Краще гір можуть бути тільки гори...
Із подорожей ніхто не повертається тією самою людиною. Особливо, якщо це подорож до гір. Як стверджують досвідчені туристи, гори — це те місце, де можна переосмислити багато чого у своєму житті.
Про свою любов до гір розповів аспірант льотної академії та керівник туристичного гуртка Микола Олексин.
Займатися туризмом Микола почав на першому курсі університету, майже сім років тому. За цей час хлопець на рахунку має вже більше 10 походів різних видів та складності.
— Існує всього шість категорій складності. У першій потрібно пройти мінімум 130 км, це шість ходових днів. Друга категорія — це
160 км і вісім днів, а далі кілометри та дні збільшуються. Найскладніша — шоста категорія: більше 300 км і майже місяць у горах. У мене поки що друга категорія. У одному поході трішки не вистачило кілометрів до третьої, — зазначає Микола.
Туристи говорять, що гори перевіряють людину на витривалість, загартовують дух та тіло. Це дає змогу перевірити, на що ти здатний, кинути собі виклик. З’ясувати, чи вистачить у тебе сил на якісь випробовування.
— Найнеприємніше, що може статися в поході, — це натерти ноги вже на другий день незручним взуттям. Ми постійно в походи беремо з собою людей, які ще ні разу не ходили в гори. Скільки їм не говориш, що треба такето взуття, — ніколи не слухають і завжди гарантовано мозолі у першийдругий день, — розповідає Микола.
Він за розмовою згадує один випадок, коли навіть досвідчені люди стикаються з цією проблемою.
— Мій знайомив купив собі дуже класні трекери (спортивне взуття. — Авт.). Через декілька походів вони стали на нього трішки завеликі. І от, щоб зменшити тертя під час підйомівспусків, він одягнув 4 чи 5 пар шкарпеток. Влітку.
Незважаючи на відсутність комфортних умов, складність підйомів та травми, любителі гір у більшості випадків постійно до них повертаються. Вони називають гори наркотиком: після одного походу хочеться повертатися туди ще і ще.
У горах ти почуваєшся вільним від буденності, від повсякденних турбот. У тебе одне завдання: прокинутися і йти підкорювати іншу вершину. Якщо не підеш і не підкориш, то не буде де стати на ночівлю та відпочити. А коли вже стоїш на вершині — те відчуття, що таки зміг, не передати словами. Це ніби увесь світ біля твоїх ніг.
У поході всі рівні. У кожного є свої обов’язки, які не можна ігнорувати. Якщо турист пропустить, наприклад, свою чергу готувати сніданок, то голодним залишиться не тільки він, а й весь колектив. Це, за словами Миколи, виховує в людині самостійність та відповідальність.
— Група — це єдиний механізм. Якщо щось сталося з одним, вважай — це сталося з усією групою. Натерла людина ноги — значить керівник не додивився, недорозповів правила. І, коли хтось накульгує, то вся група підлаштовується під нього і йде за ним. Сильніші допомагають слабшим, — розповідає хлопець.
Під час розмови Микола згадує декілька історій з походів і охоче ділиться ними.
— Був один цікавий похід у нас. Ми мали три карти, за якими йшли, і на одній не вистачало клаптика — кілометрів десь 5. Шукали ми тоді вершину Братківськ. На нашому шляху були стовпчики — старий кордон між Чехією та Польщею. На цих стовпчиках був позначений кілометраж. Ми знали, що 40 якийсь там — це Братківськ. Як потім виявилось, то був 46 стовпчик. А від цієї вершини є стежка, куди ми мали спуститися на ночівлю. Група дійшла, як ми думали до Братківська, а стежки все немає. А це вже був вечір. Дивимось — 45 стовпчик. Телефоную я тоді своєму татові, щоб він подивився повну карту і сказав, який стовпчик Братківськ. Це був 46й. Ну що робити, треба йти далі. А йшли ми через непрохідний жереб. Скрізь була ялина висотою тричотири метри з переплетеним корінням до метра. Ти ідеш і майже не торкаєшся землі. Перечіпаєшся — падаєш — до землі не долітаєш. Це було круто, — згадує Микола.
Любитель гір найстрашнішим у поході вважає самовпевненість. Гори цього не пробачають. На його думку, краще зайвий раз підстрахуватися і не поспішати.
— Тут діє колективна відповідальність: ти відповідаєш за групу, а група за тебе. Бувало часто таке, що новачки в поході швидко стомлюються, йдуть повільно. Тоді дехто починає говорити: «Чого йшли, якщо не можете? Йдіть додому…» і все у такому дусі. У таких випадках я говорю лише одну фразу: «Або ми йдемо всі, або ніхто». Як не дивно, це діє. Якщо людина хоче зробити цей похід — ми їй допоможемо, — говорить керівник секції спортивного туризму.
Своїм колегам Микола бажає гарної погоди в горах, нових вершин та море позитивних емоцій від гір та від людей.
Конкурс журналістських матеріалів «Дій активно, живи позитивно!» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.
Аліна Кулик
