Янішевський, полковник міліції у відставці, пригадує випадки зі своєї роботи

  • 13 лист. 2016 10:00
  • 1629
    • Новина Янішевський, полковник міліції у відставці, пригадує випадки зі своєї роботи Ранкове місто. Кропивницький
     
    Серед ветеранів органів внутрішніх справ є люди, які багато років займаються фізичною культурою, ведуть здоровий спосіб життя. Це їм допомагало і під час проходження служби. На їхному рахунку не один затриманий злочинець, не одна розкрита кримінальна справа. Наприклад, колишній сищик, а згодом і один із керівників карного розшуку області і, нарешті, очільник УМВС в регіоні генерал–майор міліції Віктор Михайлович Пащенко — майстер спорту по самбо і дзюдо. Ним розкрито стільки резонансних і особливо небезпечних злочинів, що вистачить не на одну книгу.
     
    Полковник міліції у відставці доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Володимир Григорович Гриценко теж майстер спорту по дзюдо і самбо. Вони і зараз можуть показати молоді майстер–клас по східним єдиноборствам.
    Деякі колишні оперативники, як, наприклад, Сергій Власенко, який працював в Кіровському райвідділі внутрішніх справ Кіровограда в карному розшуку, де можна рік за півтора рахувати (бо складніше його не було в області), до теперішнього часу займається у секції дзюдо. А він, уявляєте, ще пройшов випробування на Чорнобильській ЧАЕС. Протягом року охороняв покинуте місцевими жителями майно від мародерів. Бувало, наздоганяв їх і виходив переможцем у цих незвичайних поєдинках. Справа в тому, що Сергій Анатолійович виглядав більш ніж скромно: невеличкого зросту, худорлявий, одним словом —  дехто не сприймав його серйозно. Тому деякі кремезні правопорушники спокійно починали бійку, але через декілька секунд завдяки прийому самбо опинялись на землі і здивовано кліпали очима.  Вважаю, що спорт допомагав йому нести службу справно. Причому його сумлінність і відповідальність не знали меж. Навіть коли термін відрядження в Чорнобилі закінчувався, він, незважаючи на надмірний відсоток цезія–137 в організмі, просив медсестер, аби ті фіксували в картці обліку лише позитивні результати аналізів. Можливо, Сергій не знав, що час розпаду цього радіонукліду 38 років.
    А коли онук пішов у секцію дзюдо КДЮСШ № 3 до тренера Володимира Долгих, Сергій Анатолійович і сам відновив тренування улюбленим видом спорту, успішно демонстрував прийоми боротьби. 
    Сьогодні колишній оперативник карного розшуку разом з Віктором Пащенком у вільний час від праці тренують молодь на громадських засадах.
    Зараз Сергій Анатолійович  став Чемпіоном України серед ветеранів у своїй ваговій категорії. Він пишається тим, що разом з онуком тренується.
    — Я бажаю особистим прикладом заохочувати дітей, щоб вони займалися спортом, а не полюбляли спиртне чи ще гірше — наркотики. Навіть коли дитина після школи проводить весь час біля телевізора або комп’ютера, це теж не діло, — закінчує він.
    Розмовляючи з ветеранами, я не почув, як вони скаржаться на життя.
    — Треба бути постійно в русі життя, і жодна болячка тебе не візьме, — підсумовує він у кінці розмови.
    А я згадую його в першу чергу як вдумливого сищика, який часто–густо  визначав серед багатьох підозрюваних справжнього злодія...
    ...Восени 1992 року в Кіровограді у своєму будинку, що по провулку Васильківському, працівники Тресту “Будіндустрія” після невиходу свого колеги Павлова на роботу завітали до нього до дому. Коли розпитали сусідів, то дізнались, що вони не бачили його вже кілька днів. Зайшли на подвір’я будинку. Тиша.  Роздивившись навкруги, заглянули у вікна, де і побачили труп, а біля голови калюжу крові. Звісно, що повідомили в Кіровський райвідділ міліції. 
    Для розкриття вбивства було створено оперативну групу, куди крім керівництва РВВС увійшли оперуповноважений карного розшуку Сергій Власенко та старший дільничний інспектор Віктор Дмитренко. Як в таких випадках заведено, провели подвірний обхід, розпитали мешканців мікрорайону Бикове і суміжних вулиць. Опитали родичів потерпілого, однак яких–небудь зачіпок по справі не виявили. Саме Власенко та Дмитренко висунули та обгрунтували як головну версію про причетність до вбивства Павлова його товаришів по роботі. Але так сталося, що начальство наказало перевіряти в першу чергу сусідів з кримінальним минулим.  Але справа не просувалась. На допомогу із УМВС надіслали досвідченого сищика Олександра Вовкожу.
    Ось ці оперативники і взялись грунтовно перевіряти дружні зв’язки Павлова на виробництві. Справа в тому, що потерпілий жив без сім’ї, схильним був до зловживання оковитою. Знаючи про це, його товариші по роботі часто–густо до нього заходили, розпивали разом спиртне. Бувало, що позичали гроші на пляшку. Після копіткої, ретельної перевірки залишились двоє підозрюваних, на яких і раніше вказував Сергій Власенко. Їхня причетність до вбивства не була остаточно опрацьована, і не з вини цього сищика. І це при тому, що їхні помешкання ретельно обшукали на підставі санкції прокурора району Миколи Махонька. В котрий раз почали встановлювати  додаткові зв’язки одного з двох підозрюваних. Встановили малознайомого його товариша і уважно придивились до його співмешканки. Виявилось, що вона була знайома із останнім підозрюваним —  Миколою Т. Довідалися, де він мешкає. Запросили його в міліцію. Коли одні сищики розмовляли з Миколою, інші завітали до неї. Цього разу без санкції прокурора і без особливої надії. Щиро кажучи, щоб очистити совість. Господарка квартири по вулиці Червонозорівській зустріла В. Дмитренка, С. Власенка  та О. Волкожу гостинно. Навіть запросила до чаю. Це збило з пантелику розшуковців. Але вони уважно оглядали гостинну кімнату. Віктору  Дмитренко дуже кортило зазирнути в сусідню кімнату. Тому він вдав, що його зацікавило планування квартири. Він звернувся до господарки: 
    — А чи можна подивитися, куди виходять вікна цієї кімнати?
    Отримавши згоду, він не очікував такого побачити.  В кутку стояли радіоприймач „Меридіан” і магнітофон „Маяк”.
     — Шановна, а звідки у вас ця радіоапаратура, — лагідним голосом запитав він господарку, сподіваючись, що саме ці речі ще місяць тому належали потерпілому. Господарка на мить розгубилась, вирішуючи, називати володаря чи ні. Дмитренко підійшов ближче до жінки. До нього приєдналися інші оперативники, в очах яких було теж саме запитання. Не витримавши їх мовчазних поглядів, жінка зніяковіло відповіла: 
    — Та це нещодавно приніс знайомий мого чоловіка, який працює на „Будіндустрії”.
    — А як його прізвище, і де він мешкає?
    Жінка стримано відповіла. Тоді  Сергій Власенко запитав: 
    — А чому він саме у вас залишив ці речі?
    — Ну, не знаю. А я його ще запитала, чи надовго?
     Дмитренко ввічливо попросив господарку дозволу на огляд цих речей. Старший дільничий, не поспішаючи, взяв їх в руки і звірився зі своїми нотатками, де були записані номери цих радіотоварів. Сищики з нетерпінням чекали, що скаже Дмитренко. У відповідь він їм ствердно кивнув головою і, посміхаючись, знову звернувся до господарки:
    — Доведеться, шановна, вилучити ці речі. Ми вам залишимо протокол про те, що у вашій квартирі їх вилучили.
    Жінка все зрозуміла і вибачилась перед міліціонерами. 
    Микола Т. спочатку намагався ввести в оману міліціонерів, але коли  їх показали речові докази —  розповів, як вони опинились в квартирі.
     
    Веніамін Янішевський, полковник міліції у відставці