Які цілі сповідують? І як наслідок: на кого працюють?..

Водночас сьогодні український народ має значно більші можливості впливу, а значить сучасний рух українського народу може стати основним рушієм якісних змін у житті своєї країни!

Василь Левицький,

журналіст «UA:Українське радіо. Кропивницький» НСТУ

Читайте також: Кропивницькі депутати розпочали сесійне засідання (ВІДЕО)