Як у Кропивницькому народжується петриківський розпис

 

На майстер-клас із петриківського розпису Анни Петренко, який проходив у картинній галереї Петра Оссовського "Світ і Вітчизна" (це відділ Кіровоградського обласного художнього музею – Авт.) я принесла з собою заздалегідь приготовлену дерев’яну дощечку. Розмалювати її задумала ще торік, коли побувала на занятті вперше й була вражена вишуканою тендітністю українського народного візерунку. Але робота, участь у кількох важливих проектах і взагалі життєва суєта віддалили мої другі відвідини аж до минулої середи. Побачивши на сайті «Утренний город» анонс майстер-класу «Петриківка», дала собі слово неодмінно там побувати.

 

 

Бо надто багато довелось чути, читати й писати про українське декоративно-орнаментоване малярство, яке народилось у сусідній з Кіровоградщиною Січеславській області, в селі Петриківці ще кілька сторіч тому. І так би йому й існувати б у вигляді архаїчних зображень на глиняних стінах хатин та експонатах у сувенірних лавках, якби не доленосна подія. У 2013 році петриківський розпис включили до списку Нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Це рішення остаточно підтвердило його унікальність і автентичність, а вироби народних майстрів підняло в ціні.

 

Особливо приємно, що секретами Петриківки володіє співробітниця обласного художнього музею, художниця-реставраторка Анна Петренко. Вона охоче ділиться з відвідувачами прийомами письма, розповідає про символіку кольорів та орнаменту, допомагає опановувати візерунки. 

 

 

До речі, існує одна важлива річ, без якої не обходиться жодна майстриня чи майстер петриківського розпису. Це котячка – саморобний пензлик із котячої шерсті, яким виводять елементи малюнка. Саме завдяки його «краплі» виходять ніжні колоски, зелені завитушки та вусики. 

 

Я не повірила своїм очам, коли молода мама, яка прийшла на заняття з сином і донькою, дістала з сумки пасмо світлої шерсті.

– Ось, вистригли у вуличного кота, - з гордістю пояснила вона.

 

Ще суттєва деталь. Далеко не кожен кіт підходить для створення котячки. Сибірський чи, наприклад, перс при всій повазі до породи потрібної якості ворсу не дають. Важливо, аби тварина була гладкошерстною, а хутро потрібно стригти на грудці. Втім, котячку можуть замінити синтетичні пензлі – головне, щоб вони мали гострий кінчик.

Що стосується інших «секретних» прийомів, то їх декілька. Перехідний мазок, який поєднує два кольори, «горішок», «гребінчик», «зернятко», «пуп’янок» та інші. Цікаво, що калину можна малювати пальцями, а цяточки на квітах – зворотнім боком котячки. Головне – вчасно промивати пензля і не квапитись.

 

 

– Починаючи малювати, ви ніколи не знаєте наперед, яким вийде ваш розпис. Кожен малюнок живий, треба тільки не поспішати й прислухатися, куди поведе вас фантазія, - пояснює Анна Петренко. 

 

За півтори-дві години заняття кожен учасник має готовий витвір. У когось це фантастичні квіти, у когось – півник чи жар-птиця. У мене, наприклад, вийшла вперше розписана власноруч дерев’яна дощечка. А головне, ви отримуєте ні з чим незрівнянне задоволення. 

 

 Дякуючи талановитій Анні Петренко за науку, зауважую: яка чудова у вас робота! Малюй досхочу!

 

– На жаль, не завжди це вдається, адже чимало часу доводиться займатись реставрацією експонатів, - зізнається вона й запрошує на наступний майстер-клас, який відбудеться 18 квітня.

 

Отож, уже маю задумку для наступного витвору. Але що це буде – поки що таємниця.

 

Людмила Макей