Кропивничанам показали, як повечеряти з придурком і самому не опинитися в дурнях

 

Минулого четверга в Кіровоградській обласній філармонії кропивничанам показали виставу Львівського театру «Воскресіння» «Вечеря з дурнем». До слова, цей колектив під керуванням режисера-постановника Ярослава Федоришина другій рік поспіль приїздить на фестиваль театрального мистецтва «Кропивницький». Минулого року глядачам запам’ятались його виступи в театрі корифеїв (антична трагедія Еврипіда «Іфігенія в Авліді»), вулична вистава «Вишневий сад» за мотивами відомого твору Антона Чехова, а також участь у вуличній ході під час відкриття фестивалю.

 

Цьогоріч «Воскресіння» привіз свою прем’єру, яку львів’яни побачили в березні – власну інтерпретацію твору французького сценариста й режисера Франсіса Вебера «Вечеря з дурнем». Свого часу в різних країнах з’явилися кіно- та театральні версії п’єси, головним персонажем якої є смішний і незграбний чоловік на ім’я Франсуа Піньон. По суті, це тезка й духовний брат самогубця-невдахи з чорної комедії «Зануда», або ж одного з «Папаш» чи «Втікачів» із Пєром Рішаром того ж таки Франсіса Вебера. Чомусь французькі сценаристи люблять називати Франсуа Піньонами героїв своїх комедій. Але не в цьому річ. 

 

Сюжет же «Вечері з дурнем», коли богемна публіка розважається, кепкуючи над черговим дурником у своїй компанії, доволі простий і лише на перший погляд смішний. Насправді ж він розкриває глибоку філософську проблему людей, які не вписуються в загальноприйнятий «формат» спілкування. За маскою дивакуватої педантичної особи, яка дратує всіх своїми недоречними вчинками, часто ховається мудрець і, даруйте за тавтологію, людяна людина. Вона спроможна бачити й робити те, на що інші – більш успішні в кар’єрі, житті чи в жіночій увазі – нездатні. 

 

 

Невипадково режисер та актори Володимир Губанов, Петро Микитюк, Наталія Марчак, використовуючи традиційну комедію ситуацій, вдаються до прийомів, адресованих інтелектуальній публіці. Наприклад, присутність на сцені музичного гурту, який наповнював дійство мелодіями «Бітлз», Дейва Брубека та інших відомих музикантів минулого сторіччя. Тонка іронія, мінімум реквізиту, використання алюзій та цитат, у тому числі музичних, роблять п’єсу радше «стравою для гурманів», ніж «фаст-фудом», доступним всім і кожному. 

 

Мабуть, тому й суттєво порідшали глядацькі ряди після антракту. Одні мерщій гайнули до театру на «Вій. Докудрама», який майже співпав по часу з початком другої дії. Інші, які нагребли купу квитків на всі фестивальні заходи, виявились неготовими до «роботи мозку» й пішли додому. Певну роль відіграла й відсутність підзвучки – глядачі з дальніх рядів скаржилися, що не могли розібрати мову акторів. 

 

 

Коли наступного дня ми зустрілися з режисером Ярославом Федоришиним у філармонії, мені захотілось попросити в нього вибачення за порожні місця в залі та дзеленчання мобілок під час вистави. 

 

– Я все розумію. Це дуже непроста комедія, - з болем відповів він.

 

Та хай там що, але ж є в місті з давніми театральними традиціями й інші люди. Вони здатні мислити, шанувати й цінувати працю митців. Шкода лише, що далеко не всі вони отримали змогу потрапити на фестивальні вистави. Але це вже тема іншої розмови.

 

 

Людмила Макей