Як почати життя з чистого аркуша?
Життя з нового аркуша
В Оксанки не було щасливого дитинства, зате вона мріяла його подарувати своїй дитині. Мріяла так сильно, що змушена була зректися власної сім’ї, де ледь не щодня зазнавала страждань, фізичного і морального болю. Втекла в той момент, коли сама була при надії…
Оксана завагітніла у 15 років. Хлопець так і не став для неї чоловіком, а для майбутньої дитини батьком. Та й рідні — мати і вітчим ледь не щодня зустрічали погрозами, прокуреним помешканням, з алкоголем… Вітчим дозволив собі неприпустиме. Дізнавшись, що Оксанка вагітна, почав її не просто бити, а бити у живіт, а що ще найгірше — не давав їсти, через що дівчина часто непритомніла.
Куди бігти, до кого звертатися, де шукати порятунку? Не знала, адже рідних не було, а молодших сестер забрали до інтернату.
Вешталася вулицями і провулками, заглядала у чужі подвір’я, де було чуже життя, як загоралося світло у вікнах довгими осінніми вечорами, як сім’ї збиралися взимку за новорічно–різдвяними святами… Нічого цього в Оксани не було, а так хотілося, щоб усе це мала її майбутня дитина, яка з кожним місяцем все більше давала про себе знати. Однак умови, в яких вона знаходилася, ні лише шкодили, через що і вагітність проходила складно, адже у дівчини не було навіть нормального харчування, вона не зверталася за медичними консультаціями до лікарів і не отримувала належне медичне спостереження…
Ця історія в один момент стала відомою спеціалістам районного центру для сім’ї, дітей та молоді. Вони одразу втрутилися у ситуацію, щоб змінити життя дівчини. У січні її направили п. Власне, тут їй відкрилося інше життя, яке вона ніколи не відчувала...
— Знесилена, бліда, худа. Восьмий місяць вагітності… Що знала ця дівчинка, якій не було на той момент і 15 років, про сімейне життя? Практично нічого хорошого. Тому спеціалісти нашого закладу допомагали Оксані налаштуватись на позитивне очікування та народження дитини, зняти емоційну напругу та тривогу. І поступово стан молодої жінки покращився, вона заспокоїлась, відчула ту підтримку й турботу, якої їй не вистачало вдома. А повноцінне харчування та вживання корисних продуктів дали свої позитивні результати під час перебігу вагітності, — розповідає директор соціального центру матері і дитини Інна Жолобова.
Народжувала Оксана вчасно. Пологи були вдалі, без ускладнень, дитинка народилася здоровою. Жінка добре пристосувалася до ролі матері. Її інтереси цілком були спрямовані на задоволення потреб немовляти.
— Були складнощі з грудним вигодовуванням, але завдяки підтримці та порадам лікаря та спеціалістів закладу цей процес налагодився досить швидко. Дитина росла здоровою, гарною, добре розвивалась, — каже Інна Жолобова.
В Оксани налагоджувалося життя. Вона відучувала у собі сили та нові мрії. Ставши матір’ю, вона хотіла частіше бачити свою маму і сестричок. Тому знаходила час і навідувала свою матір, яка так і жила з вітчимом і не хотіла нічого змінювати. Тож з дому Оксанка часто поверталася сумною і засмученою. Дівчина жаліла свою матір, що та через пияцтво втрачає здоров’я, не піклується про молодших сестричок, які виховувались у школі–інтернаті, і до яких Оксанка також їздила і навідувала. Вона навіть мріяла їх забрати до себе і купити для всіх будиночок.
І якось, їдучи до сестричок, Оксанка відчула на собі погляд — впевнений, турботливий, спокійний. Вона навіть не знала, що той незнайомець, який її вивчав, пізніше стане для неї чоловіком, а її дитині замінить батька.
— Молодий чоловік проявив до Оксани та дитини теплі почуття та піклування. Їхні стосунки стрімко розвивались. В судовому порядку дівчині було знижено шлюбний вік, і молодята оформили свої відносини офіційно, — каже Інна Жолобова.
…Відтоді минуло чотири роки. За ці чотири роки так багато змінилося у житті Оксанки. Вона вдруге стала мамою, вдруге відчула щастя материнства. Тепер у неї дві доньки, старша ходить до дитячого садочка. Із чоловіком вони придбали будиночок, де господарюють. Дівчина вчиться в училищі, адже розуміє, що в майбутньому їй знадобиться освіта і професія.
Що приємно тішить в цій історії, так це те, що мама Оксани теж взялася за розум і почала нове життя. Вона переїхала і проживає неподалік від доньки, часто допомагає господарювати.
— Оксанка нам телефонує. Не забуває нас. Ми радіємо, коли знаємо такі історії, адже саме у цьому й полягає мета діяльності соціального центру матері та дитини — зберегти сім’ю і дитину у сім’ї. Саме такі історії додають снаги та віри, що все буде добре, — додає Інна Жолобова.
