Кропивничанин Микола Цуканов: Без підтримки у культури немає майбутнього

 

Суспільство вже зараз переживає кризу та глобальні зміни, які торкаються кожної сфери без виключення. Карантин та пандемія відкривають очі на недосконалість систем, на непотрібність певних професій чи необхідність змін.

 

Культура не є виключенням. Буквально з перших днів карантину найбільш відомі музеї та галереї відкрили свої віртуальні двері для людей з усього світу. А митці все частіше викладають свої твори на просторах Інтернету та проводять концерти, виставки онлайн. Своїми думками про те, якою буде культура після закінчення карантину, поділився власник галереї “Єлисаветград” з журналісткою “Утреннего города”.

 

Наступного року галереї “Єлисаветград” виповнюється десять років. Своє життя з мистецтвом Микола Цуканов пов’язав 15 років тому, коли в Ізмаїлі на місцевому базарі придбав невеликий портрет художника Олександра Бистрякова:

 

— Митець і його портрет буквально зачепили мене і я почав шукати інформацію про нього. Це майже детективна історія. Доля його закинула в Америку у город Нью-йорк, де він працював художником, одружився. А після смерті його дружина зробила посмертну виставку в Ізмаїлі. Але це вже інша історія. 

 

Пан Микола зізнається, що каратин підштовхнув команду галереї до нових проєктів, а також втричі активніше просувати вже існуючі. 

 

 

Ми також продовжуємо працювати над популяризацією історії міста. Одночасно готуємо декілька книг. Одна з них уже найближчими днями відправиться у друк. Ця книга про прекрасну людину — Ігоря Бабанського — педагога та колекціонера. Одним словом, сумувати та хворіти немає коли. Вірус боїться тих, хто працює, — розповів про теперішню роботу галереї Микола Цуканов. 

 

До слова, до 100-річчя колекціонера Олександра Ільїна команда галереї підготувала десять відеозустрічей з людьми, які знали мистецтвознавця. 

 

— Галерея “Єлисаветград” завжди відкрита до ідей та можливостей — поетичні битви, виставки із художниками з різних міст, прекрасні конкурси й аукціони тощо. Зараз світ переживає кризу, яка у будь-якому випадку змінить усе, і мистецтво не виключення. Як, на Вашу думку, розвиватиметься і житиме культура у світі та регіоні? 

 

— Якщо розглядати Україну, то потрібно прямо сказати: вона вже довгий час перебуває у стані кризи. А теперішня ситуація ще більше вдарить по культурі. У цьому “допомагають” окремі місцеві чиновники, я б сказав “третього рівня”.

Нещодавно я дуже нервував через, м’яко кажучи, дурну спробу деяких посадовців скоротити витрати на культуру та не присуджувати цього року місцеві премії у сфері творчих професій: імені Василя Ковпака — серед фотомайстрів, імені Бориса Винтенко — серед художників, імені Віталія Ципіна — серед журналістів. Нагадаю, що мою ідею заснувати ці премії підтримали депутати та секретар міської ради, а також очільник міста. Нам заздрили інші міста, деякі — переймали наш досвід. І раптом хтось вирішив “врятувати” бюджет і скоротити витрати на ці премії. Про яку суму йде мова? У межах 30 тисяч гривень, так як присуджують ці премії раз на два роки. Смішно, чи не правда?

 

Пандемія паралізувала наш звичний ритм життя і вплинула на поточні проєкти. Вона матиме економічні та соціальні наслідки, які відчують на собі мільйони людей і тисячі інституцій, у тому числі й ті, які пов’язані з культурою. Це я розумію. Але не можна економити на здоров’ї дітей, соціальних програмах і культурі. Це особисто моє переконання. Краще не залатати сто метрів дороги, ніж скасувати надію людей на майбутнє!

 

Щодо тієї історії, то все закінчилося добре, як у казці. І я щиро радію, що депутати міської ради й очільник міста мають такий же погляд на всі ці проблеми, як і я. Без підтримки культури сьогодні не буде культури у майбутньому. Теперішня ситуація уже впливає на культуру — змінюються форми, змінюємося ми. Проте хочу сказати, що справжнє мистецтво залишиться. Воно — вічне! Хочеться, щоб якомога більше людей по всій планеті долучалися до цієї культури. Без неї, повторюю, немає майбутнього, — розповів власник галереї “Єлисаветград”.

 

 

— Зараз більшість світових музеїв і галерей розробили (а десь це вже давно було, просто знадобилося лише зараз) інтерактивні онлайн-тури. На Вашу думку, наскільки це у майбутньому може замінити реальні “побачення” з мистецтвом? 

 

— Форми будуть різні. Але ми маємо розуміти: там, де є і буде підтримка культури з боку держави, там і будуть впроваджуватися нові форми. Це не лише онлайн-тури. Нам у стрижні варто змінити ставлення до меценатів. Щоб бізнесу у майбутньому, коли він вийде з економічного падіння, було вигідно та престижно вкладати у мистецтво ресурси. Інакше ми ніколи не зможемо побачити маленькі унікальні музеї, які є в Україні. Я сподіваюся, що Міністерство освіти й науки України “прокинеться” і серед інших пріоритетів побачить розвиток дитячої творчості. Наприклад, у кожному класі з’явиться елементарний культурно-туристичний паспорт, обов’язковим стане відвідування школярами місцевих, обласних і всеукраїнських музеїв, виставок, театрів тощо.

А реалії у нас такі: навіть із найближчих районів діти не можуть відвідати обласний центр, не говорячи вже про столицю країни. Онлайн-тури — якби ми не намагалися замінювати живий погляд на мистецтво, це те саме, що пропонувати понюхати троянди через противогаз: гарно, бачимо, але не відчуваємо і не стаємо одним цілим. 

 

Микола Цуканов упевнений, що головне, без чого не можна бути у мистецтві, — це мати душу, любити його та жити ним:

 

— Варто не “идти на поводу”, а у ногу із часом. Постійно вдосконалюватись, але при цьому не забувати фундамент, без якого не побудувати ні нове, ні потворне.

 

Летиція Курята