Коли їдеш у путь – обережним будь

Віднедавна наша редакція почала випускати матеріали про шахрайство. Ми розкриваємо найпопулярніші схеми та розповідаємо життєві історії простих людей, яких ошукали. Нещодавно нам зателефонувала мешканка Дружківки, що на Донеччині, та розповіла свою історію. Ця схема шахрайства відрізняється від тих, що ми описували. Ми провели власне розслідування та виявилось, що така афера не менш дієва і небезпечна.

Людмила зателефонувала мені зранку. Вона була дуже схвильована. Сказала, що бачила наші статті про шахраїв і вирішила, що її історія може бути корисною для інших. Я зрозуміла, що розмова не телефонна, і вирішила приїхати поговорити особисто.

Мене зустріла жіночка років 60, втомлена, розчарована, з заплаканими очима. Все життя Людмила працювала продавцем у магазині, працювала чесно. Виховувала одна без чоловіка трьох дітей. Так вийшло, що сімейне життя не склалося, і було прийнято рішення про розлучення. Старша донька вийшла заміж. За нею й середня не забарилася. Є син, який мріє бути юристом. Дружківка з 2014-го року була прифронтовим містом, але життя в ньому було відносно стабільним і спокійним.

Але у лютому минулого року почалося повномасштабне вторгнення РФ. І життя в усіх змінилося. Багато хто вимушений був тікати за межі країни в пошуках прихистку та кращої долі. Ось і середня донька нашої героїні з чоловіком та дітьми поїхали до Хорватії.

Час минав, і вони покликали мати до себе. Наближались дні народження онучок та зятя. Людмила почала питати у друзів та знайомих, як доїхати, де знайти перевізника. Вона навіть поїхала до Дніпра. Була на автовокзалі, та диспетчери всі як один казали, що прямого маршруту не існує. Треба їхати до Польщі, а вже звідти — до Хорватії. Але наша героїня вже поважного віку, та ніколи не була за кордоном. Страх самотньої подорожі був дуже великий.

У розпачі після слів диспетчерів, Людмила присіла на лавочку. До неї підійшов чоловік, вже не молодий. Зав’язалася розмова, незнайомець назвався Ігорем, розповів про своє життя. Мовляв, залишився на самоті: жінки немає, дітей виховав самотужки, зараз вони за кордоном.

– Він розповідав про своє життя так, ніби то моє життя, – ділиться Людмила. – Я почала розповідати про своє, про дітей та онук за кордоном, як я сумую за ними. Як хочу побачити їх, обійняти. Мій новий знайомий дістав телефон та почав телефонувати. Я почула, що Ігор намагається вирішити мою проблему. Він домовлявся з якимось Віталіком-перевізником про те щоб мене довезти до міста де моя частина душі.

Після телефонної розмови Ігор розповів Людмилі, що він домовився зі своїм знайомим, який готовий доправити її до місця призначення. Відразу дав номер телефону, запропонував їй не зволікати, а відразу зателефонувати та про все домовитись.

– Я зателефонувала, мій перевізник розпитав, скільки у мене валіз та звідки мене забирати. Я розповіла, що я з Дружківки, що приїхала у Дніпро, щоб дізнатися про дорогу до Хорватії. Віталік пообіцяв забрати мене прямо від дому, щоб не треба було нікуди з багажем їхати.

Вони з «перевізником» домовились, що кожного вечора будуть зв’язуватись за телефоном. Подорож була запланована на 24 квітня. Залишалось два тижні. І дійсно, кожного дня Людмила говорила з цим Віталіком. Той розповідав, що вже набралась група бажаючих, а тому ціна поїздки буде значно меншою. Жінка раділа та не вірила своєму щастю, що в неї так усе добре склалося.

20-го квітня перевізник зателефонував та попросив зробити передплату. Сума передплати склала 4000 грн, скинути треба було на картку. Людмилі таке прохання здалося логічним: врешті, Віталік її жодного разу не бачив, то чому він має їй довіряти? Вона відразу попросила сина, щоб той перевів гроші. Син як знав, що тут щось надто гладко. Він почав відмовляти матір, пропонував відправити подарунки «Укрпоштою» та дочекатись перемоги – мовляв, потім зустрінемось усі разом.

Але жінка була впевнена, і їй надто кортіло побачити рідних на власні очі, а не просто надіслати подарунки. Тому вона таки умовила сина, той відправив кошти, а Людмила скинула Віталікові SMS-підтверження.

– 23 квітня перевізник підтвердив нашу зустріч, – розповідає Людмила. – Я дуже нервувала, не спала всю ніч. Моє серце калаталося не від обстрілів, а від того, що мене чекає зустріч, що я нарешті всіх обійму. 24 квітня я за годину вийшла на вулицю, мені сусіди допомогли винести валізи. І я почала чекати.

Зустріч запланована була на 10-у годину ранку. У Хорватії Людмила мала бути за два дні, 26-го квітня, десь близько опівдня. Але о 10-й за нею ніхто не приїхав. Вона вирішила зателефонувати – сюрприз: «Абонент не може прийняти ваш дзвінок. Зателефонуйте пізніше».

Спершу жінка подумала, що псевдоперевізник у дорозі. Врешті, у воєнні часи неподалік від фронту суворого графіку дотримуються лише військові. А цивільного водія можуть зупинити на будь-якому блок-посту, та й дорогу треба вибирати ретельно, тому Віталік міг вимкнути телефон, щоб не відволікали дзвінками. Так Людмила просиділа на валізах біля під’їзду до 13-ї дня. Марно.

Їй телефонували всі: діти, сестра, знайомі – всі, окрім перевізника. Жінка була в розпачі, плакала на весь двір. Довелося заносити всі речі назад. Згодом до Людмили приїхала сестра, і вони вирішили піти до поліції. Там заяву прийняли, але де і кого шукати? У них нема майже ніякої інформації про аферистів: лише номер вимкненого телефону та картки. Тим більше вони з іншої області.

– Я нарешті послухала сина та відправила подарунки «Укрпоштою». Мені все запакували, а тільки-но озвучили ціну відправлення, я почала сміятись. Вартість послуги – 4000 грн.

Людмила так і не поїхала до Хорватії, втратила гроші, проте тримається. Вона розуміє, що війна йде вже дуже довго, і люди втомилися. А тому коли хтось хоче допомогти, вони вірять. І цим уміло користуються шахраї.

Я як редактор газети неофіційно поспілкувалась із представниками поліції. Поліцейські розповіли, що подібних випадків – безліч. І не всі закінчуються настільки легко. Наразі у людей дуже вразлива психіка, і деякі не в змозі самотужки вирішити проблеми. Коли на додачу до щоденних обстрілів у тебе відбирають останню сорочку, це важко витримати. Тільки від початку року у Донецькій області було зафіксовано 5 самогубств. Аферист може видурити навіть відносно невелику суму. Але коли люди потрапляють у халепу і не бачать виходу, це може позбавити надії та волі до життя.

 

Спілкувалася Анна Старцева