Коронавірус і творчість. Кропивницька лікарка розповідає, чому навчилася під час пандемії

 

Громадська кампанія «Пандемія: час можливостей»

 

Кропивничанка Олена Баранова за фахом лікар. Вона приймає пацієнтів у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №1, багато років завідувала терапевтичним відділенням. Водночас читачі знають її як талановиту письменницю Елеонору Бєльську, авторку трьох книг, лауреата престижних літературних премії, члена Національної спілки письменників України.  

 

– Я лікар не в першому поколінні, а нащадок потужної лікарської династії, – розповідає вона. – Мої  діти – донька Наталія та син Євген також працюють у медичній галузі. У Кропивницькому кровних родичів не маю. Я родом з Луганщини, народилася в місті Старобільську. До Кіровограда приїхала з чоловіком після закінчення Дніпропетровського медичного інституту за направленням. Увесь час працюю в одному і тому ж лікувальному закладі, раніше це була Третя лікарня, тепер – Центр первинної медико-санітарної допомоги №1. За фахом я терапевт, з 1996 року завідувала терапевтичним відділенням поліклініки, з 1997 року по 2019 рік – 22 роки, крім роботи на основній посаді, працювала міським позаштатним терапевтом УОЗ Кіровоградської міської ради. Після вступу в НСПУ вирішила більше уваги приділяти літературній творчості та громадській діяльності і за власним бажанням залишила цю посаду.

 

 

Після реформування галузі пройшла спеціалізацію з сімейної медицини і працюю на посаді завідувача амбулаторії загальної практики сімейної медицини та сімейним лікарем. Роботу свою люблю, віддаю їй багато сил та енергії. Тому пишу небагато, особливо останнім часом, під час пандемії COVID-19, коли навантаження на лікарів значно зросло. Я вважаю, що якби займалася тільки літературною діяльністю, то досягла б більших успіхів. Тобто видала не три, а значно більше книжок. Але, з іншого боку, мені важко уявити своє життя без медицини, я маю досить довірливі відносини зі своїми пацієнтами. Деякі епізоди з моєї лікарської практики, окремі життєві колізії моїх пацієнтів знайшли відображення і осмислення в моїх оповіданнях.

 

– Уже четвертий місяць Україна потерпає від наслідків COVID-19, яке ваше ставлення до цього явища?

 

– Як до катастрофи світового масштабу. Коронавірусна хвороба вразила майже два мільйони населення 216 країн світу, забрала 200 тисяч  життів.  Вона показала, що сучасна людина так само, як і 1000 років тому, беззахисна перед непередбачуваними викликами природи. На щастя, в Україні показники захворюваності і смертності не такі трагічні, як у багатьох розвинутих країнах Європи та в Америці, але кожне людське життя – безцінне. 

 

На перший тиждень червня в Україні було зареєстровано близько 27 тисяч осіб, що в різних формах перенесли інфекцію COVID-19, з них одужали 12 тис. осіб, померли 810. Протестовані 437 тис. У Кропивницькому перехворіло 562 особи, вилікувалося – 422, померло 28. Але всі розуміють, що ці показники дещо занижені, адже на ПЛР тестується не все населення. У нас не проводяться швидкі тести на наявність імунітету у перехворілих та всього населення. Доведено, що у 80% випадків хвороба має прихований перебіг і є безсимптомною.

 

Щодо прогнозів дозволю собі висловити таку думку: за цей період ми багато чому навчилися. Це стосується і дотримання правил особистого захисту, і цілої низки медичних заходів – як нововведених, так і поновлених. Я радію тому, що у світлі нових реформ не встигли ліквідувати санітарно-епідемічну службу та інфекційні відділення. Саме зараз на їхню долю випало тримати перший, найпотужніший  удар COVID-19. Добре тримають оборону і сімейні лікарі. Я вже не кажу про реанімаційні відділення. Там працюють справжні герої. Я пишаюся роботою своїх колег у всіх лікувальних закладах міста і відчуваю їхню підтримку, адже всі ми – одна команда.

 

 

 

Але вірус не полишає людство. В жодній країні світу ще немає для нього летальної зброї – вакцини. А це означає, що будь-яке пом’якшення карантину не позбавляє кожного пересічного громадянина відповідальності за своє життя, за життя держави. Навпаки – треба ще ретельніше дотримуватися усіх запобіжних заходів і бути дбайливими до свого здоров’я та здоров’я оточуючих. А медпрацівники, не зважаючи ні на що, завжди на посту, що й підтвердили сумнозвісні події останніх місяців.

 

Антоніна Корінь,

наукова співробітниця літературно-меморіального музею 

І.К.Карпенка-Карого, м. Кропивницький

 

Матеріали фінансуються Фондом міжнародної солідарності в рамках програми "Free Media Programme"