Усім нам добре відома фраза: «У війни нежіноче обличчя». Але горнило бойових дій не оминає представниць чарівної статі, затягуючи у свої брудні тенета сповна. Долі цих жінок із Кіровоградщини могли б бути щасливими, якби одна країна не вирішила раптом підкорити своїй волі іншу.

Ольга Мельстер

Ніхто не очікував від жінки-підприємиці з Кропивницького, що з першого дня війни вона разом із чоловіком Тарасом запишеться у лави добровольців. Жоден із подружжя не мав за плечима бойового досвіду, мріяли розвивати бізнес і народжувати дітей. Та доля розпорядилася по-іншому.

Тарас і Ольга знайомі з дитинства – разом відвідували школу. Згодом вступили до коледжу. Коли їм було по 25 років, побралися. Чоловік створював сайти на замовлення, жінка проводила онлайн-уроки з декорування пряників. Мешкали у невеличкій квартирці, маючи собаку Міку.

Вирішили йти добровольцями, щоб захистити країну. Тарас чергував на блокпості. Ольгу попервах не брали, то жінка влаштувалася кухарем у теробороні. Наприкінці травня чоловіка перевели у підрозділ на Донбас. Ольга зібралася разом із ним, як її усі не відмовляли.

Спочатку перебували на третій лінії оборони під Сіверськодонецьком, яка поступово через втрати військових стала «нульовою». Ольга була єдиною жінкою серед бійців. Її перевели в штаб, що містився на лісопильні. Але вона тайкома ходила пішки за 2 км, щоб побути з благовірним. Разом із чоловіками бралася до зброї, відбиваючи атаки росіян.

21 червня о 10 ранку прилетіло кілька снарядів. Понівечені тіла Ольги й Тараса знайшли в одному окопі. Подружжя Мельстерів стало єдиним випадком, коли обоє загинули на передовій.

Мама мужньої героїні у пам’ять про доньку всіляко допомагає через благодійний фонд «Оля». 1 січня в Ольги був день народження, то Інга Дудник до цієї дати посприяла оновленню інтер’єру соціального центру. Раніше Мельстер робила це сама, тепер настала черга матері продовжити благородну доньчину справу.

Юлія Зубченко (Кравченко)

10 березня 2023 року Світловодськ перебував у жалобі. Містяни проводжали в останню путь бойову медикиню Юлію Зубченко. 27-річна дівчина загинула ще торік у травні на «Азовсталі».

Тоді меткомбінат залишився останнім осередком Маріуполя, де перебували українці. Військові тримали оборону, місцеві ховалися від бомбардувань, медики рятували життя пораненим. Серед них була і дівчина з Кіровоградщини. На жаль, її життя обірвалося у молодому віці.

Після закінчення гімназії у Світловодську Юля здобула фах фельдшера у Кременчуці. Потім навчалася у Харкові на провізора. А у 2020 році круто змінила життя, опинившись у загоні спецпризначення з позивним Сирена. В бункер шпиталю, де перебувала медикиня, влучила авіаційна бомба. Життя дівчини обірвалося у самому розквіті. Зубченко була нагороджена орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно. У Юлії залишився 7-річний син.

Олена Іванченко

Мешканка Білозерного Новгородківської громади мала гарного сина. Володимир Петленко здобував вищу освіту у ЦНТУ в Кропивницькому. Та війна внесла власні корективи в життя цієї родини.

На фронт молодика мобілізували ще 2015 року. Згодом він став контрактником. Повернувшись, працював і навчався. А 24 лютого 2022 року з-поміж перших подався до військкомату. Володимир отримав позивний Цезар і боронив країну на Харківщині. А 24 березня 31-річного бійця не стало під час бомбардування ринку «Барабашово».

Об 11 годині син зателефонував, сповістивши мамі, що все гаразд. А вже о 16 годині загинув. Вночі Олені наснився страшний сон, і вона втямила – трапилося щось лихе. Найстрашнішу новину сповістив жінці товариш Володі. Семирічна донечка залишилася без тата.

Згорьована матір вирішила допомагати нашим військовим. Готувала їжу на блокпосту для тероборонців, збирала допомогу для підрозділів, де служать земляки. За 4 дні спромоглася назбирати кошти на безпілотник, який відправили на передову. Закуповує тепловізори й робить усе можливе, аби врятувати життя нашим військовим.

Віра Вовк

Олександрійка збирала гроші, щоб відгуляти весілля онука Дениса Карпенка. Та 25-річний військовий не встиг отримати подарунок від родички. Його життя обірвалося під час бомбардування Олександрійського аеродрому 15 квітня 2022 року. За 6 днів до цього Денис розписався зі своєю дівчиною. Так і залишився у пам’яті бабусі усміхненим і щасливим.

Напередодні трагічної дати Віра не могла спати, а вранці дізналася страшну звістку: тіло лейтенанта дістали з-під уламків разом із п’ятьма іншими загиблими. На 40 днів Денис наснився Вірі й попросив не приносити гвоздики. То нарізала маків і повезла на військове кладовище.

Пані Віра допомагає українським військовим, починаючи з 2014 року. Що виросло на городі, передає волонтерами на передову. Смаколики готує і теж туди. Гроші, які бабуся мала намір подарувати онуку на весілля, жінка віддала на потреби ЗСУ. Зробила це на 9-ий день після смерті рідної людини.

Лідія Міщенко

Кропивничанці вже 89 років, але вона не сидить без діла. Вирішила допомагати військовим у міру сил. Й раніше плела килимки гачком, тепер же робить це спеціально для бійців. Купує вживаний одяг, нарізає на стрічки, змотує в клубки й береться до діла.

Протягом трьох місяців виготовила 70 килимків, якими наші хлопці встеляють бліндажі й салони автівок.

Жінки не залишилися осторонь під час загрози фашистської навали. Кожна на своєму місці робить усе можливе, щоб наблизити таку жадану перемогу.

Анета Цегельник

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів