Епідемія ВІЛ/СНІДу може зупинитись на кожному ВІЛ-позитивному пацієнту

 

Ірина п’ять років, як перестала вживати наркотичні речовини. Про свій ВІЛ-статус дізналася в лікарні. Тут медики взяли у неї кров на антитіла до ВІЛ-інфекції. Результат виявився позитивним. Як жити з цим, дівчина не знала, тому розповіла  рідним. Та почувши діагноз, батьки зібрали Ірині речі і вигнали з дому. 

Близько року вона скиталася по знайомим, жила то на вокзалі, то у підвалі. Через таке життя її імунітет значно знизився і вона захворіла на туберкульоз. Ірина півроку лікувалася і жила в обласній протитуберкульозній лікарні. Тут вона познайомилася із соціальним працівником Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД». Власне, він і «витягнув» дівчину із прірви, розповів про можливість отримувати лікування.

Ірина почала приймати АРВ-терапію. Стан її здоров’я покращився, туберкульоз вилікувала. Коли її виписали з протитуберкульозної лікарні, Ірині не було куди йти. Вона із сумкою приїхала в офіс благодійної організації ЛЖВ. Працівники організації домовилися, щоб жінку взяли на реабілітацію у християнську церкву, допомогли їй оплатити номер в готелі та дали гроші на харчування. Наступного дня Ірину забрали до християнської церкви. Молитвами і наставництвом їй допомогли подолати депресію. 

На даний час Ірина знайшла роботу і працює. Її життя покращилося. Вона себе відчуває значно краще фізично і морально. 

Медпрацівники толерантніші до ВІЛ-позитивних

Ірина одна із 2 590 ВІЛ-позитивних, які стоять на обліку в Кіровоградському обласному СНІД-центрі. Одна із 1 142 пацієнтів, які приймають антиретровірусну терапію. І одна з небагатьох, яка поділилася своєю історією, як потерпала від дискримінації.

- За десять років моєї роботи в неурядовій організації наші клієнти кожного дня зверталися до нас. І швидше за все, не за допомогою, а поділитися своєю проблемою, що було порушено їхні права. Випадки були різні. Розповідали, як хірурги, дізнавшись про ВІЛ-статус, відмовляли у проведенні операції, стоматолог - вирвати зуб, а терапевт, який немає контакту з кров’ю, - надавати медичну послугу. Таким клієнтам ми пропонували зробити заяву до прокуратури і в судовому порядку відновити права. Але, коли вони дізнавалися, що там потрібно відкривати свій ВІЛ статус, відмовлялися вирішувати це питання саме таким шляхом, - розповідає Голова Правління Кіровоградського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Мережа ЛЖВ» Юлія Чабанюк. 

Боячись дискримінації, ВІЛ-позитивні пацієнти не надавали цим випадкам розголосу. Та попри це, проблему потрібно було вирішувати. Тоді соціальні робітники благодійної організації ЛЖВ брали таких пацієнтів під свій супровід.

- Вони разом йшли до лікаря-інфекціоніста чи терапевта і вкотре нагадували їм, що вони повинні надавати медичну допомогу ВІЛ-позитивним пацієнтам. Та зараз ситуація відносно дискримінації ВІЛ-позитивних у медичних закладах значно змінилася. Минулого року ми проводили дослідження «Рівень стигми та дискримінації до ВІЛ-позитивних людей». Зі слів наших клієнтів, медичні працівники більш толерантніші до ВІЛ-позитивних людей, - відзначає Юлія Чабанюк.