Карпатські пригоди: Як кропивничани піднялись на Чорногірський хребет з чужим сміттям

 

Продовження. Початок 

 

До Чорногірського хребта від села Дземброня можна дійти менш ніж за день. Якщо тягнути із собою кілограми екіпіровки, то рівно за день. Коли збирати дорогою викинуте сміття туристів, то близько двох днів. Саме стільки ми йшли до омріяної вершини Карпат – Піп Іван, від якої і починався для нас маршрут Чорногірським хребтом. 

 

 

Нас розбудила пташка

На полонині Смотрич нас розбудила настирлива пташка. Вона підійшла до самого намету і почала голосно співати. Два невиспаних туристи її всіляко проганяли, але ці зусилля були даремними. Перната поверталася знов і знов. Коли вийшли з намету, нам вперше відкрилася повна панорама Чорногірського хребта. Погода була сонячною. Це був сигнал: потрібно швидко збиратися та бігти, щоб пройти до наступного місця, запланованого на карті. Вже традиційно для цієї поїздки вранці не снідали. 

 

 

Перші перешкоди та блукання

Пройшовши кілька кілометрів угору, натрапили на перешкоду. Так звані Дзембронські, або Смотрицькі, водоспади потрібно було переходити по воді. Місток для переходу, на жаль, не передбачений. Частина води була покрита товстим шаром снігу. Роззувшись, по нелюдськи холодній воді ми з важкими рюкзаками попрямували через водоспад. Після освіжаючого переходу Карпати нам віддячили панорамою квітучих шафранів (квіти). Пройшовши далі, побачили вершину гори Вухатий Камінь. Шлях до неї супроводжувався величезними скелями. В народі цих велетнів називають “церкви”. Прямуючи до них, збилися з маршруту і пішли хащами непрохідного ялівцю. Зрозумівши, що так бути не може, повернулися і пішли правильним шляхом. 

 

 

Такого ще не бачили… 

Панорами на цьому маршруті неймовірні. Такого ми ще не бачили ніколи. Псувало цю красу тільки чуже сміття, якого, на жаль, і на висоті понад 1500 метрів над рівнем моря вистачало. Піднімаючись, ми збирали на шляху пластикові і скляні пляшки, обгортки та інше сміття. Мішки з кожними ста метрами важчали. Щоб не намочити карту, ми рухалися за навігатором. Іноді він допомагав, а іноді створював для нас екстремальні пригоди. Прилад повів нас маршрутом, який коротший та зручніший влітку. Посеред травня цей шлях всипаний товстим шаром снігу. Ми сходили на вершину практично повзаючи по білій ковдрі. Кожен крок потрібно було перевіряти, щоб не провалитися.

Через півгодини перешкода була подолана. Ми вийшли на вершину Вухатого Каменю. «Снідавши» о 12:00, милувалися вершиною обсерваторії «Білий слон», яка добре проглядалася з тієї ділянки. Також з підкореної вершини виднілася висота Смотрич. 

 

 

Військові укріплення та цікаві історичні знахідки

Далі ми рушили до нашої мети – гори Піп Іван. Одразу нашу увагу привернули земляні рови та колючий дріт. Вони зустрічалися на маршруті до вершини всюди. На розмитому шляху ми знайшли стару гільзу від гвинтівки з маркуванням латиницею. Далі знайшли ще одну, але вже трохи іншого зразка. Крокуючи, ми сперечалися щодо утворення цих ровів. Як виявилося, це військові окопи часів Першої світової війни. Там, на вершині, вони збереглися в гарному стані. Підступ до вогневої позиції був огороджений колючим дротом. Ті позиції були різними. Деякі схожі на артилерійські, а деякі – для солдатів зі стрілецькою зброєю. Дорогою до Піп Івана ми назбирали вже цілу жменю старих гільз. Цікавість розривала зсередини.

 

 

Дійшли. Обсерваторія «Білий слон»

Вийшовши на Чорногірський хребет, ми попрямували до обсерваторії. Раптом на наші обличчя почали падати краплі дощу, і ми, неначе спецназівці, відчуваючи негоду, за кілька хвилин встановили намет прямо на кам’янистій галявині. В такий спосіб погода дала нам час на обід, тому потужність дощу на висоті 1800 метрів ми переживали зі смачним борщем з військового сухого пайку. Попоївши, ми на годину задрімали. Розбудив нас голос туристів, що крокували повз. З їхньої розмови зрозуміли, що нам пощастило, бо «колеги по стежці» дуже змокли та змерзли під гірською зливою. Поки погода давала час, ми швидко вирушили до Піп Івана. Після сходження на Вухатий Камінь цей підйом нам здався забавкою, бо перепад був усього 200 метрів. На вершині нас зустрічав «Білий слон». Велична обсерваторія, обсипана з боків будівельним сміттям. Всередину доступ для туристів зачинений. Як розповіли рятувальники, пост яких знаходиться якраз на вершині, стара будівля руйнується. Її намагаються реставрувати, щоб зберегти пам’ятку.

 

Пофотографувавшись, ми пішли до місця для кемпінгу. На хребті сміття менше, але воно, на жаль, було. На нас чекала весела нічка на висоті, про яку читайте в наступних номерах… 

 

 

Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно! Живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом. 

 

 

Дмитро Семенюк