Керівниця «Резонансу» розповідає про будні та свята театру

 

На сцені все здається більш правдивим, ніж у житті. Водночас театр – мистецтво, яке не кожному підкорюється. Особливо, якщо цей театр – студентський.

 

Про будні та свята народного театру імені Валерія Дейнекіна «Резонанс» при Центральноукраїнському державному педуніверситеті імені Винниченка розповідає його керівниця, заслужена артистка України Ірина Дейнекіна.

 

 

– Ірино Іллівно, у яких містах виступав «Резонанс»?

 

– Були часи, коли ми їздили на гастролі у Сімферополь, Київ, Світловодськ, Феодосію. Зараз, на жаль, цього не відбувається, тому що умови на фестивалях нас не завжди влаштовують.

 

– Які нагороди були для театру найбільш пам’ятними?

 

– На фестивалі у Сімферополі ми зайняли перше місце. Організатори запрошували нас до Москви. Не поїхали, тому що рада Педагогічного університету не змогла виступити спонсорами, а своїх грошей у нас також не було. Найпрестижніша винагорода для театру – обласна премія імені Юрія Яновського.

 

– За якими критеріями ви підбираєте акторів до «Резонансу»?

 

– Щороку ми «вливаємо нову кров» до своєї трупи. І тут треба враховувати декілька моментів. По-перше, актор повинен мати величезне бажання грати у театрі. По-друге, любити читати, розмірковувати. Вміння співчувати, співпереживати, відгукуватись на актуальні теми – всі ці якості людина повинна мати перед тим, як вийти на сцену.

 

– Який спектакль, на вашу думку, був найвдалішим у минулому році?

 

– Кожна вистава – частина життя. За минулий рік ми мали вдалу постановку психологічної драми «Жорстокий урок». Автор – Валентин Красногоров надіслав дозвіл на переклад п’єси. У нас є плани запросити його на спектакль, але головна проблема – фінанси. Нам дуже важко знаходити спонсорів. У ЗМІ пишуть, що люди намагаються допомогти молоді розвивати себе, але скажу відверто: в реальності ніхто цим не займається. Все тільки на словах.

 

 

– Як ви вважаєте, що молодій людині дає робота в театрі?

 

– Молодь, яка приходить до театру, долає серйозний психологічний бар’єр та переконує батьків у тому, що це їй потрібно. Акторське життя має свою специфіку. Зокрема, ненормований робочий день для членів трупи. Ми збираємося щодня. Якщо не репетиція, то студійні заняття, сценічна мова, пластика тіла, вокал. Хто витримує батьківський натиск – залишається в «Резонансі» та проживає довге театральне життя. Також прикро визнавати, що далеко не всі викладачі університету розуміють молодь, цікавляться нашими прем’єрами. Навіть якщо актори запрошують їх на виставу – не приходять.

 

Особисто для мене театр відкриває безліч клапанів: читати, розмірковувати, вміти побачити в житті те, чого не бачиш! Театр – це щось глибоке та чарівне.

 

– Розкажіть про плани на майбутнє.

 

– Хочу, щоб майбутня прем’єра була цікавою для публіки. Поки що ми перебуваємо у пошуках майбутньої п’єси. Щоб поставити достойний спектакль, потрібні костюми, декорації, гроші. Нинішній рік для нас почався прем’єрою спектаклю «Мама, папа, сын, собака». Вийшло дуже символічно, адже грали сімнадцятого січня, у день народження видатного режисера Костянтина Станіславського. У залі – ажіотаж, всі у захваті. Зараз ми намагаємося знайти таку п’єсу, щоб подобалася всім акторам.

 

 

Христина Ковалеська